Справа № 640/18360/18
02 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Несін К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року, суддя Катющенко В.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві виконати вимоги чинного законодавства шляхом проведення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середього заробітку у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року, а саме за 339 днів.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2017 року у справі № 826/6748/16 поновлено позивачку на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві та стягнуто з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2016 року по 17.05.2017 року в розмірі 58138,60 грн. Проте, позивачку було поновлено на посаді лише 25.09.2018 року, а тому остання вважає, що період вимушеного прогулу становить 599 робочих днів - з 07.04.2016 року по 25.09.2018 року, а відповідач мав виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України допущено заміну первинного відповідача у справі - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДФС у м. Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ід. код 39439980) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року у розмірі 75803,79 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, скаргу Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 826/6748/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 06.04.2016 року № 57-ДС "Про звільнення ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 06.04.2016 року № 61-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 року № 987 "Про стан організації роботи органів ДФС та її територіальних органів в жовтні 2015 року" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальної заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 (п.п. 2.15 п. 2). Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016 року. Стягнуто з ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58138,60 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 4919,42 грн (а.с. 27-35).
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Верховного Суду від 29.08.2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 826/6748/16 скасованов частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2015 року № 987 "Про стан організації роботи ДФС та її територіальних органів у жовтні 2015 року" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві ОСОБА_1 (п.п. 2.15 п.2) та закрито провадження у справі у цій частині. В іншій частині вказані рішення залишено без змін.
25.09.2018 року на виконанння постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 826/6748/16 Державною фіскальною службою України прийнято накази:
1) № 1723-О "Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 ", яким:
- скасовано підпункт 2.15 пункту 2 наказу Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 року № 987 "Про стан організації роботи органів ДФС та її територіальних органів в жовтні 2015 року" в частині звільнення з займаної посади заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1;
- скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 06.04.2016 року № 57-ДС "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 07.04.2016 (а.с. 20).
2) № 1724-О "Про зміну прізвища ОСОБА_1 ", яким у зв'язку з укладенням шлюбу внесено зміни до облікових даних ОСОБА_1 - заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, замінивши прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с. 21).
3) № 1725-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини третьої статті 86 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 36 КЗпП України, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві за угодою сторін (а.с. 22).
05.10.2018 року представник позивача - адвокат Манікало І.М. звернулась до ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві з адвокатським запитом, у якому остання просила надати наступну інформацію:
- про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року, а саме за 339 робочих днів;
- про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки, яка надається державним службовцям і належить до щорічних відпусток за період вимушеного прогулу з 07.04.2016 року по 25.09.2018 року (а.с. 23-24).
За результатами розгляду адвокатського запиту ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві листом від 09.10.2018 року № 750/9/26-54-05 повідомила, що судовим рішенням у справі № 826/6748/16 чітко визначено період, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу та суму середнього заробітку, а саме: кількість робочих днів у період вимушеного прогулу з 07.04.2016 року по 17.05.2017 року складає 58138,60 грн. На виконання вимог суду ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 58138,60 грн. Таким чином, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві повністю виконано вимоги суду, тому відсутні підстави для виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 75803,79 грн за період вимушеного прогулу з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року, а саме за 339 робочих днів. Щодо виплати компенсації за невикористані відпустки, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві повідомила, що відповідно до статті 24 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" при звільненні ОСОБА_1 підлягає компенсації 101 день невикористаних відпусток у розмірі 22596,73 грн (а.с. 25-26).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У відповідності до частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017 року) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Доводи відповідача про те, що номенклатура посади позивачки належить до номенклатури посад апарату ДФС, тому виконання рішення щодо поновлення останньої на посаді покладено на Державну фіскальну службу України, позаяк указані обставини не спростовують затримку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 826/6748/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Разом з тим, як зазначалося вище, стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, що обумовлено тривалістю процедури поновлення працівника внаслідок віднесення номенклатури посади до посад апарату центрального органу виконавчої влади.
Отже, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно.
Як свідчать матеріали справи, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 826/6748/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 25.09.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року.
Разом з тим, відповідно до абзаців першого-третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок N 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 Порядку N 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 826/6748/16, що набрала законної сили, встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 223,61 грн.
Частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року становить 75803,79 грн (339 робочих днів x 223,61 грн).
Щодо позовних вимог про зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у іх задоволенні та стягнув з Головного управління ДФС у м. Києві середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 18.05.2017 року по 25.09.2018 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів, оскільки відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.