вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2020 р. м.Київ Справа№ 911/3024/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.06.2020 року у справі №911/3024/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП»
на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020, повний текст якого складено 07.02.2020
у справі №911/3024/19 (суддя Шевчук Н.Г.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП»
до товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП»
про стягнення 67 426,39 грн.
У грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» (далі-відповідач) 67 426,39 грн, з яких: 55 867,42 грн основного боргу, 3 352,05 грн 3% річних, 8 206,92 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №11027601 від 17.10.2014 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.02.2020 позов задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 55 867,42 грн основної заборгованості, 427,04 грн 3% річних, 841,53 грн інфляційних втрат та 1 921,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення в частині основного боргу суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Також суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності. Що стосується іншої частини позовних вимог судом першої інстанції при здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що останнім невірно було визначено початок періоду прострочення заборгованості, а тому здійснивши власний розрахунок дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, обставинам справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також посилається на неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, скаржник стверджує, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не можуть вважатись належними доказами поставки товару, оскільки з тексту видаткових накладних неможливо встановити (ідентифікувати) осіб, які підписали їх (наявний лише підпис та нерозбірливо написано прізвище), неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, з огляду на відсутність посилань на посаду та будь-які документи на підтвердження повноважень. До того ж, скаржник зазначає, що він мав право затримати розрахунки за товар, оскільки позивачем надано неналежним чином оформлені накладні, а також не надано супровідної документації, передбаченої п.3.6 договору №11027601 від 17.10.2014.
На переконання скаржника, оскільки позивач не довів існування основного боргу, відповідно, інфляційні втрати та 3% річних нараховано безпідставно.
Також скаржник стверджує, що при вирішення даного спору судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у застосуванні строку позовної давності.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020, справу №911/3024/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 залишено без руху та повідомлено товариство з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» про те, що для усунення недоліків скаржнику протягом десяти днів з дня вручення ухвали слід подати докази сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн, а також докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
24.03.202 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
З метою дотримання засад рівності, змагальності та процесуальних прав учасників справи, закріплених у ст.ст. 7, 13, 15, 42 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2020 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 призначено на 23.06.2020 о 10:00 год.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Також учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 23.06.2020, не з'явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності учасників справи.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.10.2014 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір №11027601 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором та у відповідності з замовленням покупця поставити товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації.
Відповідно до п.3.1 Договору товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.
Пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що датою поставки є дата отримання покупцем товару на його складі.
Згідно з п.3.6 Договору постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну супровідну документацію: накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; належним чином засвідчені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадку повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.
Перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця (п.5.1 Договору).
Відповідно до п.7.1 Договору покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.
Загальна сума Договору складається з суми накладних, по яких була здійснена поставка товару. Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 14 (чотирнадцять) дні(ів) з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару. При цьому, сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п'ятсот) грн (п.п.7.8, 7.9 Договору).
Пунктом 7.11 Договору передбачено, що зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.
Згідно з п.7.13 Договору не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки взаєморозрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.
Даний Договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018 (пункт 10.1 Договору).
Колегією суддів встановлено, що Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний.
Проаналізувавши умови Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 66 224,40 грн.
Поставка товару на вказану суму підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:
- №КФ-0001421 від 25.02.2016, товар: папір А4/80 (500 арк.) "KymLux Classic" в кількості 180 штук та папір А4/ (500 арк.) "CRYSTAL PRO 80" в кількості 245 штук на загальну суму 33 533,40 грн;
- №КФ-0002135 від 17.03.2016, товар: папір А4/ (500 арк.) "CRYSTAL PRO 80" в кількості 245 штук на загальну суму 32 691,00 грн (а.с.11-12 т.1).
Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань відповідачем не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 55 867,42 грн.
З метою досудового врегулювання спору на виконання вимог Розділу 11 Договору позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №15-1/19 від 15.08.2019 (а.с.17 т.1) з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар у розмірі 55 867,42 грн, однак ні вмотивованої відповіді, ні оплати заборгованості від останнього до позивача не надходило, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідачем відповідно до ст.ст.75, 76 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.
Водночас відповідач стверджує, що вказані вище видаткові накладні не можуть вважатись належними доказами поставки товару, оскільки з тексту видаткових накладних неможливо встановити (ідентифікувати) осіб, які підписали їх (наявний лише підпис та нерозбірливо написано прізвище), неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, з огляду на відсутність посилань на посаду та будь-які документи на підтвердження повноважень.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема викладена в постанові від 21.02.2018 по справі № 910/5226/17.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні (а.с.11-12 т.1) оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною.
При цьому, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цих накладних, який засвідчений відтиском печатки/штампу самої юридичної особи, відсутність реквізитів довіреності на цю особу не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Водночас відтиск печатки/штампу на видаткових накладних є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Крім того, на штампі є всі необхідні реквізити для ідентифікації учасника господарської операції. До того ж, недоліки, наявні в оформленні накладних, не впливають на розуміння змісту та обсягу господарських операцій, що відбулися між сторонами.
Більше того, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні №КФ-000664 від 17.03.2016 та №КФ-000437 від 25.02.2016 (а.с.13-14 т.1), які також містять відповідні штампи відповідача та відомості про здійснення поставки товару на склад відповідача. Тобто в повній мірі розкривають зміст та обсяг проведених операцій.
