Справа № 755/8432/18 Головуючий у суді І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1490/2020 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України
іменем України
24 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря : ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали кримінального провадження № 12018100040004899 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 17.12.2019 року, яким
С ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нове, Полтавської області, Оржицького району, громадянина України, одруженого, з неповною середньою освітою, працюючого в ПП «Ритуальні послуги», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Відповідно до ст. 182 КПК України, заставу у розмірі 35 240 (тридцять п'ять тисяч двісті сорок) гривень 00 коп., внесену на депозитний рахунок ТУ ДСАУ у м. Києві згідно ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 26.07.2018 року, звернуто в дохід держави після набрання вироком законної сили. Цим же вироком вирішено питання про речові докази.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 19.05.2018 року приблизно о 02 годині 30 хвилин перебував на території ПКіВ «Гідропарк», де побачив раніше невідому йому жінку ОСОБА_10 , у якої на плечі знаходилася жіноча сумка, та у нього в цей момент виник злочинний умисел на повторне відкрите викрадення чужого майна, а саме вказаної жіночої сумки. Реалізуючи свій злочинний умисел останній обома руками штовхнув потерпілу, яка внаслідок цього впала спиною на землю та зірвав з її плеча належну їй жіночу сумку, в якій знаходилися: мобільний телефон «Samsung Galaxy J7» вартістю 5 460 грн., мобільний тефон «Nokia X2» вартістю 360 грн..
Після чого, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим завдав потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 5 820 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вказаний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України і призначити йому мінімальне покарання за цією статтею, не пов'язане з позбавленням волі із застосуванням ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком. Вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваний вирок є незаконним, не обґрунтованим та не вмотивованим, а викладені висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Обвинувачений вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували, що він відкрито заволодів майном потерпілої, а обвинувачення ґрунтується виключно на її показаннях та припущеннях. Обвинувачений не заперечує, що потерпіла, після того, як у неї виникла необхідність, попросила його потримати її сумку, однак він таємно він неї взяв належне майно, а вона цього не бачила. Враховуючи вказане, обвинувачений вважає, що в його діях наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України і його показання підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_11 . Окрім того, обвинувачений звертає увагу на те, що при призначенні покарання, судом першої інстанції не було враховано а ні стан його здоров'я, його сімейний стан (він одружений) та стан здоров'я (хворіє на туберкульоз легенів), на момент затримання був працевлаштований, позитивно характеризувався за місцем роботи.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, дослідивши дані, які характеризують особу обвинуваченого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, його вина в інкримінованому кримінальному правопорушенні повністю підтверджується доказами, які були досліджені під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, зокрема:
- показаннями потерпілої ОСОБА_12 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила обставини вчинення кримінального правопорушення відносно себе, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця і способу вчинення та показала, що 19 травня 2018 року приблизно о 02 годині 30 хвилин вона знаходилась на території ПКіВ «Гідропарк». На плечі знаходилась жіноча сумка. У певний момент ОСОБА_7 обома руками штовхнув її, вона впала спиною на землю та зірвав жіночу сумку з плеча, чим завдав матеріальної шкоди на 5820 гривень. При цьому зазначила, що викрадення її майна відбулося у її присутності, відкрито;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , який в суді першої інстанції вказав, що перебуваючи на чергуванні, отримав виклик про те, що у жінки вирвали сумку з особистими речами у ПКіВ «Гідропарк». Поїхали відпрацьовувати прилеглу територію, приблизно після 2-3 годин після грабунку, побачили схожу за описом особу, запитали документи, але вони були відсутні. Провели поверхневий огляд та у даної особи був мобільний телефон, запитали у патрульної поліції, який був телефон, вони повідомили, що був чохол з квітками, та потім через 5 хв. під'їхала потерпіла з патрульною поліцією та вказала, що це її телефон та зазначила, що саме ця особа, яку затримали є тим, хто забрав у неї сумку. В судовому засіданні свідок вказав, що обвинувачений є тією особою, яку він затримував;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , який в судовому засіданні суду першої інстанції дав аналогічні показання;
- показаннями свідка ОСОБА_14 який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що їхав вранці в районі Лівобережної та його зупинили працівники правоохоронних органів і попросили бути понятим під час вилучення речей. У особи вилучили мобільний телефон «Samsung». Також свідок відмітив, що при огляді місця події була потерпіла, яка указувала, що обвинуваечний - це саме та особа, яка викрала її речі;
- протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19 травня 2018 року та протоколом про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину від тієї ж дати, згідно якого встановлено, що потерпіла вказала, що за адресою: м. Київ, ПКіВ «Гідропарк», ОСОБА_7 відкрито заволодів її майном - сумкою з речами / том 1 а.п.71/;
- протоколом затримання обвинуваченого ОСОБА_7 від 19 травня 2018 року, згідно якого, час фактичного затримання обвинуваченого ОСОБА_7 є 04:25 год. 19 травня 2018 року, а підстава затримання - ч. 1 ст. 208 КПК України, якою визначено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі. Відомості до ЄРДР у провадженні були внесені реєстратором, згідно витягу, 19 травня 2018 року о 06:41:12. Надалі, 19 травня 2018 року було проведено огляд місця події у присутності понятих, у ході якого ОСОБА_7 добровільно видав речі потерпілої ОСОБА_10 / том 1 а.п.84, 73-75/;
- протоколом огляду предметів від 21 травня 2018 року з фототаблицею, з якого вбачається, що 21 травня 2018 року у період з 10:10 год. до 10:20 год. було оглянуто речі, які вилучено у ОСОБА_7 та встановлено, що вони належать потерпілій ОСОБА_15 , зокрема 2 мобільних телефони з сім-картами / том 1 а.п.80/;
Вказані докази правомірно визнані судом першої інстанції належними та допустимими, оскільки вони підтверджуються матеріалами кримінального провадження та повністю узгоджуються між собою.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, відповідно до ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши надані стороною обвинувачення докази, прийшов до правильного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Твердження апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що в його діях наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, оскількив матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували, що він відкрито заволодів майном потерпілої - не заслуговують на увагу, оскільки вони повністю спростовуються вищевказаними доказами. Зокрема, такі доводи обвинуваченого повністю спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_12 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції вказала, що викрадення майна відбулося у її присутності відкрито. При цьому, вона повністю усвідомлювала протиправний характер дій обвинуваченого ОСОБА_7 , а тому вважає, що і останній усвідомлював, що його дії нею помічені і оцінюються як викрадення.
Оскільки, з формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, в ході судового розгляду факт таємного заволодіння майном встановлений не був, а навпаки, з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_7 відкрито заволодів таким майном, розуміючи при цьому, що такі дії вчиняються у присутності власника майна та ця особа розуміє сутність його злочинних дій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 186 КК України так, як він вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно.
Вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про призначення йому мінімального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі із застосуванням ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з іспитовим строком, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно доч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції при призначенні покарання останньому повністю дотримався вищевказаних норм кримінального закону.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особливості й обставини вчинення злочину, а саме форму вини, мотив і мету, спосіб вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій; дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має прийнятні характеристики, стан його здоров'я, не встановленість наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше судимий, одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію прокурора та потерпілої у справі, щодо необхідної міри покарання, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 .
На переконання апеляційного суду, всі обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції при призначенні останньому покарання враховані в повному обсязі, а тому доводи про пом'якшення призначеного покарання є безпідставними і такими, що спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням вищезазначених фактів і даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення і перевиховання останнього можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, а тому вважає, що суд першої інстанції правильно призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України.
Свої висновки в цій частині, суд першої інстанції достатньо обґрунтував, і з якими колегія суддів погоджується в повному обсязі, вважаючи обране обвинуваченому ОСОБА_7 покарання справедливим та достатнім для його виправлення, а тому підстав для пом'якшення цього покарання, зокрема із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, колегія суддів не вбачає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну вироку суду першої інстанції при апеляційному розгляді колегією суддів не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 17.12.2019 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення; а обвинуваченим в той же строк з моменту отримання копії.
_________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4