Справа №759/2912/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7258/2020
23 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка Олександра Сергійовича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року (суддя Сенько М.Ф.) про відмову в ухваленні додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про розірвання договору довічного утримання,
встановила:
рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року розірвано договір довічного утримання, укладений 14 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О. за реєстровим №4715; повернуто ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,8 м2, житловою площею 18,40 м2; скасовано заборону на відчуження вищезазначеної квартири, що накладена 14 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О. за реєстровим №4718 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 768грн 40коп. судового збору.
24 жовтня 2019р. представник ОСОБА_1 - адвокат Нетребенко О.С. звернувся до суду із заявою про ухвалення у справі додаткового рішення, у якому зазначити про повернення ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 , скасування права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру та зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на дану квартиру.
Мотивуючи заяву, представник позивача зазначав, що у рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 8 квітня 2019 року не зазначено, які дії потрібно вчинити, щоб повернути право власності на квартиру позивачу.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Нетребенко О.С. просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким вказати дії, які повинен вчинити державний реєстратор та відповідач, саме: «повернути ОСОБА_1 -
чу правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,8 м2, житловою площею 18,40 м2, скасувати право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,8 м2, житловою площею 18,40 м2, та зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,8 м2, житловою площею 18,40 м2, за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав».
Представник позивача посилається на неврахування судом тієї обставини, що у рішенні суду не зазначено, які дії повинен вчинити реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Л.О., щоб відновити право власності на вказану квартиру.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.190-191, 197-198, 199), двічі у судове засідання не з'явився, тому на підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка О.С., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лиюрової Л.О. - адвоката Лиюрова Б.О., який покладався на розсуд суду, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що всі позовні вимоги були розглянуті судом, вимоги, заявлені у клопотанні про ухвалення додаткового рішення, не були предметом розгляду під час вирішення спору, а відтак відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи по суті судом першої інстанції, позивач не заявляв вимог про повернення йому правовстановлюючих документів на спірну квартиру, скасування права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру та реєстрацію за ним права власності, вказані обставини не були предметом розгляду суду при вирішенні спору, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не зазначив у своєму рішенні дії, які
повинен виконати державний реєстратор для відновлення права власності позивача на спірну квартиру, колегія суддів вважає безпідставними, так як таких вимог позивачем під час розгляду спору заявлено не було.
Крім того, у резолютивній частині рішення суду зазначено про повернення у власність ОСОБА_1 спірної квартири, що відповідає положенням ст. 756 ЦК України.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 7.6. розділу ІІ глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, визначено, що у разі одержання рішення суду про визнання нотаріально посвідченого договору недійсним або про розірвання такого договору нотаріус проставляє про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в матеріалах нотаріальної справи, долучивши до нього копію рішення суду, а також проставляє відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і, при можливості, на всіх інших примірниках договору.
Документ, що посвідчує право власності та подавався для вчинення нотаріальної дії, повертається відчужувачу майна (пункт 7.7.).
Пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553, визначено, що для державної реєстрації права власності у разі розірвання договору, за яким відбувся перехід права власності на нерухоме майно, на підставі рішення суду подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно відчужувача до укладення такого договору.
Отже, норми матеріального права, які визначають порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, передбачають перелік дій, які повинен здійснити державний реєстратор, зокрема, нотаріус, у разі прийняття судом рішення про розірвання договору довічного утримання.
При цьому, вказані норми не передбачають ухвалення будь-якого окремого судового рішення, яким було б визначено порядок вчинення таких дій.
Таким чином, судове рішення про розірвання договору довічного утримання та повернення квартири у власність позивача, яке набрало законної сили, є достатньою підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 та вчинення нотаріусом дій, визначених Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про відмову в ухваленні додаткового рішення у даній справі не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка Олександра Сергійовича залишити без задоволення, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк