Справа № 756/8241/16-к Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1954/2020 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.185 КК України
24 червня 2020 року.Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
із участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21.02.2020 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Чернівці, з вищою освітою, незаміжню, офіційно не працюючу, раніше не судиму в силу ст.89 КК України, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , -
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, і призначено їй покарання у виді арешту строком на 6 місяців.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту її затримання та доставлення до ДУ «Київський слідчий ізолятор».
До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, заборонивши обвинуваченій залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 22 год. 00 хв. по 07 год. 00 хв. наступного дня.
Покладено на ОСОБА_8 обов'язок, передбачений п.1 ч.5 ст.194 КПК України, а саме прибувати за першою вимогою до суду.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 - задоволено частково Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 майнову шкоду в розмірі 17 632 гривні.
Вирішено питання про речові докази.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, вчиненого за наступних обставин.
01 жовтня 2015 року, ОСОБА_8 подобово орендувала у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2 . У подальшому, в цей же день, у ОСОБА_8 , виник умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, яке належить ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій умисел, спрямований та таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , таємно викрала майно, яке належить ОСОБА_9 , а саме: телевізор марки «Hisense», вартістю 4999 грн.; ТВ-тюнер «Inext», вартістю 1999 грн.; Wi-Fi роутер «Тоtоlink» (вартість встановлено не було); пральну машину марки «Bosch», вартістю 6050 грн.; мікрохвильову пічку марки «Panasonic» (вартість встановлено не було); холодильник марки «Nord», вартістю 3490 грн.; постільну білизну (вартість встановлено не було); ліжко, вартістю 1728 грн.; тумбочку, вартістю 336 грн.; штори, вартістю 2600 грн.; сантехнічні змішувачі з кухні та з ванної кімнати (вартість встановлено не було); посуд (вартість встановлено не було); плетені крісла в кількості 4 шт., вартістю 496 грн. кожне, на загальну суму 1984 грн.; покривала (вартість встановлено не було); стіл кухонний, вартістю 1925 грн.; тумбочку під телевізор (МДФ), вартістю 831 грн.; електрочайник марки «Philips», вартістю 399 грн.; варочну поверхню до плити (склокераміка), вартістю 3828 грн.; мийку кухонну (вартість встановлено не було); шафу одностулкову (пенал), вартістю 1059 грн.; праску марки «Philips», вартістю 1299 грн.; прасувальну дошку (вартість встановлено не було); чотири полотенця (вартість встановлено не було), після чого залишила місце злочину з викраденим майном.
Внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 спричинила ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 32527 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням захисником обвинуваченої ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Мотивуючи свої вимоги зазначає, що ухвалюючи вирок судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Стороною обвинувачення не були надані до суду докази вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та не перевірені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Потерпіла ОСОБА_9 не надавала письмових доказів того, що квартиру АДРЕСА_2 вона могла б передавати або здавати в користування іншим особам, а стверджувала, що винаймала дану квартиру у власниці пустою. Обвинувачена ОСОБА_8 не підписувала договору оренди даної квартири, акту прийому-передачі, не отримувала квитанцій, розписок та не надавала згоди ОСОБА_9 на фотозйомку, хоча знайомства з потерпілою та її донькою, з інших підстав не заперечувала. В зв'язку з такими обставинами не можливо встановити мету, точну дату, місце та час здійснення фотографування паспорту серії НОМЕР_1 потерпілою. На стадії досудового слідства не була проведена судово-товарознавча експертиза для встановлення розміру матеріального збитку. Таким чином надані стороною обвинувачення, досліджені й оцінені судом першої інстанції докази не є належними та достатніми, щоб зробити висновок про стан, вартість майна, яке було предметом крадіжки, його дійсне місцезнаходження та розмір матеріальної шкоди.
Крім того, хоча суд і визнав протокол огляду місця події від 12.10.2015 року недопустимим доказом, але у вироку зазначив, що вилучені речі є доказами у справі. Проте таке твердження суперечить практиці ЄСПЛ. Під час судового слідства не були встановлені свідки, які б бачили як ким-небуть, та у який спосіб виносяться речі з квартири АДРЕСА_3 .
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав рішення суду першої інстанції правильним, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, прийшов до правильного висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_8 , правильно кваліфікувавши її дії за ч.1 ст.185 КК України.
В оскаржуваному вироку місцевий суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.
Так, вина ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованованого правопорушення підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені у районному суді.
Обвинувачена ОСОБА_8 у суді першої та апеляційної інстанції винуватою себе не визнала та показала, що 01 жовтня 2015 року вона зустрілася з ОСОБА_10 (потерпілою ОСОБА_9 ), оскільки остання робить дизайнерські ремонти. ОСОБА_9 запропонувала їй оглянути своє житло, у чому ОСОБА_8 була зацікавлена, оскільки винаймала житло і мала намір придбати квартиру чи будинок на АДРЕСА_4 . Однак, їй зателефонували у термінових справах і вона, не заходячи до квартири ОСОБА_9 , поїхала додому. Крім того, обвинувачена повідомила, що в будинку де вона проживає та у сусідньому будинку проходить будівництво, у зв'язку з чим їй привозили певні будівельні матеріали, а також речі для інтер'єру. Також повідомила, що одного разу зустрілась з хлопцем та дівчиною, яких до неї направив власник будинку, що по АДРЕСА_4 . Останні повідомили, що у них складні життєві обставини, зокрема у хлопця проблеми з тещею, та що їм потрібні гроші, після чого запропонували їй купити у них речі. Деякі речі ОСОБА_8 купила, зокрема, це були чашки, плед та інше. Інші речі хлопець та дівчина залишили у неї, оскільки вона ще не вирішила чи буде їх купувати. З 3-го по 10-те жовтня 2015 року вона з друзями перебувала в Карпатах на відпочинку. Після приїзду з відпочинку, до будинку де ОСОБА_8 проживала почали вдиратись люди, у тому числі потерпіла ОСОБА_9 : виламували паркан, потім витягли її на вулицю, посадили до автомобіля «Тойота» та повезли до відділку поліції. ОСОБА_8 показала, що 01 жовтня 2015 року квартиру ОСОБА_9 не винаймала та до неї не заходила, до крадіжки речей останньої не причетна. Разом з цим, ОСОБА_8 впізнала себе на фотокартці в паспорті на ім'я ОСОБА_11 , проте не змогла повідомити суду обставини за яких її фото було вклеєно в чужий паспорт.
Незважаючи на невизнання, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, повністю доводиться зібраними та дослідженими доказами.
Допитана місцевим судом потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що вона є приватним підприємцем: орендує квартири та за договором суборенди здає орендовані квартири подобово, зокрема і квартиру АДРЕСА_2 . У жовтні 2015 року до неї зателефонувала ОСОБА_8 та повідомила, що бажає зняти квартиру по АДРЕСА_5 . Оскільки вказана квартира була зайнята, ОСОБА_8 було запропоновано орендувати квартиру по АДРЕСА_6 . Після чого, обговоривши з ОСОБА_8 умови оренди, зокрема оплату та необхідність мати при собі паспорт, вони домовились про зустріч. В обід, 01 жовтня 2015 року, ОСОБА_8 приїхала за адресою АДРЕСА_6 , після чого потерпіла завела ОСОБА_8 до квартири щоб їй її показала зсередини. Одразу ж, ОСОБА_8 пред'явила потерпілій паспорт на ім'я « ОСОБА_12 », який потерпіла сфотографувала на власний мобільний телефон, та заплатила потерпілій 500 грн. за добу оренди даної квартири. Одразу ж, вони домовились, що о 13-ій годині наступного дня ОСОБА_8 залишить дану квартиру, або ж зможе продовжити строк оренди. Після чого, потерпіла залишила ОСОБА_8 в квартирі, надавши їй ключі від неї. Ввечері того ж дня, вона зателефонувала ОСОБА_8 . Остання повідомила, що квартира їй дуже подобається, але продовжувати оренду вона не буде, тому вони домовились зустрітися о 12-ій годині наступного дня. Зранку, потерпіла телефонувала ОСОБА_8 , проте телефон останньої був вимкнений. Приїхавши до квартири, потерпіла виявила, що двері були зачинені, на дзвінки у дзвоник - двері ніхто не відчиняв. Потерпіла запасним ключем відімкнула квартиру та виявила, що з квартири була викрадена вся техніка, меблі, зняті штори, змішувачі, дверні ручки, тощо. Потерпіла викликала поліцію щоб зафіксувати факт крадіжки. Через декілька днів, проїжджаючи на автомобілі через Площу Шевченка, вона побачила ОСОБА_8 та вирішила прослідувати за останньою. Прослідувавши за ОСОБА_8 , потерпіла побачила, що та зайшла до приватного сектору по вул. Пуща-Водицькій у м. Києві. Потерпіла одразу викликала тих самих слідчих, які приїжджали фіксувати факт крадіжки у квартирі АДРЕСА_2 . Після того, як приїхали співробітники поліції, останні, дочекавшись власницю будинку, почали проводити огляд речей, серед яких були також речі потерпілої, які ОСОБА_8 викрала з квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_9 показала, що квартиру АДРЕСА_2 вона винаймала без техніки та меблів, вся техніка та меблі були нові та куплені потерпілою саме для даної квартири. Крім того, потерпіла повідомила, що дана квартира нова, здавалася всього два рази, другий раз - ОСОБА_8 . Після першої оренди вся техніка та меблі були на місці. Сфотографований потерпілою на мобільний телефон паспорт на ім'я « ОСОБА_12 » з вклеєною фотокарткою ОСОБА_8 - їй продемонструвала саме ОСОБА_8 , коли заселялась до орендованої квартири. Потерпіла повідомила поліції про ОСОБА_13 та продемонструвала їм фото паспорту, однак потім їй повідомили, що справжній паспорт ОСОБА_14 був втрачений та використовувався ОСОБА_8 для вчинення крадіжки її майна.
У судовому засіданні суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_9 надала суду фотокопію паспорту громадянки України на ім'я « ОСОБА_11 » серії НОМЕР_1 , однак з фотокарткою ОСОБА_8 . Як пояснила в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 , саме вказаний паспорт пред'явила ОСОБА_8 при оренді квартири АДРЕСА_2 (а.с. 80-81, т.3).
З копії заяви від 15.10.2014 року вбачається, що ОСОБА_11 звернулась із заявою про видачу паспорта, оскільки інший вона втратила (а.с. 199-200, т.2).
Згідно витягу з бази «АРМОР» убачається, що паспорт серії НОМЕР_1 від 12.12.2013 року втрачено 15.10.2014 року (а.с. 201, т.2).
Згідно протоколу огляду місця події з фототаблицями від 02.10.2015, убачається, що в ході вказаної слідчої дії було оглянуто квартиру АДРЕСА_2 та виявлено відсутність меблів та побутової техніки (а.с. 12-29, т.2).
Відповідно до копії накладної Ррз/КС-0630330 від 31.08.2015 та копії фіскального чеку № 0261 від 31.08.2015, вартість кухонного стола становить 1925 грн. (а.с. 161, т.2).
Згідно копії товарного чеку № 2/21 від 21.08.2015, вартість варочної поверхні до плити (склокераміка) становить 3828 грн. (а.с. 162, т.2).
Як убачається із копії акту прийому-передачі обладнання в тимчасове платне користування від 04.09.2015, вартість ТВ-тюнера «Inext» становить 1999 грн. (а.с. 164, т.2).
З копії накладної №5 від 28.08.2015 року вбачається наступне: вартість тумбочки під телевізор (МДФ) становить 831 грн.; вартість шафи одностулкової (пеналу) становить 1059 грн.; вартість тумбочки становить 336 грн.; вартість ліжка становить 1728 грн. (а.с. 168, т.2).
Копією фіскального чеку № 0189 від 21.04.2015 року, підтверджується вартість плетених крісел, що становить 498 грн. за 1 шт. (а.с. 169, т.2).
Відповідно до копії збірного листа № 38985177 від 25.08.2015 року та копії експрес-накладної від 25.08.2015 року, вартість холодильника марки «Nord» становить 3490 грн. (а.с. 177, 180, т. 2).
Згідно товарного чеку від 05.09.2015 року, вартість штор становить 2600 грн. (а.с. 52, т.3).
Відповідно до товарного чеку від 28.08.2015 року, вартість телевізора «Hisense» становить 4999 грн. (а.с. 53, т.3).
З товарного чеку від 03.09.2015 року вбачається, що вартість праски марки «Philips» становить 1299 грн.; вартість електрочайника марки «Philips» становить 399 грн. (а.с. 54, т.3).
Згідно фотокопії товарного чеку № 04/09/2015-2700 від 04.09.2015 року, вартість пральної машини марки «Bosch» становить 6050 грн. (а.с. 56, т.3).
За таких обставин, невизнання вини ОСОБА_8 апеляційний суд розцінює, як обрану лінію захисту обвинуваченої із метою уникнення нею відповідальності, а тому оцінює її показання критично.
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу, фотокопії паспорту громадянки України на ім'я « ОСОБА_11 » з фотокарткою ОСОБА_8 (а.с.80-81 т.3), суд першої інстанції зазначив наступне.
Відповідно до положень частин 1-2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
При цьому, з пункту 3 ч. 1 ст. 56 КПК України убачається, що протягом кримінального провадження потерпілий має право, зокрема подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати суду будь-які докази, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування.
Вказана позиція суду також знайшла своє відображення у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.01.2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19).
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є правильними та обґрунтованими.
