справа № 754/3834/19
головуючий у суді І інстанції Саламон О.Б.
провадження № 22-ц/824/2385/2020
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
01 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М.,
секретаря судового засідання Сердюк К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У березні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що 26 липня 2016 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, відповідно до якого, останній отримав кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
А також, вказував, що позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. договору на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Проте, відповідач зобов'язання за цим договором не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.
У зв'язку із зазначеним, станом на 03 лютого 2019 року утворилась заборгованість у загальній сумі 19 404 грн. 64 коп., з яких тіло кредиту становить - 5 689 грн. 86 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 4 991 грн 43 коп., заборгованість за пенею - 7 323 грн 13 коп., штраф (фіксована частина) у сумі - 500 грн., штраф (процентна складова) у сумі - 900 грн 22 коп.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року і ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована таким: місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права; місцевий суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави.
Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2016 року відповідачем підписано Заяву, при підписанні якої відповідач погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім вказаного, відповідач погодився, що ця заява, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кілької документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України визначено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивачем на підтвердження укладання кредитного договору надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.
Анкета- заява, підписана ОСОБА_2 26 липня 2016 року,не містить умов кредитування, відомостей про встановлення кредитного ліміту, відомостей про те, яку банківську послугу отримав відповідач, яка картка останньому видана, розміру відсоткової ставки та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с. 7).
Разом з тим, позивачем до позовної заяви не додано копіїкартки позичальника, виписки по його рахунках або будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови (а.с. 9-23).
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та штрафів у зазначених розмірах та порядку їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
В поданій позовній заяві, позивач посилається на те, що відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок на підтвердження чого було надано розрахунок заборгованості (а.с. 5-6).
Проте розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості, оскільки нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17 квітня 2003 року.
Таким чином, колегія суду позбавлена можливості перевірити правильність нарахування заборгованості.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Системний аналіз наведених положень цивільного законодавства дає підстави вважати, що при укладенні кредитного договору кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту, й несе зобов'язання із своєчасного його повернення та сплати процентів.
Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами, як і саме обов'язок з повернення кредиту, нараховуються/виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника (у даному випадку, зарахування на видану банком платіжну картку та її використання - зняття готівки, тощо), а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов'язаний був надати грошові кошти. Отже, проценти на суму кредиту сплачуються за час реального корисутвання грошовою сумою.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування грошовими коштами, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що розрахунок заборгованості не є тим доказом, який підтверджує розмір заборгованості відповідача, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості, наявна в матеріалах справи заява, підписана відповідачем, не містить відомостей щодо встановлення відповідачу будь-якого кредитного ліміту, будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано, до позовної заяви копію картки позичальника, виписки по рахунках відповідача, позивачем не долучено.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані документи не підтверджують наявність наявність заборгованості.
Згідно з статтею 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із матеріалів справи, Крилова О.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» на обґрунтування своїх вимог долучила до апеляційної скарги виписку по рахунку за основною карткою 5168742357405608 за період з 01 вересня 2014 року по 01 червня 2019 року (а.с. 53-56).
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції. Будь-яких заяв про долучення до матеріалів справи вказаних доказів позивачем не подано, а також не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Представлені суду докази не дають суду підстав вважати, що банком виконані вимоги частини 1 статті 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 та відповідно використання їх відповідачем.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача 7 323 грн. 13 коп. заборгованості за пенею; 500 грн. - штрафу (фіксована складова), 900 грн. 22 коп. штрафу (процентна складова), суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості, оскільки не містять підпису відповідача. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, оскільки, для вирішення питання про стягнення пені і штрафу, необхідні докази отримання кредитних коштів, що позивачем не доведено, то у позові в зазначеній частині необхідно було відмовити саме з цих підстав.
Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року підлягає зміні в мотивувальній частині щодо правового обґрунтування відмови у позові про стягнення заборгованості за пенею - 7 323 грн 13 коп., штрафу (фіксована частина) у сумі - 500 грн., штрафу (процентна складова) у сумі - 900 грн 22 коп.
Відповідно до частини 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись статтями 367, 369, 376381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у позові про стягнення заборгованості за пенею - 7 323 грн 13 коп., штрафу (фіксована частина) у сумі - 500 грн., штрафу (процентна складова) у сумі - 900 грн 22 коп., виклавши його мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини постанови.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 01 липня 2020 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді В.М. Волошина
Т.А. Слюсар