Справа № 758/3340/18 Головуючий у суді першої інстанції: Захарчук С.С.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8276/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М
22 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Семенюк Т.А., Мостової Г.І.
Секретаря судового засідання Гасюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У березні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачкою договору б/н від 31 серпня 2015 року.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог банку ґрунтується на неправильно визначених судом правовідносин між сторонами, неправильно застосованого закону, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витягу з «Тарифів Банку».
Після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору відповідачка здійснила дії щодо проведення її активації, користувалась карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідачки - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції). Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.2012 № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені, зокрема, виписки банків. У постанові НБУ № 705, зокрема, вказано, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань, а відтак банком надані суду саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Вважає, що надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами у справі.
Просив врахувати, що кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тобто відповідач може використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Таким чином, сума заборгованості за тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості.
Суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором у тому числі відсотки, пеню та комісії (погашення відображені у розрахунку заборгованості в графі «Сума погашення за наданим кредитом»), а отже визнав свої зобов'язання за угодою та розміри встановлених обов'язкових платежів.
Не перевірив суд першої інстанції і факт виконання кредитного договору позичальником, що може свідчити про визнання договірних правовідносин, що випливає з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16-ц.
Відповідачка, у визначений ухвалою суду строк, не скористалась процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні представник позивача Гордієнко В.А. підтримала доводи апеляційної скарги. Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, у тому числі, у порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ Комерційного банку «ПриватБанк» (а.с.6).
В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідачка у справі) згодна з тим, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг з тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в буклеті, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які отримала шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту.
На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_2 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.7, 8-22).
Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_2 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими вона погодилась при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано.
У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 19 березня 2018 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за договором в сумі 14 070,28 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 5 775,11 грн.; заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом - 2 288,88 грн.; заборгованість за пенею - 4 860,09 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 646,20 грн. (штраф процентна складова).
Ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову АТ Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на виконання вимог статті 81 ЦПК України не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що із наданої позивачем анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідачка ОСОБА_2 мала намір укласти саме кредитний договір, а наявні в матеріалах справи Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи Банку не містять підпису відповідачки.
Перевіряючи законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, так і в межах позовних вимог АТ Комерційний Банк «Приватбанк», судова колегія виходить з такого.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як свідчать встановлені фактичні обставини справи, що позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, посилався на те, що 31 серпня 2015 року між сторонами укладено кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», за умовами якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з видачею кредитної картки «Універсальна» для авторизації.
На підтвердження укладення кредитного договору позивач АТ КБ «ПриватБанк» надав суду копію анкети-заяви від 31 серпня 2015 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.10, 11-25).
Досліджуючи подані позивачем письмові докази, судом першої інстанції правильно встановлено, що підписана відповідачем ОСОБА_2 анкета-заява від 31 серпня 2105 року не вказує на мету отримання кредиту, в ній не зазначено сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення; відсоткова ставка; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Долучені позивачем тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та умови і правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» також не містять документального підтвердження, що відповідачка при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку ознайомилась з ними і погодилась саме на укладення кредитного договору, з видачею їй платіжної картки «кредитка Універсальна».
Отже, аналіз оформленої сторонами анкети-заяви від 31 серпня 2015 року та зміст вищенаведених правових норм не дає підстав для висновку про досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору.
Посилання позивача про приєднання відповідачки до викладених на банківському сайті тарифів, умов та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якими, у тому числі, передбачено випуск, обслуговування та використання кредитних карток, з визначеним банком кредитним лімітом на підставі підписаної клієнтом анкети-заяви, а також розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитом та неустойки за порушення виконання зобов'язання, є безпідставним, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка ОСОБА_2 , ознайомилась і погодилась з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Таким чином, без наданих позивачем підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови надання банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про кредитний ліміт, розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, неустойки за порушення виконання зобов'язання, а також доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_2 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими вона погодилась при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, надані банком Правила і Тарифи виключає застосування до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, правила частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання).
За таких обставин, суд першої інстанції, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту виникнення між банком та відповідачкою правовідносин з договору кредиту, а наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма на підтвердження приєднання відповідачки до запропонованих банком умов кредитного договору, оскільки при підписанні із ОСОБА_2 анкети- заяви банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного і об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального права.
Перевіряючи доводи позивача щодо неврахування судом першої інстанції обставин користування відповідачкою коштами та здійснення погашення заборгованості, що свідчить, на думку позивача, про згоду позичальника з формою договору та його умовами, колегія суддів виходить з такого.
У силу частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях - частина 6 статті 81 ЦПК України.
Надаючи оцінку поданій до суду першої інстанції виписки по основній картці НОМЕР_1 , колегією суддів встановлено, що деталі операції зазначеної платіжної картки вказують на рух коштів за період з 31 серпня 2015 року по 04 березня 2018 року, платниками (користувачами) за якою виступають інші фізичні особи відмінні від визначеного позивачем у позові відповідача (а.с. 39-43).
Інших достатніх доказів, які у своїй сукупності підтверджують факт видачі відповідачці ОСОБА_2 в день підписання анкети-заяви електронного платіжного засобу (кредитної картки ) НОМЕР_1 , із встановленим лімітом, строком її дії, та фактичного користування відповідачкою зазначеною платіжною карткою, позивачем не надано та долучені до апеляційної скарги письмові документи не містять, у зв'язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави ототожнювати картку № НОМЕР_1 з підписаною відповідачкою ОСОБА_2 анкетою - заявою № б/н від 31 серпня 2015 року.
Посилання позивача на розрахунок заборгованості, як на підставу існування невиконаних зобов'язань відповідачки перед банком, не ґрунтується на нормах закону, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачкою не є підтвердженням наявності заборгованості, враховуючи, що будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідачки позивачем не надано.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем вимог до ОСОБА_2 і відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки спірних грошових коштів на підставі анкети-заяви № б/н від 31 серпня 2015 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 червня 2020 року.
Головуючий
Судді: