Справа №760/11833/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7702/2020
23 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року (суддя Українець В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановила:
у травні 2018р. позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача 47 119грн 08коп. боргу, 9 869грн процентів за користування коштами, 2 037грн трьох процентів річних від простроченої суми та судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 17 жовтня 2016 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого вона передала останньому грошові кошти в сумі 1 800 доларів США, які він зобов'язався повернути до 17 листопада 2016 року, у підтвердження отримання грошових коштів відповідач написав 17 жовтня 2016 року розписку.
Позивач стверджувала, що у порушення взятих на себе зобов'язань відповідач борг не повернув, про що свідчить наявність у неї оригіналу розписки, тому з відповідача підлягає стягненню сума позики з урахуванням процентів за користування коштами та трьох процентів річних від простроченої суми.
У лютому 2020 року позивач подала до суду заяву про збільшення позовних вимог та просила також стягнути з відповідача інфляційне збільшення заборгованості у сумі 5 725грн 43коп. та пеню за період прострочки платежу з 4 травня 2018р. по 10 березня 2020р. у сумі 18 227грн 46коп.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 47 119грн 08коп., проценти у розмірі 9 321грн 55коп., три проценти річних у розмірі 4 684грн 94коп. та 611грн 25коп. судового збору.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідач посилається на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, оскільки він повернув позивачу кошти у розмірі 1 800 доларів США, тому права позивача не порушені.
Крім того, відповідач не погоджується із включенням позивачем до складу боргу пені
за прострочення сплати боргу у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти.
Також, відповідач вважає безпідставним нарахування та стягнення процентів за користування коштами у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, оскільки такі проценти нараховуються у разі, якщо предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки відповідачем не доведено належними доказами сплату боргу, а щодо нарахування та стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ, то за усною домовленістю борг підлягав сплаті у гривні, а в розписці був визначений еквівалент в іноземній валюті.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Пазюка Є.С., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_2 , яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 17 жовтня 2016р. ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_2 1 800 доларів США строком на один місяць до 17 листопада 2016 року, про що видав відповідну розписку.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики та у визначений строк не повернув кошти позивачу.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У підтвердження отримання грошових коштів відповідачем була видана розписка, оригінал якої позивачем був пред'явлений апеляційному суду та приєднаний до матеріалів справи (с.с.106).
Відповідач не заперечував отримання грошових коштів та написання зазначеної розписки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання,
несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення позики.
Відповідачем ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді не було надано доказів у підтвердження його тверджень про повернення боргу, оригінал розписки знаходився у позивача, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача суми боргу.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Суд першої інстанції визначив розмір заборгованості по курсу НБУ станом на час складання позову, що позивачем не оскаржувалося, тому відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для перегляду рішення в цій частині.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справі 6-369цс15.
Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач суму позики не повернув, у розписці сторони не визначили, що позика є безпроцентною, прийшов до правильного
висновку, що борг підлягає стягненню з врахуванням положень ч. 1 ст. 1048 та ст. 625 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування неправильності розрахунку судом процентів, тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду в цій частині.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що чинне законодавства не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, а відтак проценти за користування позикою стягненню не підлягають, колегія суддів вважає безпідставним, так як позивач просить стягнути борг у національній валюті і проценти розраховані із суми боргу у національній валюті України.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне включення позивачем до складу боргу пені за прострочення його сплати у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, правового значення для розгляду апеляційної скарги не мають, оскільки рішенням суду у задоволенні даних позовних вимог було відмовлено.
Посилання у апеляційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/10156/17 та 14-318цс18, колегія суддів вважає безпідставним, так як фактичні обставини у даній справі відрізняються від фактичних обставин у справах, які були предметом розгляду ВП Верховного Суду.
При цьому, у зазначених відповідачем справах Велика Палата Верховного Суду не зазначила про відступлення від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-369цс15.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк