Головуючий у суді першої інстанції Каліушко Ф.А.
Єдиний унікальний номер справи № 753/14154/19
Апеляційне провадження № 22- ц/824/4400/2020
25 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Тютюнник О.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ушенко Юлії Петрівни, заінтересована особа ОСОБА_2 про визнання незаконними дій, скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою.
У скарзі зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року,зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року з нього стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи із 07 березня 2016 року і до повноліття дитини.
В подальшому рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року змінено розмір аліментів , які стягувались за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року із 1000 грн на 1\4 частину від його заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання чинності цього рішення і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення залишено без змін і набрало законної сили.
За заявою ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року був виданий виконавчий лист, який містив резолютивну частину рішення апеляційного суду м. Києва, а саме «стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи із 07 березня 2016 року і до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » . рішення набрало законної сили 29 квітня 2016 року»
Постановою від 20 червня 2019 року головний державний виконавець Дарницького відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкриває виконавче провадження № 59386870. При цьому в постанову про відкриття виконавчого провадження державний виконавець, не маючи виконавчого листа, вносить резолютивну частину рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 27 травня 2019 року.
В порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець почала здійснювати заходи примусового виконання рішення суду, на маючи підстави його виконання .
Постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 направлено не було. Не з'ясувавши, чи сплачував ОСОБА_1 аліменти, виконавець нарахувала заборгованість в сумі 39 000 грн .
Постановою державного виконавця від 20 червня 2019 року звернуто стягнення на доходи боржника .
Постановою державного виконавця від 20 червня 2019 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 39 000 грн .
За постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника, головний бухгалтер «Украероруху», підприємства, де працює ОСОБА_1 , 04 липня 2019 року перерахувала на реквізити ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 26 661,60 грн.
Скаржник, 09 липня 2019 року отримав листа від Дарницького РВДВС м. Києва , із якого він дізнався, що відкрито виконавче провадження, нарахована заборгованість зі сплати аліментів та накладено арешт на його майно.
На прийомі у відділі ДВС, 10 липня 2019 року, він надав документи про сплату аліментів , на що отримав відповідь від виконавця, що він сплачував не на ті реквізити . При цьому, під час ознайомлення із провадженням, ОСОБА_1 встановив, що провадження відкрито лише на підставі виконавчого листа № 753/4597/16 , виданого 19 червня 2019 року , який містив лише одну резолютивну частину про стягнення з нього аліментів в розмірі 1000 грн щомісячно, тоді як сама постанова про відкриття виконавчого провадження містила ще і резолютивну частину іншого рішення, що є порушенням вимог Закону України « Про виконавче провадження» та вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень .
Скаржник ОСОБА_1 вважає, що державний виконавець діяв неправомірно під час відкриття виконавчого провадження, своїми незаконними діями неправомірно зобов'язав головного бухгалтера «Украероруху» перерахувати на реквізити ОСОБА_2 суму 26 661,60 грн, нарахувала заборгованість якої не існує, обмежила ОСОБА_1 у користуванні майном, наклавши на нього арешт.
ОСОБА_1 вважає дії державного виконавця Ушенко Ю.П. незаконними, а тому, з урахуванням уточнень до скарги, просив визнати її дії незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та всі інші постанови, які були винесені при здійсненні виконавчих дій в рамках даного виконавчого провадження, а саме постанову про накладення арешту на майно, постанову прозвернення стягнення на доходи боржника ,просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького відділу державної виконавчої служби м. Києва шкоду в сумі 82 669 , 68 грн .
Головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Ушенко Ю.П. було подано відзив на скаргу, відповідно до якого виконавець заперечує щодо задоволення скарги . У відзиві зазначає, що діяла вона відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а відтак підстави для задоволення скарги відсутні.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року скаргу задоволено частково.
Визнано дії головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ушенко Юлії Петрівни незаконними.
Скасовано постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ушенко Юлії Петрівни ВП №59386870 від 20 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження.
Скасовано постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ушенко Юлії Петрівни ВП №59386870 від 20 червня 2019 року про арешт майна боржника.
Скасовано постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ушенко Юлії Петрівни ВП №59386870 від 20 червня 2019 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
У решті вимог скарги відмовлено у їх задоволенні.
Не погоджуючись з ухвалою, Головний державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Ушенко Ю.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення норм процесуального права,постановити нову ухвалу, відмовити у задоволенні скарги .
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" ( ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».)
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено її права чи свободи.
Судом першої інстанції встановлено, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року,зміненого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини в ОСОБА_3 в розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи із 07 березня 2016 року і до повноліття дитини .( т.1 а.с. 9-14)
В подальшому рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року змінено розмір аліментів, які стягувались за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року із 1000 грн на 1\4 частину від заробітку ОСОБА_1 щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання чинності цього рішення і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення залишено без змін і набрало законної сили .( т.1 а.с. 15-20)
За заявою ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року був виданий виконавчий лист , який містив резолютивну частину рішення апеляційного суду м. Києва, а саме « стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи із 07 березня 2016 року і до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». рішення набрало законної сили 29 квітня 2016 року » (т.1 а.с.6-8, а.с. 65- 67).
Постановою від 20 червня 2019 року головний державний виконавець Дарницького відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкриває виконавче провадження № 59386870. При цьому в постанову про відкриття виконавчого провадження державний виконавець, не маючи виконавчого листа, вносить резолютивну частину рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 27 травня 2019 року (т.1 а.с. 36).
Водночас, пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Тобто, за підсумовуючим аналізом вказаних правових норм, суд дійшов висновку про те, що виконавче провадження за стягненням аліментів може бути розпочато шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження виключно на підставі виконавчого листа, що видається на підставі судового рішення.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем однією постановою відкрито фактично два різних виконавчих провадження на підставі лише одного виконавчого листа, а також рішення суду, що взагалі не передбачено чинним законодавством, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про незаконність дій державного виконавця стосовно винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 20 червня 2019 року.
Тобто, фактично державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі різних судових рішень, при наявності лише одного виконавчого листа №753/4597/16, виданого Дарницьким районним судом 19 червня 2019 року, що є порушенням вимог п.3 розділу 111 Інструкції з організації примусового виконання рішень ( затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, в редакції Наказу Міністерства юстиції України від 16 липня 2019 року № 2165/5). Так, відповідно до вимог вказаного пункту Інструкції до заяви про примусове виконання рішення, яку подає представник стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.
На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання рішення.
Положеннями частини п'ятої статті 431 Цивільного процесуального кодексу України, частини п'ятої статті 327 Господарського процесуального кодексу, частини третьої статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено загальне універсальне правило: якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів (наказів), у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Тобто за правилами примусове виконання судового рішення здійснюється індивідуально за кожним виконавчим документом.
У той же час, Закон «Про виконавче провадження» допускає спільне виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника (об'єднання виконавчих проваджень). Так, відповідно до частини першої статті 30 Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Щодо приватних виконавців частиною другою статті 30 Закону передбачено інше правило, згідно з яким виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Системний аналіз положень статті 30 у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 2, 19, 24 Закону «Про виконавче провадження», статей 4, 27 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статті 431 ЦПК, статті 327 ГПК, статті 373 КАС надає підстави для висновку, що об'єднання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження не є абсолютним імперативним правилом і може здійснюватися лише за заявою (зі згоди) стягувача, адже приймаючи таке рішення виконавець має керуватися принципом диспозитивності і забезпечити стягувачу усі можливості вільно розпорядження предметом спору, користуватися усіма процесуальними можливостями, у тому числі й гарантованим законом правом вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця.
З урахуванням вимог закону, висновок про скасування вказаної постанови є обґрунтованим
Згідно супровідного листа від 20 червня 2019 року копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено стягувачу та боржнику, однак доказів, які б свідчили про її направлення боржнику - ОСОБА_1 в матеріалах виконавчого провадження відсутні (т.1 а.с. 40).
В той же день, 20 червня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.( т.1 а.с. 41 , 30)
Крім того, як видно зі матеріалів справи ,на підставі постанови державного виконавця від 20 червня 2019 року ДП Обслуговування повітряного руху України у червні 2019 року було здійснено виплату аліментів у розмірі 26 661 , 60 грн (т.1 а.с. 170. При цьому слід зазначити, що відповідно до довідки «Приватбанку» ОСОБА_1 починаючи із 30 березня 2016 року по 29 травня 2019 року перераховував щомісячно кошти в розмірі 1000 грн на ім'я ОСОБА_4 (т.1 а.с. 22-24), що відповідає рішенню суду від 06 червня 2016 року, і є добровільним його виконанням , враховуючи, що стягувач ОСОБА_2 в період із 06 червня 2016 року по 19 червня 2019 року заяв про примусове виконання рішення суду не подавала.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Згідно ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно достатті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Судом вірно встановлено, що державним виконавцем однією постановою відкрито фактично два різних виконавчих провадження на підставі лише одного виконавчого листа, що не передбачено чинним законодавством, а тому висновок суду про незаконність дій державного виконавця стосовно винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 20 червня 2019 року та їх скасування відповідає вимогам закону , та встановленим обставинам.
Оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження є незаконною та скасована судом, є правильним висновок про скасування прийнятих державним виконавцем 20 червня 2019 року, в межах даного виконавчого провадження ,постанов про арешт майна боржника та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника під час проведення подальших виконавчих дій.
Висновки суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення завданої скаржнику шкоди, є вірними , оскільки зазначені вимоги підлягають розгляду у межах позовного провадження з визначенням відповідного кола осіб, які повинні відповідати за заявленими вимогами.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Статтею 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Суд першої інстанції, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 .
При цьому суд створив всі умови для змагальності сторін, в тому числі роз'яснював права сторонам їх права та обов'язку доведення тих обставин на які вони посилались на підтвердження своїх вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття .
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 02 липня 2020 року.
Головуючий
Судді