Також суд першої інстанції не погодився з доводами сторони захисту, що у даному кримінальному провадженні мала бути обов'язково проведена експертиза, з метою встановлення вартості майна, що було викрадено у потерпілої ОСОБА_9 .
Зокрема обґрунтовуючи свою позицію суд першої інстанції зазначив, що як убачається з висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеного у постанові від 25.11.2019року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433кмо18): обов'язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об'єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.
Імперативність п.6 ч.2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.
У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов'язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції Закону № 187-IX - залучити експерта).
У даному кримінальному провадженні розмір заподіяної шкоди можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, а саме: шляхом арифметичного додавання вартості кожної викрадено речі.
Одночасно, суд першої інстанції взявши до уваги положення ст.337 КПК України та вважав за необхідне зазначити вартість майна, яка знайшла підтвердження дослідженими та наведеними вище доказами, оскільки таке уточнення покращує становище обвинуваченої та не виходить за межі пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення.
Так, судом першої інстнації встановлено наступне: вартість ТВ-тюнер «Inext» становить 1999 грн. (а.с.164, т.2), а не 2400 грн., як зазначено в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням; вартість холодильника марки «Nord» становить 3490 грн. (а.с. 177, 180, т.2), а не 4099 грн., як зазначено в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням; вартість тумбочки становить 336 грн. (а.с. 168, т.2), а не 836 грн., як зазначено в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням.
Крім того, в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням зазначено: вартість Wi-Fi роутера «Тоtоlink» становить 500 грн.; вартість мікрохвильової пічки марки «Panasonic» становить 3490 грн. Однак, матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу на підтвердження вартості Wi-Fi роутера «Тоtоlink» та мікрохвильової пічки марки «Panasonic», а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що вартість вищевказаних речей не встановлено.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції була надана належна оцінки доводам сторони захисту та зроблено правильний висновок про те, що вартість викрадених речей у даному кримінальному провадженні може бути встановлено шляхом арифметичного додавання вартості кожної викрадено речі.
Також, на думку суду апеляційної інстанції цілком обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 12.10.2015 року, з огляду на таке.
Згідно з вказаним протоколом, у ході проведення огляду прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_7 , було виявлено та вилучено: побутову техніку; меблі, у тому числі частини меблів; сумки; ключі від квартир; речі для декору квартири; текстильні вироби, у тому числі подушки, покривала, штори; посуд; файл з фотокартками жінок та чоловіків формату 3х4; закордонний паспорт у кількості 1 шт.; паспорти громадян України у кількості 50 шт., у тому числі паспорт на ім'я « ОСОБА_11 », ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 ; ідентифікаційні коди у кількості 17 шт.; свідоцтва загальною кількістю 10 шт.; посвідчення загальною кількістю 3 шт.; інші документи, у тому числі: довідки, квитанції, повідомлення, додатки до договорів, сертифікати.
Під час проведення огляду місця події за адресою: м. Київ, вул. Пуща-Водицька, 15/1, також було виявлено та вилучено частину речей, що були викрадені у потерпілої ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_2 .
Як на підставу законності проведення огляду місця події 12.10.2015 року, сторона обвинувачення надала письму згоду (заяву) ОСОБА_15 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_8 та яка надала добровільну згоду працівникам міліції провести огляд території на якій знаходиться її будинок, та у разі виявлення викрадених речей - вилучення їх. (а.с. 47, т.2).
Так, оцінюючи даний доказ з точки зору допустимості, суд першої інстанції врахував наступні норми кримінального процесуального законодавства.
Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, установленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Згідно зі ст.87 КПК України докази, отримані внаслідок проведення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу є недопустимими.
За змістом статей 223, 237 КПК України, огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи, який згідно зі ст. 234 КПК України проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
Також, у ст. 233 КПК України встановлено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Винятком із цього правила є невідкладні випадки, пов'язані з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються в скоєнні злочину, у разі чого прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після вчинення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
Як встановлено у судовому засіданні суду першої інстанції, огляд місця події 12.10.2015 року проводився за адресою: м. Київ, вул. Пуща-Водицька, 15/1, проте добровільну згоду надала особа, яка проживає за адресою: АДРЕСА_8 . Тобто, фактично, огляд місця події за адресою: АДРЕСА_7 проводився без добровільної згоди особи, яка ним володіє, як того вимагають приписи ч. 1 ст. 233 КПК України.
Крім того, будь-якого документального підтвердження, що ОСОБА_15 , яка згідно заяви надала добровільну згоду на огляд, володіє будинком та прибудинковою територією за адресою: АДРЕСА_8 , а тим більше за адресою: АДРЕСА_7 , суду першої інстанції не надано.
Одночасно, матеріали справи містять довідку (форма № 3) № 1296 від 15.10.2015 року, з якої убачається, що буд. АДРЕСА_7 , належить ОСОБА_16 , а також зазначено, що в даному будинку ніхто не зареєстрований. (а.с. 98, т. 2).
Прокурор та слідчий з клопотанням про проведення огляду до слідчого судді не зверталися та відповідного дозволу слідчого судді на проведення огляду не отримували.
На думку колегії суддів, у матеріалах кримінального провадження зібрано достатньо належних і допустимих доказів, які прямо вказують на винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченої за ч.1 ст.185 КК України, оскільки вона вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Підстави піддавати сумніву показання потерпілої ОСОБА_9 відсутні, адже вони були логічними, незмінними, узгодженими з іншими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження.
У ході аналізу доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченої підстав для виправдання останньої судом апеляційної інстанції встановлено не було, адже її винуватість підтверджується належними, допустимими, достовірними доказаними, безпосередньо дослідженими та оціненими на основі власного переконання судом першої інстанції.
Крім того, враховуючи визначений ст.26 КПК принцип диспозитивності, згідно з яким сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом, безпідставними є твердження в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 , що під час судового слідства не були встановлені свідки та прокурор не зміг забезпечити їх явку в судове засідання.
Зокрема, як вбачається з журналу судового засідання від 22.01.2020 року (а.с.119-121) судом першої інстанції, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, було постановлено на обговорення питання щодо виклику свідків обвинувачення. На що прокурор повідомив, що він вважає за можливе не викликати свідків, в свою чергу сторона захисту повідомила, що вони свідків не мають.
З огляду на вказані обставини, апеляційний суд не вбачає будь-яких порушень кримінального процесуального законодавства.
Згідно з ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд першої інстанції, згідно положень п.п.2,3 ч.1 ст.65 КК України та п.п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_8 , обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання обвинуваченій суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке приписами ст.12 КК України віднесено до злочинів середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченої, яка офіційно не працює, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
На переконання колегії суддів, визначене судом покарання обвинуваченій ОСОБА_8 у виді 6 місяців арешту, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.
Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Потерпілою ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні було заявлено цивільний позов, відповідно до якого вона просила стягнути з ОСОБА_8 майнову шкоду в розмірі 41650 гривень.
В обґрунтування вказаних вимог потерпіла зазначила, що ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 викрала належне їй майно на загальну суму 29650 гривень. Також, у зв'язку з крадіжкою майна, у потерпілої не було змоги здавати вказану квартиру в суборенду на протязі 2 місяців, внаслідок чого їй було заподіяно збитки на суму 12 000 гривень.
Відповідно до ст.22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Як вбачається зі ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Судом першої інстанції було встановлено, що потерпілій під час досудового розслідування було повернуто частину речей, які викрала ОСОБА_8 , а саме: посуд, мікрохвильова пічка марки «Panasonic», варочна поверхня до плити (склокераміка), ТВ-тюнер «Inext» та Wi-Fi роутер «Тоtolink», що підтверджується розпискою потерпілої ОСОБА_9 (том № 2 а.с. 46), а також тумбочку під телевізор (МДФ), плетені крісла в кількості 4 шт., постільну білизну, стіл кухонний, частини ліжка, штори (частково), що підтверджується розпискою потерпілої ОСОБА_9 (а.с. 148, т.2).
З урахуванням вартості викраденого майна, що було повернуто потерпілій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в рахунок відшкодування шкоди з обвинуваченої на корить потерпілої підлягає стягненню вартість майна, яке було викрадено ОСОБА_8 та не повернуто потерпілій, а саме: телевізор марки «Hisense», вартістю 4999 грн.; пральну машину марки «Bosch», вартістю 6050 грн.; холодильник марки «Nord», вартістю 3490 грн.; тумбочку, вартістю 336 грн.; електрочайник марки «Philips», вартістю 399 грн.; шафу одностулкову (пенал), вартістю 1059 грн. та праску марки «Philips», вартістю 1299 грн.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що загальна вартість викраденого та неповернутого потерпілій ОСОБА_9 майна, що доведена допустимими доказами, становить 17632 гривень, відтак, районний суд обґрунтовано вважав за необхідне цивільний позов потерпілої задовольнити частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 встановленої судом та документально підтвердженої майнової шкоди в сумі 17632 гривень.
Також, оскільки, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження понесених витрат у зв'язку з неможливість потерпілою здавати в суборенду квартиру АДРЕСА_2 після крадіжки, тому на думку апеляційного суду, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що в цій частині цивільний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 і не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Головуючий :
Судді :