01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.12.2009 № 43/323
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Лихвар В.А. - представник, дов. б/н від 01.12.2009;
від відповідача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укобудпостач"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.08.2009
у справі № 43/323 (суддя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЕОС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укобудпостач"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 31294,80 грн.
На підставі ст.ст. 77,99 ГПК України 08.12.2009 у судовому засіданні оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 43/323 та винесено ухвалу від 08.12.2009.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2009 у справі №43/323 позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 31 294,80 грн. основного боргу, 312,95 грн. державного мита, 315,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що позивачем на підставі усної домовленості здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, отриманий товар в повному обсязі не оплатив, тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 31 294,80 грн. заборгованості, підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2009 у справі № 43/323 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що позивачем не було подано жодного документу, який підтверджував би існування правових відносин між сторонами, оскільки між позивачем та відповідачем будь-якого договору, наслідком якого є поставка або купівля-продаж продукції, не укладалось, а договірні відносини щодо купівлі-продажу або поставки не можуть існувати лише на підставі видаткових накладних.
Скаржник вказує на те, що судом невірно застосовані норми щодо застосування до відповідача штрафних санкцій, оскільки відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 № 800-VI, нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.
Також, скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що в процесі подачі позовної заяви до суду, позивач не надіслав відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, що є порушенням статтей 56, 57 ГПК України.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу, наданих у судовому засіданні 08.12.2009, заявник вказує, зокрема, на наступне.
Скаржник посилаючись на п. 2 ст. 207 ЦК України стверджує, що ані договору, ані угоди чи іншого правочину, вчиненого у письмовій формі, укладено не було.
Заявник апеляційної скарги вказує на те, що у матеріалах справи відсутні рахунки-фактури № 03.14741 від 18.06.2008, № 03.14586 від 16.05.2008, № 03.14649 від 29.05.2009, на підставі яких виписані накладні; на накладних відсутні печатки та ініціали осіб, що підписали накладні з боку відповідача.
Скаржник зазначає, що особа, на яку видано довіреність серії НБК № 494807 від 18.06.2008, мала право отримати товар за рахунком-фактурою № 03.14741 від 18.06.2008; у довіреності серії НБК № 494777 від 08.06.2008 взагалі не вказано рахунку-фактури, на підставі якого довірена особа може отримати товар; оскільки у накладних не вказано рахунків-фактур відповідно до вказаних у довіреностях, то отримувати товар по накладних № 03.00072 від 02.06.2008, № 03.00071/2 від 02.06.2008, № 03.00083 від 20.06.2008 на підставі довіреностей Макаренко О.М. не міг; крім того, у довіреностях не вказано ініціалів уповноважених осіб, що підписались на них, що ставить під сумнів те, що довіреності підписані такими уповноваженими особами, як цього вимагає ст. 246 ЦК України.
Заявник посилається на те, що у рішенні вказано не ту юридичну особу, яка заявила позовні вимоги, а також всупереч ст. 83 ГПК України судом замість 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з відповідача на користь позивача стягнуто 315,50 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що відповідач, стверджуючи про відсутність будь-яких договірних відносин, оскільки не було підписано єдиного документу у формі письмового договору, визнає факт отримання товару по видаткових накладних на загальну суму 88 296,00 грн. та не спростовує факту здійснення часткової оплати в розмірі 57 001,20 грн. за поставлений товар, а також існування заборгованості в розмірі 31 294,80 грн.
Позивач зазначає, що сторони договору вчинили конклюдентні дії, що свідчать про укладення договору шляхом обміну документами, які підтверджують факт виконання договірних зобов'язань.
Посилання відповідача на Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 № 800-VI, є безпідставним, оскільки позивач не звертався до Господарського суду із вимогою про стягнення сум індексації заборгованості, 3% річних та будь-якої неустойки.
Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 08.12.2009 позивачем надані документи.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи письмового пояснення на апеляційну скаргу та письмового відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу за поставлений товар в розмірі 31 294,80 грн. та судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було передано відповідачу цеглу, всього на загальну суму 88 296,00 грн., у тому числі: за накладною № 03.00071/2 від 02.06.2008 через Макаренка О.М. на підставі довіреності серія НБК № 494777 від 29.05.2008, відповідно до рахунку-фактури № 03.14586 від 16.05.2008 на суму 14 942,40 грн.; за накладною № 03.00072 від 02.06.2008 через Макаренка О.М. на підставі довіреності серія НБК № 494777 від 29.05.2008, відповідно до рахунку-фактури № 03.14649 від 29.05.2008 на суму 48 902,40 грн.; за накладною № 03.00083 від 20.06.2008 через Макаренка О.М. на підставі довіреності серія НБК № 494807 від 18.06.2008, відповідно до рахунку-фактури № 03.14741 від 18.06.2008 на суму 24 451,20 грн.
У перелічених вище накладних про одержання товарів свідчать підписи представника відповідача, вчинені на підставі довіреностей, копії яких додано до матеріалів справи та із яких вбачається, що довіреності видані відповідачем.
Позивач стверджує, що відповідач частково оплатив одержаний товар, всього на суму 57 001,20 грн., у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 31 294,80 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач листом-вимогою № 1 від 02.07.2009 повідомив відповідача про те, що оскільки сторонами не було встановлено терміну оплати за поставлений товар, позивач звертається до відповідача відповідно до ст. 530 ЦК України з вимогою сплатити борг у розмірі 31 294,80 грн. до 20.07.2009 у повній сумі.
Відповідач зазначений лист-вимогу залишив без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач не надав доказів оплати всієї вартості одержаної від позивача продукції.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 31 294,80 грн. заборгованості є такими, що відповідають нормам законодавства та підтверджені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Твердження заявника скарги про відсутність документів, які підтверджували б існування правових відносин між сторонами, спростовується матеріалами справи, адже позивачем було запропоновано відповідачу продаж товарів, шляхом надсилання рахунків-фактур, а відповідач із пропозицією позивача погодився та одержав товари за накладними і частково здійснив оплату товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Зазначеними первинними документами, які засвідчують передання-прийняття товару у даній справі, є накладні; як вбачається із накладних, у графі: "Отримав" є підпис Макаренка О.М. про одержання продукції.
Згідно із п. 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 12.06.1996 за № 293/1318, при виписуванні довіреності, перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання.
Як вбачається із довіреності № 494777 від 29.05.2008, у ній вказано, що особою, якій видана довіреність, належить отримати сорок тис. штук цегли. Що стосується відсутності номеру рахунку у цій довіреності, то саме відповідач, яким видана довіреність, є відповідальним за її правильне оформлення.
Оскільки, відповідно до п. 3 зазначеної вище Інструкції, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 11.12.2006 № 1176, бланки довіреностей є документами суворої звітності, а в редакції наказу Міністерства фінансів України від 05.05.2008 № 647, встановлено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей, то у разі наявності у відповідача сумнівів щодо ініціалів осіб, якими видана довіреність, відповідач не позбавлений права перевірити наявний у нього облік виданих довіреностей.
Те, що відповідач одержав товар за зазначеними накладними підтверджується матеріалами справи, крім того, відповідачем частково оплачено одержаний товар, про що свідчить, зокрема, надані позивачем витяги із особового рахунку за 23.05.2008, 18.06.2008, 25.06.2008, 26.06.2008, у тому числі із витягу із особового рахунку за 25.06.2008 вбачається, що за платіжним документом № 797 відповідачем сплачено 6 085,00 грн. за одержані згідно із рахунком-фактурою № 03.14741 від 18.06.2008 товари за накладною № 03.00083 від 20.06.2008.
Посилання відповідача на Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 № 800-VI, та те, що судом невірно застосовані норми штрафних санкцій, безпідставні, оскільки позивачем до Господарського суду міста Києва подано позовну заяву про стягнення лише суми боргу у розмірі 31 294,80 грн.
Апеляційний господарський суд не вбачає порушень ст.ст. 56, 57 ГПК України, оскільки в матеріалах справи наявний опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек № 4568 від 30.07.2009, які свідчать про направлення позивачем на адресу відповідача позовної заяви із доданими до неї документами.
Оскільки в оскаржуваному рішенні, зокрема, у резолютивній частині, вказано щодо позивача його організаційно-правову форму, найменування місцезнаходження, код ЄДРПОУ, - ті ж самі, які зазначені у позовній заяві та у Свідоцтві про державну реєстрацію, то незазначення одного слова із найменування позивача не надає підстав для висновку, що у рішенні вказано не ту юридичну особу, яка заявила позовні вимоги.
Що стосується 50 коп., зазначених у складі витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то матеріали справи свідчать, що ця обставина є наслідком допущеної описки та підлягає виправленню у порядку, передбаченому ГПК України.
Статтею 104 ГПК України не встановлено, що допущення описки у рішенні суду першої інстанції є підставою для його скасування або зміни.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2009 у справі №43/323 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Зобов'язати Господарський суд міста Києва у рішенні від 28.08.2009 у справі № 43/323 усунути описку щодо зазначення у резолютивній частині рішення в сумі витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу зайвих 50 копійок.
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із врахуванням правильної суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Справу № 43/323 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
21.12.09 (відправлено)