З огляду на викладене, колегією суддів відхиляються заперечення відповідача щодо неналежного оформлення накладних.
Отже, заперечення відповідача стосовно відсутності належних та допустимих доказів проведення між сторонами господарських операцій за Договором та, як наслідок, відсутності у відповідача обов'язку по сплаті заявлених до стягнення основного боргу є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.
Щодо доводів відповідача про те, що він мав право затримати розрахунки за товар, оскільки позивачем надано неналежним чином оформлені накладні, а також не надано супровідної документації, передбаченої п.3.6 Договору, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з огляду на наступне.
Відповідно до п.7.10 Договору покупець має право затримати розрахунки з постачальником, зокрема, у випадку ненадання належно оформленої документації, передбаченої п.3.6 Договору - до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації.
Умовами пункту 3.6 Договору сторони передбачили, що при поставці відповідної партії товару постачальник передає покупцю супровідну документацію, зокрема, накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ. За змістом пункту 5.1 Договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Статтею 666 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Відповідачем не надано будь-яких доказів відмови від отримання або повернення товару в повному обсязі за вказаними видатковими накладними, а також не подано доказів звернення із вимогою до позивача надати належним чином оформлені документи, визначені пунктом 3.6 Договору.
При цьому, саме вищевказані накладні фіксують факт здійснення господарських операцій та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Більше того, сторонами у Договорі не визначено порядок передачі супровідних документів, зокрема таких як податкові накладні; належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження, сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.
Також, сторонами у Договорі не визначено, який саме документ підтверджує передачу товаросупровідних документів, не визначено і те у яких документах належить зазначати про фактичну передачу таких документів, не передбачено такого обов'язку, як зазначення про передачу таких супровідних документів у видатковій чи у товарно-транспортній накладній.
Крім того, ненадання податкових накладних, посвідчень якості чи погоджених замовлень не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити переданий йому товар.
З огляду на що, колегія суддів вважає, що вказані вище твердження відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 55 867,42 грн.
Щодо доводів скаржника про те, що при вирішення даного спору судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено у застосуванні строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як свідчать матеріали справи, скаржник реалізував своє право на заявлення про застосування позовної давності до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а також вказав, що відповідно до п.7.9 Договору оплата за поставку товару в лютому-березні 2016 року повинна була бути здійснена в строк до 01.04.2016, а тому строк позовної давності минув 02.04.2019.
Суд першої інстанції відмовляючи у застосуванні строку позовної давності виходив із того, що оскільки сторонами у Договорі не визначено строк виконання зобов'язання з оплати товару, тому відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України строк (термін) виконання боржником обов'язку по оплаті товару за видатковими накладними №КФ-0001421 від 25.02.2016 та № КФ-0002135 від 17.03.2016 визначений моментом пред'явлення претензії №15-1/19 від 15.08.2019 до відповідача з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар у розмірі 55 867,42 грн, яка згідно доказів направлення отримана представником відповідача 21.08.2019.
Проте, колегія судді не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Пунктом 7.9 Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 14 (чотирнадцять) дні(ів) з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару. При цьому, сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п'ятсот) грн.
Таким чином, обов'язок відповідача оплатити товар виникає через 14 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладних про прийняття товару.
З огляду на що, обов'язок відповідача по оплаті товару за видатковою накладною №КФ-0001421 від 25.02.2016 виник з 10.03.2016, а за видатковою накладною №КФ-0002135 від 17.03.2016 - з 30.03.2016.
Вказане відповідає обставинам, які містяться в направленій позивачем відповідачу претензії №15-1/19 від 15.08.2019 (а.с.17 т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду першої інстанції згідно поштового штемпеля 03.12.2019, тобто позивачем пропущено встановлений законом три річний строк позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основого боргу не підлягають задоволенню з огляду на пропущення позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 352,05 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 206,92 грн за сукупній період з 30.11.2017 по 29.11.2019, колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині вимог, виходячи з наступного.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.
Згідно із ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, відповідач не виконав зобов'язання у вказаний вище строк, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3 352,05 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 206,92 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню внаслідок невірного встановлення строку виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати товару.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо вимогу про стягнення суми судового збору, який було сплачено позивачем за подачу заяви про видачу судового наказу по справі №911/2546/19, колегіє суддів залишає без задоволення, оскільки відповідно до ч.2 ст.151 ГПК України у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.
Стосовно вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів також залишає її без задоволення, оскільки позивачем не надано жодних доказів в підтвердження як понесення витрат на професійну правничу допомогу, так і надання йому такої допомоги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача (скаржника), оскільки спір виник з його вини.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕРС ГРУП» на рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2020 у справі №911/3024/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" (08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6-Г, код 35995595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Московська (В.Мономаха), будинок 12, код 30198424) 3% річних у розмірі 3 352,05 грн (три тисячі триста п'ятдесят дві гривні п'ять копійок), інфляційні втрати у розмірі 8 206,92 грн (вісім тисяч двісті шість гривень дев'яносто дві копійки), витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).
4.Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.
5. Матеріали справи №911/3024/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала