№ 752/18179/18 Справа Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8013/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
22 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Семенюк Т.А.,Мостової Г.І. Секретаря судового засідання Гасюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У вересні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачем договору б/н від 30 липня 2012 року.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог банку ґрунтується на неправильно визначених судом правовідносин між сторонами, неправильно застосованого закону, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витягу з «Тарифів Банку».
Після отримання картки за умовами укладеного з банком договору відповідач здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості.
У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін'юсту від 12.04.2012 № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), а відтак надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за тілом кредиту.
Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією.
Відповідач, у визначений ухвалою суду строк, не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. Відповідач про розгляд справи сповіщався, у тому числі у порядку, передбаченому частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відповідно до вимог статей 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги недоведені.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині правового обґрунтування рішення, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 300,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, та платіжну картку для авторизації (а.с. 9, 72).
В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідач у справі) згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_2 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.10, 11-25).
Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_2 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими він погодився при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано.
У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 04 вересня 2018 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором в сумі 17 887,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 849,93 грн.; заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом - 1 721,07 грн.; заборгованість за пенею - 9 988,05 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 827,95 грн. (штраф процентна складова).
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі - стаття 1055 ЦК України.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - частина першої, другої статті 207 ЦК України.
Досліджені колегією суддів письмові докази: анкета - заява, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виписка про здійснення операцій та розрахунок заборгованості вказують на те, що між учасниками справи виникли договірні правовідносин, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 суму кредиту у розмірі 300,00 грн., зі збільшенням його ліміту до 2 500, 00 грн., а останній отримав грошові кошти та користувався ними. Умов щодо розміру і порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами та неустойки за порушення виконання зобов'язання укладений сторонами договір не містить (а.с. 5-7, 63-71,72).
Отже, встановлені фактичні обставини справи свідчать про існування між сторонами кредитних правовідносин. Кредитний договір укладений та підписаний сторонами у вигляді анкети-заяви б/н від 30 липня 2012 року, з видачею позичальнику платіжної картки № НОМЕР_1 для авторизації, зі строком дії - до останнього дня місяця березня 2016 року (а.с. 9, 73).
За пред'явленими позивачем вимогами станом на 03 липня 2018 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість в сумі 17 887,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 849,93 грн.; заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом - 1 721,07 грн.; заборгованість за пенею - 9 988,05 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 827,95 грн. (штраф процентна складова).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Перевіряючи розмір, складові та період виникнення заборгованості, колегією суддів встановлено, що за умовами укладеного договору позичальник зобов'язувався повернути суму позики в межах виданого кредитного ліміту, що обліковуються на кредитній картці «Універсальна» № НОМЕР_1 , якою позичальник користувався до 31 березня 2016 року.
Згідно з розрахунком заборгованості станом на 31 березня 2016 року за позичальником (відповідачем ОСОБА_2 ) заборгованість за наданим кредитом не обліковується (а.с. 5-6, 7-8).
Виникнення боргу зафіксовано позивачем у розрахунку заборгованості за період з 15 лютого 2017 року по 03 липня 2018 року, однак доказів переукладення кредитного договору з позичальником (відповідачем ОСОБА_2 ) після 31 березня 2016 року позивачем не надано.
До того ж, згідно відомостей, що містяться у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідці про видачу кредитних карток, виписці про рух коштів за період з 01 січня 1999 року по 28 березня 2020 року, кредитний ліміт у розмірі 5 000,00 грн., що встановлений банком 15 лютого 2017 року, обліковується на іншій платіжній картці № НОМЕР_2 (а.с. 63-71,72, 73).
Разом з тим, подані позивачем письмові докази, у тому числі, і виписка про рух коштів, не підтверджують обставин видачі банком відповідачу ОСОБА_2 електронних платіжних засобів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в межах одного й того ж договору, у зв'язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави ототожнювати картку № НОМЕР_2 з договором № б/н від 30 липня 2012 року.
Відхиляються колегією суддів і доводи позивача в частині приєднання позичальника до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, які передбачають прийняття позичальником будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку, про автоматичну пролонгацію договору на той же строк, про розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитом та неустойки за порушення виконання зобов'язання, виходячи з такого.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитом за період 15 лютого 2017 року по 03 липня 2018 року, складовими якої є: тіло кредиту - 4 849,93 грн.; нараховані проценти за користування кредитом - 1 721,07 грн.; нарахована пеня - 9 988,05 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 827,95 грн. (штраф процентна складова), посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними під підпис при укладенні кредитного договору, тому наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору б/н від 30 липня 2012 року.
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_2 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, а саме: щодо пролонгації договору на таких самих умовах, розміру і порядку нарахування процентів за користування кредитом, а також неустойки (пеня, штрафи) за порушення виконання зобов'язання.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів приходить до висновку, що в межах укладеного та підписаного сторонами кредитного договору у вигляді анкети-заяви б/н від 30 липня 2012 року, з видачею банком кредитної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 , з дозволом на проведення позичальником платіжних операцій з визначеним кредитним лімітом до 31 березня 2016 року, позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання виконав з дотриманням умов, визначених змістом зобов'язання, заборгованість перед банком відсутня.
Доказів переукладення кредитного договору між банком та відповідачем ОСОБА_2 після 31 березня 2016 року позивачем не надано.
Таким чином, позивачем не підтверджено існування між сторонами кредитних правовідносин після 31 березня 2016 року, а тому заявлена вимога позивача щодо стягнення заборгованості за кредитом за період 15 лютого 2017 року по 03 липня 2018 року, складовими якої є: тіло кредиту - 4 849,93 грн.; нараховані проценти за користування кредитом - 1 721,07 грн.; нарахована пеня - 9 988,05 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 827,95 грн. (штраф процентна складова) є недоведеною та задоволенню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції по суті прийнято правильне процесуальне рішення, але із помилковою оцінкою прав та обов'язків сторін, з яких суд виходить при відмові в задоволенні позову.
За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення, виклавши її в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 червня 2020 року.
Головуючий
Судді: