01 липня 2020 року місто Київ.
Справа 357/4985/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7429/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М.
секретар судового засідання Гордійчук Ж.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року ( у складі судді Кошель Б.І., інформація про дату складення повного тексту рішення відсутня)
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, обґрунтовувала його тим, що їй належить 1/2 частинажитлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210300000:05:011:0013, яка на підставі державного акту належить відповідачці ОСОБА_2 . Однак, позивачка вважає, що право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210300000:05:011:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно вимог ст. 120 ЗК України, перейшло до неї в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 відповідно до успадкованої частки у праві власності на житловий будинок. А тому, просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки розміром 0,1000 га з кадастровим номером 3210300000:05:011:0013 та стягнути судові витрати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, 16 березня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просила розгляд справи проводити за її відсутності.
Представник відповідача ОСОБА_4 також подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.120 ЗК України (в редакції станом на 13.11.2008 року), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та обєктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відмовляючи в задоволенні позову, судпершої інстанції встановив, що позивач не набула права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки на підставі вищенаведених норм, з огляду на те, що вона не довела, що спірна земельна ділянка надавалась спадкодавцю та в подальшому була ним приватизована, також не довела, що на час смерті спадкодавця спірна земельна ділянка належала йому на праві власності та в користуванні останнього перебувала 1/2 її частина.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Так, судом встановлено, що відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 13 листопада 2008 року по справі №2-5713/2008 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку, за ОСОБА_5 було визнано право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 (а.с.25-26).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 20 січня 2014 року до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Т.Б. звернулась ОСОБА_7 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого батька, ОСОБА_5 . Спадкове майно складається із однієї другої частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 20 січня 2014 року нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану 1/2 частку житлового будинку на ім'я дочки померлого, ОСОБА_7 (після зміни імені та прізвища ОСОБА_1 ) (а.с. 43,87).
12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Т.Б. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3210300000:05:011:0013, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак постановою приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії №36/02-31 від 18 лютого 2019 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку через неподання правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку шляхом її приватизації , що була раніше надана їй у користування, належним чином оформила право власності на вказану земельну ділянку та отримала Державний акт від 02.11.2004 року, про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210300000:05:011:0013, призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
Ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3214023342019, виданого відділом у м. Білій Церкві міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві ГУ Держгеокадастру у Київській області 12.05.2019, право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3210300000:05:011:0013, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному земельному кадастрі за ОСОБА_2 на підставі державного акту КВ 076433 виданого 02.11.2004.
Статтею 41 Конституції України передбачено: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; ніхто неможе бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
В підпункті «в» пункту 18 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 з відповідними змінами Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при переході права власності на будівлю та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЦК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК в редакції 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею, спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.
З огляду на те, що у подружжя право спільної власності на будинок, розташований на спірній земельній ділянці виникло після грудня 2003 року , а саме: на будинок в 2004 році, як зазначено в технічному паспорті, на сарай та вбиральню в 2007 році, батько позивача зареєстрував своє право власності на будинок в 2009 році та за відсутності договору між подружжям, щодо права власності та права користування спірною земельною ділянкою, до позивача перейшло право на спірну земельну ділянку в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника , тобто для її батька.
Суд встановив, щоспадкодавець ОСОБА_5 не набув права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210300000:05:011:0013, призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками поділу майна подружжя.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_5 не набув права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210300000:05:011:0013, призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тому вона не є об'єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, та відсутні правові підстави для визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині порушення судом ст. 263 ЦПК України не відповідають дійсності, так як суд вірно застосував норми права, та обґрунтував рішення суду, надавши оцінку всім доводам стлорін.
Посилання на те, що позивач заявила вимоги на підставі ст. 120 ЗК України, а не в порядку норм, які регулюють відносини спадкування, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що суд вірно встановив, що на підставі вказаної норми та ст. 377 ЦК України до позивача може перейти право власності та право користування спірною земельною ділянкою, лише в обсязі що на час смерті належали її батьку.
Суд вірно застосував норми ст. 120 та ст. 377 ЦК України в комплексі з нормами , що регулюють відносини спадкування.
З огляду на те, що позивач не довела належність її батьку права власності та права користування спірною земельною ділянкою в розмірі 1/2 її частини, суд правомірно відмовив в задоволенні позову.
Разом з тим, колегія суддів роз'яснює позивачу, що вона не позбавлена права звернутись до суду з вимогами про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку в обсязі необхідному для обслуговування її частини будинку, право власності на який вона набула в 2014 році.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Разом з тим ОСОБА_1 не довела, що їй або спадкодавцю на час його смерті належало право власності на спірну земельну ділянку, яке захищається на підставі ст. 152 ЗК України .
Інші доводи скарги висновків суду не спростовують та є фактично повторенням доводів позовної заяви, яким суд у своєму рішенні дав належну правову оцінку.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Враховуючи те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Керуючись ст. ст.367-368, 374,375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року.
Головуючий
Судді