79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" червня 2020 р. Справа №909/759/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В
секретар судового засідання - Кишенюк Н.
за участю представників учасників процесу:
від позивача Сигляк І.Я. - адвокат;
від відповідача не з'явився
від третьої особи не з'явився
розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради від 22.01.2020 (в х.ЗАГС № 01-05/403/20 від 27.01.2020) (рішенням Івано-Франківської міської ради №413-35 від 27.12.2019 КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" перейменовано в КП "Теплий дім" ) та Антимонопольного комітету України №300-20.3/02-1345 від 27.01.2020
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 (суддя Максимів Т.В., повний текст рішення складено 30.12.2019, м.Івано-Франківськ)
у справі №909/759/19
за позовом Антимонопольного комітету України, м.Київ
до відповідача Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія"
за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом - Івано-Франківська міська рада
про стягнення штрафу та пені в сумі 400 000 грн та зобов'язання виконати рішення
за зустрічним позовом Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія"
до відповідача Антимонопольного комітету України
про визнання протиправними дій тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012
до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся Антимонопольний комітет України із позовною заявою до Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" про стягнення штрафу та пені в сумі 400 000 грн та зобов'язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 у справі №910/20362/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України 14.05.2014 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України №11-р-тк від 20.06.2013. Рішення АМК є законним та обов"язковим до виконання, однак у встановлені законом строки і станом на час подання позову добровільно відповідачем не виконане. Також, позивач вважає, що посилання відповідача на пропущення строку позовної давності у цій справі є помилковим, оскільки відносини сторін у цій справі не є цивільно - правовими у розумінні ст.1 ЦК України, а тому й позовна давність як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується.
19.08.2019 Комунальним підприємством Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" подано зустрічний позов про визнання дій Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України протиправними щодо викладення у рішенні неправдивих відомостей (висновків) у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані протиправністю дій АМК України, які полягали у внесенні неправдивих відомостей у рішення від 20.06.2013 №11-р/тк, зокрема відомостей щодо дій Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр", які полягали в укладенні зі споживачами Послуг з утримання договору приєднання, зміст та умови якого порушують права споживачів та не відповідають вимогам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529". Договір, який комунальне підприємство укладало із споживачами житлово-комунальних послуг, відповідає вимогам Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529, отже позивачем за зустрічним позовом повністю виконано вимоги Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та не порушено прав споживачів.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі № 909/759/19 позов задоволено частково.
Стягнено з КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" штраф у сумі 200 000,00грн, пеню у сумі 200 000,00 грн і зараховано зазначені суми в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок УК у Солом"янському районі міста Києва, код ЄДРПОУ 38050812, банк: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, рахунок 31114106026010, код класифікації доходів 21081100 (символ звітності 106).
Стягнено з КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" на користь Антимонопольного комітету України - 6 000,00 грн судового збору.
В частині позовних вимог про зобов"язання КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" виконати п.6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк, шляхом забезпечення укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправними дій тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012 - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що беручи до уваги те, що рішення АМК не скасоване в судовому порядку та є обов"язковим до виконання, а штраф, накладений на відповідача цим рішенням, не сплачений, позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені є обґрунтованими, законними та такими, що належать до задоволення. Відносини сторін, пов"язані із дотриманням антимонопольного законодавства, не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 Цивільного кодексу України, а тому й позовна давність як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується. Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи. Також, суд зазначив, що вимога позивача - АМК про зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не відповідає вимогам законодавства, чинного на день винесення рішення судом.
Щодо зустрічних позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі зводяться до перегляду остаточного та обов"язкового до виконання рішення суду, що є неприпустимим.
Комунальне підприємство «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради №413-35 від 27.12.2019 перейменовано в Комунальне підприємство "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради.
КП "Теплий дім" подано апеляційну скаргу від 22.01.2020 (Вх.ЗАГС № 01-05/403/20 від 27.01.2020), в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у даній справі скасувати в частині задоволення первісного позову Антимонопольного комітету України до КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" та в частині відмови у зустрічному позові КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" до Антимонопольного комітету України, посилаючись на те, що висновки суду в цій частині є необґрунтованими, оскільки базуються на рішенні тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/1-2012, яке є незаконне, та таке, що прийняте адміністративною колегією АМК України на недостовірній інформації та обставинах.
Зокрема, скаржник зазначає, що КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" оскаржувало зазначене рішення АМК України у судовому порядку, однак в силу обставин, справа по суті судом не розглядалася, відповідно рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012 на предмет його законності судом не перевірено.
Також, скаржник вважає, що позивач звернувся до суду поза розумними строками позовної давності, оскільки з часу прийняття рішення і до моменту звернення до суду минуло більше шести років.
Щодо зустрічних позовних вимог скаржник вважає, що відомості та висновки АМК України, викладені у рішенні про накладення на підприємство штрафу не є правдивими та базуються на недостовірній інформації.
Скаржник вважає, що повністю виконав вимоги норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та не порушував прав споживачів, в підтвердження чого подав судові рішення у спорах щодо укладення такого роду договорів із споживачами житлово-комунальних послуг. Публікація проекту договору про надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій у газеті «Західний Кур'єр» жодним чином не вплинуло і не могло вплинути на права та обов'язки споживачів послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Також, Антимонопольним комітетом України подано апеляційну скаргу №300-20.3/02-1345 від 27.01.2020, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі № 909/759/19 в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, прийняти нове рішення, яким задоволити позов Антимонопольного комітету України в частині зобов'язання КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" виконати п.6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк, шляхом забезпечення укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, посилаючись на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи. Зокрема, скаржник зазначає, що рішення комітету є законним та обов"язковим до виконання, зокрема, в частині виконання відповідачем зобов'язання, визначеного п.6 резолютивної частини рішення комітету.
Також, скаржник зазначає, що правовідносини між відповідачем та споживачами стосовно отримання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій виникли до введення в дію Закону України від 09.11.2017 №2189-VII «Про житлово-комунальні послуги», закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, до спірних правовідносин має застосовуватись та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення.
Комунальне підприємство «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення суду в частині відмови у позовних вимогах Антимонопольного комітету України до КП «Теплий дім» про зобов'язання останього виконати п.6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк залишити без змін, посилаючись на те, що станом на час розгляду справи, з моменту постановлення рішення АМК України від 20.06.2013 № 11-р/тк у справі №97/І-2012, у суспільстві змінились правовідносини, які фактично унеможливили та зробили протиправними виконання вимог, викладених у позовній вимозі щодо зобов'язання КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради виконати п.6 резолютивної частини рішення. Зобов'язання судом забезпечення КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також, укладення із кожним споживачем договору на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій суперечить чинному законодавству.
Антимонопольним комітетом України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення є обґрунтованим та прийнятим за правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, за результатами всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, АМК зазначає, що копія оскаржуваного рішення №11-р/тк отримана відповідачем 12.07.2013, таким чином, відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк на оскарження рішення закінчився 12.09.2013. Дане рішення було оскаржене і його законність підтверджено остаточними рішеннями судів у справах №910/17431/13 та №910/20362/13, які набрали законної сили та є обов'язковими для виконання, а отже позивач, приймаючи рішення №11-р/тк діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та 06.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами КП "Теплий дім" від 22.01.2020 та Антимонопольного комітету України №300-20.3/02-1345 від 27.01.2020 в даній справі та об'єднано в одне апеляційне провадження розгляд апеляційних скарг КП "Теплий дім" від 22.01.2020 та Антимонопольного комітету України №300-20.3/02-1345 від 27.01.2020 з тих підстав, що предметом оскарження є рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі № 909/759/19, розгляд справи призначено на 03.03.2020.
03.03.2020 судове засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Галушко Н.А. (з 02.03.2020 по 12.03.2020).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 дану справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.03.2020.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020, 05.05.2020, 25.05.2020, 16.06.2020 на виконання актів органів державної влади, задля дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, у зв'язку з запровадженням карантину, за клопотаннями скаржників, з метою дотримання принципу всебічного, повного, об'єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, розгляд справи відкладався та в судовому засіданні оголошувались перерви до 16.06.2020.
Представники сторін в судових засіданнях підтримали доводи апеляційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційних скарг, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом первісного позову є матеріально-правова вимога Антимонопольного комітету України до Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" про стягнення штрафу в розмірі 200 000,00 грн та пені в сумі 200 000,00 грн та зобов'язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк.
Відповідно до інформації розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КП "Єдиний розрахунковий центр" (ідентифікаційний код 35277442) змінило найменування юридичної особи на Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" (далі - КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія").
20.06.2013 Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України за результатами розгляду матеріалів справи №97/1-2012 прийняла рішення №11-р/тк (далі - рішення ), відповідно якого визнала:
1) відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Комунальне підприємство "Єдиний розрахунковий центр" таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у територіальних межах міста Івано-Франківська, де знаходиться переданий йому в управління (на баланс) та/або обслуговування житловий фонд;
2) дії КП "Єдиний розрахунковий центр", які полягали у розрахунку завищеної собівартості послуги з прибирання прибудинкової території, зокрема, внаслідок врахування недостовірних площ прибудинкових територій, що призвело до затвердження Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради з 01.01.2012 необґрунтованих прибудинкових тарифів на Послуги з утримання, та відповідно нарахування споживачам плати за Послуги з утримання, що ґрунтується на недостовірних кількісних показниках, є порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку Послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом вчинення таких дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (далі Порушення 1);
за вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 100 000,00грн;
3) дії КП "Єдиний розрахунковий центр", які полягали в укладенні зі споживачами Послуг з утримання договору приєднання, зміст та умови якого порушують права споживачів та не відповідають вимогам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529 порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку Послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом вчинення таких дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (далі - Порушення 2);
за зазначене порушення на відповідача накладений штраф у розмірі 100 000,00грн.
Відповідно до п.6 рішення №11-р/тк Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України зобов'язала КП "Єдиний розрахунковий центр" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 3 резолютивної частини рішення, шляхом забезпечення укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Відповідач оскаржив рішення № 11-р/тк до Господарського суду міста Києва.
11.09.2013 Господарський суд міста Києва позовні матеріали у справі №910/17431/13 повернув КП "Єдиний розрахунковий центр" без розгляду (ухвала від 11.09.2019).
07.10.2013 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №910/17431/13 повернув КП "Єдиний розрахунковий центр" з підстав пропуску процесуального строку подання апеляційної скарги та відсутності клопотання про поновлення такого строку (ухвала від 07.10.2019).
14.11.2013 Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Єдиний розрахунковий центр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №910/17431/13 (ухвала від 14.11.2019).
26.11.2013 Київський апеляційний господарський суд у справі №910/17431/13 апеляційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 - без змін (постанова від 26.11.2013).
19.12.2013 Вищий господарський суд України у справі №910/17431/13 касаційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 повернув КП "Єдиний розрахунковий центр" (ухвала від 19.12.2013).
11.02.2014 Вищий господарський суд України у справі №910/17431/13 касаційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 повернув КП "Єдиний розрахунковий центр" (ухвала від 11.02.2014).
20.03.2014 Вищий господарський суд України у справі №910/17431/13 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Єдиний розрахунковий центр" (ухвала від 20.03.2014).
08.04.2014 Вищий господарський суду України виніс постанову у справі №910/17431/13 відповідно до якої касаційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" задоволив. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 у справі №910/17431/13 скасував. Позов КП "Єдиний розрахунковий центр" передав до Господарського суду міста Києва для прийняття її до провадження.
14.04.2014 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі №910/17431/13 за позовом КП "Єдиний розрахунковий центр" до Комітету про визнання недійсним рішення № 11-р/тк (ухвала від 14.04.2014).
16.06.2014 Господарський суд міста Києва провадження у справі № 910/17431/13 припинив (ухвала від 16.06.2014).
07.07.2014 Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Єдиний розрахунковий центр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі №910/17431/13.
15.07.2014 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" у справі №910/17431/13 задоволив. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі №910/17431/13 скасував. Справу № 910/17431/13 передав на розгляд Господарського суду міста Києва.
07.10.2014 Вищий господарський суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Комітету на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 у справі №910/17431/13.
28.10.2014 Вищий господарський суд України касаційну скаргу Комітету у справі №910/17431/13 задоволив. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 у справі №910/17431/13 скасував, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі № 910/17431/13 залишив в силі.
Відповідач вдруге оскаржив рішення № 11-р/тк до Господарського суду міста Києва.
24.10.2013 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі №910/20362/13 за позовом КП "Єдиний розрахунковий центр" до Комітету про визнання недійсним рішення № 11-р/тк.
02.12.2013 Господарський суд міста Києва у справі №910/20362/13 КП "Єдиний розрахунковий центр" в задоволенні позовних вимог відмовив.
25.12.2013 Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Єдиний розрахунковий центр" на зазначене рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20362/13.
22.01.2014 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" у справі №910/20362/13 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
14.04.2014 Вищий господарський суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Єдиний розрахунковий центр" на зазначені рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №910/20362/13.
14.05.2014 Вищий господарський суд України касаційну скаргу КП "Єдиний розрахунковий центр" залишив без задоволення, а зазначені рішення Господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №910/20362/13- без змін.
18.03.2014 Антимонопольний комітет України відповідно до Розпорядження 152-р прийняв до розгляду заяву відповідача щодо перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк та розпочав провадження з перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк. При цьому виконання пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк зупинив до закінчення його перегляду.
20.09.2016 АМК України за результатами перегляду пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк прийняв рішення № 421-р про залишення без змін пунктів 3, 5 та 6 резолютивної частини рішення № 11-р/тк.
Відповідач оскаржив рішення № 421-р до Господарського суду міста Києва.
30.01.2017 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі №910/20933/16 про відмову в задоволенні позовних вимог КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", яке залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 та Вищого господарського суду України від 07.12.2017.
Отже, враховуючи вищевикладене, розглядаючи цей позов судами встановлено, що рішення АМК України від 20.06.2013 №11-р/тк, яким встановлено порушення антимонопольного законодавства з боку КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія", є чинним та у встановленому законом порядку не скасовано, а при перегляді зазначеного рішення АМКУ дослідив усі обставини, викладені КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" у заяві про перегляд, дослідив та оцінив надані докази; зробив висновки про те, що доводи позивача за зустрічним позовом, викладені у заяві про перегляд, не спростовують раніше зроблених АМКУ висновків, викладених у рішенні від 20.06.2013 №11-р/тк.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій також зазначили, що доводи позивача спрямовані на переоцінку висновків, викладених саме у рішенні АМКУ від 20.06.2013 №11-р/тк, яке є чинним та не було скасоване в судовому порядку.
Згідно з приписами ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з огляду на вищенаведені обставини, посилання скаржника - КП «Теплий дім» в апеляційній скарзі на те, що справа №910/17431/13 по суті не розглядалася є помилковими, оскільки таким способом останній фактично вимагає ревізії Господарським судом Івано-Франківської області та Західним апеляційним господарським судом судових актів у справі №910/17431/13 використовуючи цю справу.
КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради доказів виконання рішення Антимонопольного комітету України від 20.06.2019 №11-р/тк не подано, в матеріалах справи такі відсутні.
Антимонопольний комітет України на підставі положень частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення строків сплати штрафу нарахував відповідачу пеню в сумі 200 000,00грн.
Судом першої інстанції перевірено розрахунок позивача, за яким нараховано пеню відповідачу з урахуванням зупинення нарахування штрафу у зв'язку із розглядом справ №910/17431/13 та № 910/20362/13 у судах та правомірно прийшов до висновку, що з урахуванням ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розмір пені становить 200 000,00грн.
Отже загальна сума заборгованості становить:
200 000 + 200 000 = 400 000 грн, де 200 000,00грн - сума штрафів, накладених рішенням № 11-р/тк; 200 000,00грн - розмір пені, нарахованої відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Комунальним підприємством Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" рішення Антимонопольного комітету України № 11-р/тк не виконано, не сплачено в добровільному порядку штраф та пеню, що стало підставою для звернення комітету до господарського суду із вимогами про стягнення з відповідача штрафу та пені в сумі 400 000,00грн та про зобов'язання відповідача виконати п.6 резолютивної частини рішення АМК.
КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" подано зустрічний позов про визнання дій тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України щодо викладення неправдивих відомостей (висновків) у п.3 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк у справі №97/І-2012, посилаючись на те, що протиправність дій відповідача за зустрічним позовом полягала у внесенні в рішення №11-р/тк неправдивої інформації про те, що КП «Теплий дім» уклало із споживачами договори, що порушують їх права та інтереси, в той час як комунальне підприємство виконало рекомендації АМК щодо опублікування нового договору, який відповідає типовому договору, а тому справу на підставі ч.3. ст.46 Закону України "Про захист економічної конкуренції" потрібно було закрити.
КП Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" зазначило, що останнє зверталося до суду для укладення договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; суди здійснювали аналіз цих договорів на відповідність їх типовому договору, про що прийнято рішення, які набрали законної сили.
КП «Теплий дім» вважає, що АМК при прийнятті рішення №11-р/тк використав неправдиву інформацію, що призвело, на його думку, до неправомірного накладення штрафу та порушення його майнового права.
Згідно із ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (ст.ст. 1, 6, 121 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу (ч.3 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Згідно із ч.ч.1-3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Відповідно до ч.5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу, відповідного рішення (постанови) господарського суду.
У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу (п.п.7,8 ст.56 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, рішення АМК не скасоване, отже є законним і відповідно до ч.2 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст.22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" - обов'язковим до виконання. Однак штраф, накладений на відповідача цим рішенням, не сплачений, отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені є обґрунтованими, законними та такими, що належать до задоволення.
З огляду на вищенаведене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу та пені в сумі 400 000,00грн.
Щодо вимог скаржника - Антимонопольного комітету України в апеляційній скарзі про зобов"язання Комунального підприємства Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" виконати п.6 резолютивної частини рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 20.06.2013 №11-р/тк шляхом забезпечення укладання договорів з кожним споживачем відповідно до чинного законодавства та зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, судова колегія зазначає наступне.
Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України приймаючи рішення №11-р/тк від 20.06.2013 керувалась законодавством, яке на час його прийняття врегульовувало права та обов"язки учасників цих відносин, а саме норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV, які зобов"язували виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі і відповідача, укладати договір, розроблений відповідно до вимог Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМ України від 20.05.2009 №529.
Вищезазначені нормативно-правові акти втратили чинність з прийняттям Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VIII та постанови КМ України від 05.09.2018 №712 "Про затвердження правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком".
Відтак окремої послуги та договору про надання такої послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на час розгляду справи не має, а послугу з утримання замінила послуга з управління багатоквартирним будинком, яка не залежить від встановленого тарифу, а надається за укладеним договором управління.
Таким чином, вимога скаржника - АМК про зазначення у рахунках-фактурах, що надсилаються споживачам, інформації про вартість кожної складової тарифу на Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не відповідає вимогам законодавства, чинного на день винесення рішення судом, в зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Щодо посилання скаржника - КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради на застосування строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із апеляційної скарги скаржник посилається на недостатність обґрунтування судом застосування позовної давності у правовідносинах що виникли між сторонами та зазначає, що мають бути застосовані строки позовної давності встановлені ст.257, 258 ЦК України (один рік) до вимог позивача за первісним позовом про стягнення штрафу та пені, три роки до вимог про зобов"язання виконати пункт 6 резолютивної частини рішення АМК України.
Крім того, просить застосувати аналогію закону, а саме норму ч.1.ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тобто застосувати двохмісячний строк позовної давності за заявою АМК України до КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" з моменту неоплати підприємством у двохмісячний термін штрафу та пені, зазначених у рішенні АМК України, оскільки законом забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.
Позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав, позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.
У випадку притягнення особи до відповідальності за недотримання вимог економічної конкуренції застосовуються строки давності, визначені спеціальними нормами, що регулюють відповідні правовідносини, а саме, згідно приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Стаття 42 Закону встановлює строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України. Крім того, зазначена стаття Закону встановлює строки притягнення саме до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тоді як Закон відносить до заходів відповідальності штраф і не визначає пеню як міру (захід) відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відносячи її сплату до порядку виконання рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України.
Відносини сторін, пов"язані із дотриманням антимонопольного законодавства, не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 Цивільного кодексу України, а тому й позовна давність, як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується. Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №922/4706/16).
Щодо посилання скаржника - Комунального підприємства «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради про застосування аналогії закону, а саме норми ч.1.ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" тобто двохмісячного строку позовної давності з моменту неоплати підприємством у двохмісячний термін штрафу та пені, зазначених у рішенні АМК України, суд зазначає, що у наведеній статті вказано, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відповідно до ч.10 ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних не врегульованих правовідносин.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі та правовідносин, які врегульовані ч.1.ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 11 ГПК України.
З врахуванням наведеного, посилання скаржника на необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч.1.ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за аналогією закону, аби визначити строк звернення з позовом про стягнення штрафу та пені, є помилковими.
Окрім того, нарахування та стягнення пені, передбаченої частиною п'ятою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" має обов'язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв'язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні статей 238, 239, 249 ГК України, які застосовуються саме на підставі рішення уповноваженого на це органу, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача у сукупному розмірі 400 000,00грн пені та штрафу підлягають задоволенню.
Посилання скаржника - КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради в апеляційній скарзі на те, що висновки та відомості АМК України, викладені у рішенні від 20.06.2013 №11-р/тк, зокрема відомості щодо дій Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр", які полягали в укладенні зі споживачами Послуг з утримання договору приєднання, зміст та умови якого порушують права споживачів та не відповідають вимогам Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529" є неправдивими та базуються на недостовірній інформації, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки дослідження матеріалів та доводів скаржника фактично зводяться до перегляду остаточних та обов"язкових до виконання рішень судів у справах №910/17431/13 та №910/20362/13, що є неприпустимим, виходячи з принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)
Доводи, наведені скаржниками в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржниками не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо клопотання скаржника - КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката, судова колегія зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За змістом ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України ).
Згідно зі ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч..1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
Об'єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч..5,6 ст.126 ГПК України (вищенаведена правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, як вбачається із матеріалів справи, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції КП "Теплий дім" подано клопотання б/н від 26.02.2020 (вх.ЗАГС 01-04/3082/20 від 02.03.2020) та б/н від 25.05.2020 (вх.ЗАГС 01-04/1301/20 від 26.05.2020) про долучення до матеріалів справи письмових доказів у підтвердження понесених витрат на правову допомогу надану Адвокатським бюро «Жиляк та партнери», згідно договору №ГС-55/19 від 30.07.2019 про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським бюро «Жиляк та партнери» та КП "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія". Зокрема, підприємство посилається на те, що в матеріалах справи наявні акти прийому-передачі наданих послуг № 1 від 19.08.2019 на суму 8 000грн, №2 від 19.08.2019 на суму 8000грн, №3 від 18.09.2019 на суму 1350грн, №4 від 26.09.2019 на суму3733грн, №7 від 21.11.2019 на суму 700грн. З даних актів вбачається надання правової допомоги КП «Теплий дім» у ході розгляду справи в суді першої інстанції.
Окрім того, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції КП "Теплий дім" надано акти прийому-передачі та оригінали платіжних допручень, як докази наданих послуг в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме:
копію акту №10 прийому-передачі наданих послуг (написання апеляційної скарги) від 24.01.2020 на загальну суму 4 500,00грн;
оригінал платіжного доручення від 29.01.2020 №485;
копію акту №11 прийому-передачі наданих послуг (написання відзиву на апеляційну скаргу) від 17.02.2020 на суму 2 500,00грн;
оригінал платіжного доручення від 17.02.2020 №6866
копію акту №12 прийому-передачі наданих послуг (написання письмових пояснень щодо порядку стягнення судових витрат в суді апеляційної інстанції) від 12.05.2020 на суму 1000,00грн.;
оригінал платіжного доручення від 13.05.2020 №7459
копію акту №13 прийому-передачі наданих послуг (представництво прав та інтересів клієнта у Західному апеляційному господарському суді у судовій справі №909/759,19) від 26.05.2020 на суму 2000,00грн.;
на загальну суму 10 000,00грн.
В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції Антимонопольним комітетом України подано заперечення №300-20.3/02-4032 від 19.03.2020 на заяви про стягнення витрат на правову допомогу адвоката КП "Теплий дім" та просить відмовити підприємству у задоволенні заяв про стягнення з комітету витрат на правову допомогу адвоката у справі №909/759/19, посилаючись на те, що зазначені витрати є необгрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню. Зокрема, зазначає, що сума витрат відповідача на професійну правову допомогу значно вища ніж встановлена державою за аналогічний вид послуг і не відповідає розумно необхідному розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката.
Вирішуючи питання відшкодування судових витрат, понесених КП «Теплий дім» у зв'язку із наданням правової допомоги, судова колегія прийшла до висновку, що такі підлягають відшкодуванню в наступному розмірі:
вартість виконаних робіт адвокатського бюро зазначена в акті № 11 за виготовлення відзиву на апеляційну каргу Антимонопольного комітету України в сумі 2500,00грн.;
вартість виконаних робіт адвокатського бюро зазначена в актах № 12 та №13 в загальній сумі 3000,00грн (1000+2000). Однак, оскільки в судових засіданнях розглядались апеляційні скарги АМК та КП «Теплий дім» підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 1500,00грн. (1000+2000: 2).
Судова колегія, беручи до уваги обгрунтовані заперечення АМК вважає за можливе зменшити належні до відшкодування витрати до 2 000,00грн.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Щодо обгрунтування КП «Теплий дім» понесених витрат у суді першої інстанції, заперечення Антимонопольного комітету України щодо стягнення з останнього судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, судова колегія зазначає наступне.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі судові витрати на правову допомогу покладено на Комунальне підприємство Івано-Франківської міської ради "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія".
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із апеляційної скарги, поданої КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради, вимоги про перегляд судового рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу, присуджених до стягнення в ході розгляду справи в суді першої інстанції скаржником не заявлялись, отже у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення суду у цій частині.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржників.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.2019 у справі № 909/759/19 залишити без змін, апеляційні скарги Комунального підприємства "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради від 22.01.2020 (в х.ЗАГС № 01-05/403/20 від 27.01.2020) та Антимонопольного комітету України №300-20.3/02-1345 від 27.01.2020 без задоволення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржників.
Стягнути з Антимонопольного комітету України (вул. Митрополита Василя Липківського, 45, м.Київ, 03035, ідентифікаційний код 00032767) на користь Комунального підприємства "Теплий дім" Івано-Франківської міської ради, вул. Незалежності, 161, м. Івано-Франківськ, 76002 (код 35277442) 2 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Місцевому господарському суду видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.
Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2020.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.