Справа №369/7049/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1608/2020 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Іменем України
« 22 » червня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
з участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
потерпілого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2020 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр. України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , працюючого начальником зміни Прат "Білоцерківська ТЕЦ", раніше не судимого, -
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК Українита призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 3400 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами стром на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 60 000 грн. моральної шкоди та 33 895 грн. 63 коп. матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 5720 грн. за проведення судових експертиз.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за наступних обставин.
29.01.2019р. близько 09 год. 30 хв., ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia Tour» НОМЕР_1 , під час руху по автодорозі М-05 «Київ-Одеса» зі сторони міста Одеса в напрямку м. Київ в межах Києво-Святошинського району Київської області, на 20 км - 390 м автодороги М-05 «Київ-Одеса», проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою, проігнорував вимоги дорожніх знаків 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху 90,70 км/год.», при виникненні перешкоди для руху своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди у результаті чого скоїв наїзд на автомобіль «VolkswagenCaravelle», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у нерухомому положенні та в подальшому контактував з автомобілем «ВАЗ 21063» НОМЕР_3 , який перебував попереду в нерухомому положенні.
Після наїзду вказаний автомобіль «Skoda Octavia Tour» контактував з автомобілем «ЗАЗ-DaewooT13110» НОМЕР_4 , який рухався в суміжній смузі руху.
Внаслідок вказаної ДТП пасажир автомобіля «Skoda Octavia Tour» ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді: саден обличчя зліва, уламкового перелому лівої вертлюгової западини зі зміщенням відломків з вивихом голівки лівої стегнової кістки.
В даній дорожній обстановці, водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п.: 1.5, 2.3 «б», 12.3, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, що стало умовою та причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали в результаті ДТП.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи вирок в частині доведеності його вини у вчиненні інкримінованого злочину та вірності кваліфікації його дій, просив вирок змінити в частині додаткового покарання та в частині стягнення моральної шкоди, призначивши покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами та зменшити розмір моральної шкоди стягнувши на користь потерпілого до 10 000 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначив, що суд І інстанції призначаючи йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, в порушення вимог ст.ст. 65,66 КК України недостатньо врахував, що злочин вчинений ним є необережним злочином; не врахував дані про його особу, а саме те, що він має постійне місце роботи у ПАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», є інвалідом третьої групи на підставі захворювання опорно-рухового апарату; дбає та допомагає матері ОСОБА_9 та бабусі ОСОБА_10 ; позбавлення права керування може мати негативні наслідки для стану його здоров'я, оскільки при подоланні відстані від місця проживання до місця роботи пішки або громадським транспортом (7,3 км. згідно інтернет-мапи «Гугл») йому не уникнути навантажень на опорно-руховий апарат, що може призвести до втрати місця роботи і як наслідок відобразитися на якості життя членів його родини та можливості виконувати ним зобов'язання перед потерпілим щодо відшкодування моральної шкоди; також апелянт вважає, що стягнутий судом розмір моральної шкоди є завищеним, на його думку цивільний позов підлягає відшкодуванню в сумі 20 000 грн., а стягненню сума 10 000 грн. з врахуванням сплаченої суми 10 000 грн., оскільки судом не враховано те, що на момент ДТП у нього був чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
До початку апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_11 подав заяву про розгляд провадження за його відсутності у зв'язку із закінченням його повноважень. Обвинувачений та інші учасники не заперечували щодо розгляду провадження за відсутності адвоката ОСОБА_11 .
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу і просив її задовольнити думку прокурора та потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він визнаний винним, відповідає фактичним обставинам провадження і учасниками судового розгляду не оспорюється.
З журналу судового засідання вбачається, що розгляд провадження проведений на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про суворість призначеного покарання у зв'язку з призначенням йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Так, з вироку суду вбачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненні злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання і дійшов до вірного висновку про призначення ОСОБА_12 основного покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 3400 грн.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_12 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке відповідно до санкції ч.1 ст.286 КК України є альтернативним, суд не в повній мірі врахував обставини, що впливають на призначення додаткового покарання і належним чином не обґрунтував свій висновок щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання взявши до уваги лише те, що ОСОБА_12 грубо порушив ПДР та наслідки, що настали, при цьому, суд не врахував те, що ОСОБА_7 в момент вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп'яніння, щиро розкаявся у скоєному, є інвалідом третьої групи на підставі захворювання опорно-рухового апарату, має на утриманні мати та бабусю похилого віку за якими доглядає і транспортний засіб йому необхідний для пересування та обслуговування як себе так і матері і бабусі.
З урахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе не призначати ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Ця шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
При вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування йому моральної шкоди заявленої на суму 150 000 грн., суд першої інстанції врахував, що діями ОСОБА_7 потерпілому завдано моральної шкоди, яка полягала в переживаннях, незручностях, неможливості протягом тривалого часу вести звичайний спосіб життя, тобто врахував й ті обставини, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений, а також врахував і можливості обвинуваченого відшкодувати збитки та його майновий стан та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 щодо відшкодування моральної шкоди на суму 60 000 грн., з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що саме такий розмір моральної шкоди є співмірним із заподіяною шкодою потерпілому ОСОБА_8 і відповідає характеру та обсягу тих фізичних та душевних страждань і переживань, які він поніс в результаті дій ОСОБА_7 , і зокрема - відповідає характеру отриманих ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також, відповідно до положень ст. 23 ЦК України, критеріям розумності і справедливості, а тому доводи обвинуваченого в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого - задовольнити частково.
ВирокКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині покарання змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі 3400 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами.
В решті вирок залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня оголошення.
Судді _________________ ___________________ _____________________