79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" червня 2020 р. Справа №907/762/16
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Н.Кишенюк
за участю представників сторін:
від позивача: Шаблатович А.М. - директор; Рибченко О.Г. - адвокат
від відповідача 1 не з'явився
від відповідача 2 Авдєєнко В.В. ; Безсмертна М.Т.; Сендега Т.Р. - адвокати
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" від 17.12.2019 (вх.ЗАГС №01-05/46771/19 від 26.12.2019)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 (повний текст складено 29.11.2019, суддя Ушак І.Г., м.Ужгород)
у справі № 907/762/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", м. Київ
до відповідач-1 Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва", м. Київ
до відповідач-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка", м. Київ
про визнання відносно ТОВ "Центр Квітка" права власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2 399,3 кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а" (реєстраційний номер об'єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №41905821240)
ТОВ «Енергополіс» звернулося з позовом до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" про визнання протиправним відчуження останнім у власність ТОВ «Центр Квітка» майна - спального корпусу літ. В загальною площею 2 399,3 м2, розташованого в с. Солочин Свалявського району Закарпатської області, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а (спірний об'єкт, об'єкт інвестування) - та до ТОВ «Центр Квітка» про визнання права власності за ТОВ «Енергополіс» на частку в розмірі 5295/10000 зазначеного майна, посилаючись на те, що спірний об'єкт -спальний корпус - створено у результаті здійснення сторонами - позивачем та відповідачем-1 - спільної діяльності згідно з укладеним ними інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7, і створений об'єкт став спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності.
У подальшому Підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" шляхом виділу створило нову юридичну особу - ТОВ «Центр Квітка», якій в порушення умов інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 без згоди позивача, безоплатно, за розподільчим балансом та актом приймання-передачі передано об'єкт інвестування в цілому, а у 2013 році ТОВ «Центр Квітка» зареєструвало право власності на це нерухоме майно в цілому.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що передача об'єкта інвестування ТОВ «Центр Квітка» відбулася із порушенням вимог законодавства, зокрема ст. 358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а розпорядження об'єктами спільної власності відбувається за згодою всіх співвласників, і, оскільки позивач є співвласником об'єкта інвестування, відчуження такого мало відбуватися виключно за його згодою, яку він не надавав. При цьому, оскільки відповідачами частку позивача у спільному майні (об'єкті інвестування) визначено не було, хоча позивач виконав усі умови договору про спільну діяльність і є титульним володільцем предмета договору, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання розміру частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017, позовні вимоги задоволено частково, визнано за ТОВ "Енегрополіс" право власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. В загальною площею 2 399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017 рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи ТОВ «Енергополіс» подано до суду заяву про залишення позову до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" про визнання протиправним здійсненого без згоди ТОВ «Енергополіс» відчуження у власність ТОВ «Центр Квітка» новоствореного після реконструкції об'єкта нерухомості без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
При повторному розгляді справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018, позов ТОВ Енергополіс у частині позовних вимог до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" залишено без розгляду, у частині позовних вимог до ТОВ «Центр Квітка» у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 зазначені судові акти скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 зазначено, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 1130-1134 Цивільного кодексу України, дійшли помилкового висновку, що інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, не установили правової природи спірних правовідносин і підстав їх виникнення, не з'ясували наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", а отже не з'ясували і питання правового статусу позивача у спірних правовідносинах, а також правомірності його вимог про визнання права на частку новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача.
Верховний Суд встановив також, що висновки судів про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень ч. 5 ст. 267 ЦК України та визнання поважними причин пропуску позовної давності є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх доводів позивача щодо захисту його права як інвестора за інвестиційним договором на підставі наданих ним доказів, зокрема:
- про неможливість визначення його частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування до вирішення спору у справі № 5/160-8/41 (про стягнення з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" генеральним підрядником грошових коштів, остаточне судове рішення в якій прийнято 15.04.2013), а отже і визначення балансової вартості об'єкта будівництва для визначення часток;
- про звернення ТОВ «Енергополіс» до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" про визначення частки в об'єкті інвестування і підписання між ТОВ «Енергополіс» і Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" 27.06.2013 акта взаєморозрахунків, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ «Енергополіс» у новоствореному об'єкті;
- створення та реєстрацію 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" ТОВ «Центр Квітка», якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу, за актом приймання-передачі від 09.04.203 ТОВ «Центр Квітка» передано об'єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. В загальною площею 2 399,3 м2, розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1а.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 у справі №907/762/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано відносно ТОВ "Центр Квітка" право власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2399,3 кв.м, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а".
Рішення суду мотивоване тим, що позивач у даній справі за своїм правовим статусом є інвестором реконструкції спального корпусу - об'єкту інвестиції, відтак за наведених фактичних обставин справи, оскільки ним виконано всі умови інвестиційного договору, він є титульним володільцем об'єкту інвестування відповідно до фактичних витрат на інвестування реконструкції, тому правомірними та такими, що підлягають задоволенню судом, є його вимоги про визнання права на частку в розмірі 5295/10000 зазначеного новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача.
Також, судом встановлено, що наявність спору учасника інвестиційного договору - підприємства Центр реабілітації - та генпідрядника щодо остаточної вартості об'єкту інвестування перешкоджала визначенню сторонами інвестиційного договору балансової вартості об'єкту, а відтак - частки довірителя, оскільки така за умовами договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому є поважною причиною пропуску позовної давності для пред'явлення позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об'єкта інвестування за інвестиційним договором від 07.05.04 № 7, яка спливла згідно висновку Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14. Оскільки судом визнано поважними причини пропущення позовної давності, порушене право позивача - право власності на частину новоствореного майна відповідно до вкладу, яке позивач набув як інвестор відповідно до умов інвестиційного договору та приписів ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у момент його державної реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно як новоствореного об'єкта нерухомості - підлягає захисту у спосіб обраний позивачем - шляхом визнання судом за ТОВ Енергополіс права власності на частку у новоствореному об'єкті нерухомого майна, що відповідає закону та дає суду змогу належним чином ефективно захистити порушені майнові права позивача.
ТОВ "Центр Квітка" подано апеляційну скаргу від 17.12.2019, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник щодо визнання поважними причин пропуску ТОВ «Енергополіс» позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання права власності, зазначає, що наявність спору відповідача-1 та підрядника - ЗАТ «Будівельне управління №1» - щодо спірного об'єкту, який був вирішений Київським апеляційним господарським судом лише 15.04.2013, як на причину пропуску строку позовної давності не може братися до уваги, оскільки наявність зазначеного спору не впливала на можливість звернення позивача з вимогою щодо визначення його частки в реконструкції санаторію та передачі йому у власність відповідних площ та з огляду на те, що кінцева вартість об'єкту вже була визначена в Акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Також, скаржник посилається на те, що право вимоги у позивача до відповідача щодо визначення частки ТОВ «Енергополіс» у реконструкції об'єкту інвестування пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції виникло 20.07.2007 - дати введення об'єкту інвестування в експлуатацію за Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, оскільки за умовами розділу 4 інвестиційного договору № 7 відповідач зобов'язаний був передати ТОВ «Енергополіс» у власність обумовлені площі протягом 30 днів з моменту введення санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію.
Отже, скаржник вважає, що строк позовної давності щодо вимоги про визначення частки позивача в реконструкції об'єкту і відповідно, визнання права власності, враховуючи дату виникнення у ТОВ «Енергополіс» права вимоги, сплив 20.07.2010.
Також, на думку скаржника, позивач не виконав у повному обсязі зобов'язань за інвестиційним договором № 7 від 07.05.2004, перерахувавши за цим договором у довірче управління лише 395 000,00 грн., невірно обрав спосіб захисту шляхом визнання права власності з огляду на те, що позивач не був власником об'єкта, щодо якого він звертається до суду.
ТОВ "Енергополіс" подано відзив на апеляційну скаргу від 17.12.2019, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Центр Квітка" відмовити, рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 залишити без змін, посилаючись на правомірність та законність висновків суду першої інстанції та безпідставність доводів скаржника з мотивів, викладених у цьому відзиві, а також зазначає, що аргументація ТОВ «Центр Квітка» щодо преюдиційності судження колегії суддів Господарського суду Закарпатської області у рішенні від 11.06.2015 у справі №907/584/14 щодо неповажності пропущення ТОВ «Енергополіс» строку позовної давності для звернення до суду є хибною, такою, що не грунтується на законодавстві України та правозастосувальній судові практиці. Остаточна балансова вартість новоствореного об'єкта нерухомості була визначена ЦСТРІ 15.04.2013 - після завершення судового спору з генпідрядником будівельних робіт ЗАТ «Будівельне управління « 1» щодо загальної вартості виконаних підрядних робіт з реконнструкції об'єкта нерухомості, а позов до ЦСТРІ подано ТОВ «Енергополіс» у червні 2014 року, після того як товариство з Державного реєстру прав на нерухоме майно дізналось про передачу ЦСТРІ об'єкта інвестицій у власність новоствореного шляхом виділення ТОВ «Центр Квітка».
Також, позивач зазначає, що факт зарахування платежів на загальну суму 1 872 000,00грн з підставою призначення платежу на виконання фінансових зобов'язань за інвестиційним договором №7 грунтується на наявних у справі доказах.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 справу №907/762/16 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А., суддям Орищин Г.В. та Желіку М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 та 27.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Центр Квітка" та призначено розгляд справи на 11.02.2020.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 12.03.2020.
12.03.2020 судове засідання не відбулося у зв"язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Галушко Н.А. (з 02.03.2020 по 12.03.2020).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 дану справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.03.2020.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 на виконання актів органів державної влади, задля дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, у зв'язку з запровадженням карантину, з метою дотримання принципу всебічного, повного, об'єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також з метою повного та всестороннього дослідження усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, ухвалено судове засідання призначене на 24.03.2020 здійснити поза межами процесуального строку, визначеного ст.273 ГПК України та провести 05.05.2020.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 та 26.05.2020 оголошувалась перерва та за клопотанням скаржника розгляд справи відкладено на 16.06.2020.
Представники сторін в судовому засіданні виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
Скаржником подано клопотання б/н б/д (вх.ЗАГС 0104/3588/20 від 15.06.2020), в якому останній просить не брати до уваги копію листа підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва», без номера, датованого липнем 2010 року поданого до Господарського суду Закарпатської області 12.12.2017 як додаток до пояснень директора ТОВ «Енергополіс» Шаблатовича А.М., посилаючись на те, що як вбачається із відповіді на адвокатський запит, у вихідній кореспонденції за означений період, а саме протягом липня 2010 року, так само як і протягом всього 2010 року, відсутній лист, який за своїм змістом відповідає копії листа від липня 2010 року, поданого ТОВ «Енергополіс» в грудні 2017 року для приєднання до матеріалів справи та підписання якого виконавчим директором підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва» Журавським В.І. (який на сьогоднішній день є головою ліквідаційної комісії вказаного підприємства) поставлено під сумнів. Окрім того, скаржником подано клопотання про призначення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи б/н від 12.06.2020 (вх ЗАГС 01-05/1813/20 від 15.06.2020), оскільки вищезазначений лист викликає сумнів з приводу його достовірності та вірогідно може бути підробленим.
ТОВ «Енергополіс» подано заперечення на клопотання ТОВ «Центр Квітка» про призначення судової почеркознавчої експертизи б/н від 16.06.2020, в якому просить не брати до уваги копію листа підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва», датованого липнем 2010 року в якості доказу під час розгляду даної справи та у задоволенні клопотання представника ТОВ "Центр Квітка" про призначення у справі на стадії апеляційного провадження судової почеркознавчої експертизи відмовити.
З огляду на вищевикладені обставини судова колегія прийшла до висновку не брати до уваги як доказ у справі копію листа Підприємства «Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва», датованого липнем 2010 року поданого до Господарського суду Закарпатської області 12.12.2017 як додаток до пояснень директора ТОВ «Енергополіс» Шаблатовича А.М.
В судовому засіданні представником скаржника заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості письмово підготуватись для проведення дебатів. Зазначене клопотання судовою колегією відхилено.
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, спірні відносини виникли у зв'язку з укладенням 07.05.2004 та виконанням сторонами у справі - TOB «Енергополіс» та Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва"- інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004 (про інвестування у нежитлове будівництво), за умовами якого останній (центр - за умовами договору) зобов'язався своїми силами та засобами, за власний рахунок та за рахунок залучених від ТОВ «Енергополіс» (довіритель - за умовами договору) коштів реконструювати об'єкт інвестування - спальний корпус № 2 санаторію «Квітка Полонини», який знаходиться в с. Солочин Свалявського району Закарпатської області.
Умовами договору встановлено, що попередня загальна сума інвестування у реконструкцію санаторію складає 3 000 000,00 грн., остаточна вартість реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної вартості реконструкції; довіритель перераховує кошти в управління центру для подальшого їх інвестування в реконструкцію санаторію; фінансування інвестування здійснюється етапами (І етап: 3-й кв. 2004р. - 300 000,00 грн., ІІ етап: 4-й кв. 2004р. - 300 000,00 грн., ІІІ етап: 1-й кв. 2005р. - 400 000,00 грн.); у разі необхідності за домовленістю сторін розмір інвестування може бути збільшений (п.п. 2.1-2.4).
Довіритель - ТОВ «Енергополіс» - за умовами договору має право, зокрема, після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором (пп. 3.1.5 п. 3.1).
Центр - Підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва"- за змістом пп. 4.3.1- 4.3.4 пункту 4.3 договору зобов'язався після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку ТОВ «Енергополіс» у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ «Енергополіс» у загальному обсязі інвестування; передати у власність ТОВ Енергополіс ці площі протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надати ТОВ «Енергополіс» усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі.
30.12.2005 сторонами укладено додаткову угоду до договору №7 від 07.05.2004 (про інвестування у нежитлове будівництво), якою продовжено строк інвестування до 31.12.2006 та передбачено ІV етап фінансування - 2006р. - 500 000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, станом на 30.12.2005 сторони підвели підсумки щодо виконання інвестиційного договору від 07.05.2004, склавши зазначеною датою протокол № 1 за підписами перших посадових осіб сторін та з прикладенням печаток сторін, яким зафіксували, зокрема, що центр зобов'язався за дорученням довірителя від свого імені, але за рахунок довірителя та власних коштів завершити реконструкцію санаторію у строк до 31.12.2006; що станом на 30.12.2005 довіритель передав центру для виконання доручення грошові кошти в сумі 1 855 000,00 грн.; що для виконання доручення у повному обсязі довіритель зобов'язаний забезпечити центр грошовими коштами в сумі орієнтовно 500 000,00 грн (том І а.с.20).
У ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивач на виконання власних зобов'язань за інвестиційним договором вніс грошові кошти в сумі 2 292 000 грн., що підтверджено банківською довідкою про розрахунки ТОВ «Енергополіс» з контрагентами (Закарпатська філія «ЦСТРІ м. Києва») за період з 01.01.2004 по 31.12.2008, двостороннім актом звірки розрахунків від 27.06.2013 проведеним між позивачем та відповідачем-1 «По інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу №2», в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.2004 по 27.02.2007 позивачем перераховано відповідачу-1 суму 2 292 000,00 грн., в т. ч. суму 1 897 000,00 грн з призначенням платежу на виконання інвестиційних програм згідно з інвестиційним договором №0601/1 від 01.06.2003 та суму 395 000,00грн. - перерахування коштів у довірче управління згідно з договором №7 від 07.05.2004. (том І а.с. 31-34).
Вказаним спростовується твердження скаржника щодо невиконання позивачем умов інвестиційного договору.
Матеріалами справи підтверджується, що актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 20.06.2007 спальний корпус в с. Солочин, 1а, Свалявського району був введений в експлуатацію із зазначенням інвестиційної вартості будівництва згідно проектної документації - 6 506 767,00 грн.
Таким чином, у результаті здійснення сторонами спірних відносин - ТОВ «Енергополіс» та Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" - спільної діяльності за інвестиційним договором було створено новий об'єкт нерухомості - спальний корпус санаторію «Квітка Полонини», загальною площею 2 399,3кв.м.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що у подальшому відповідач-1- Підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва"- шляхом виділу створив нову юридичну особу - ТОВ «Центр Квітка»- відповідач-2 у даній справі, - який без згоди позивача, безоплатно за розподільчим балансом та актом приймання-передачі, передано об'єкт інвестування в цілому.
Надалі, 15.04.2013 державним реєстратором Свалявського районного управління юстиції прийнято рішення про реєстрацію за відповідачем-2 (номер запису 694296) права власності в цілому на спальний корпус санаторію «Квітка Полонини», розташований в с. Солочин Свалявського району Закарпатської області, санаторій «Квітка Полонини», буд. 1а, загальною площею 2 399,3 кв.м - об'єкт інвестування за вищенаведеним інвестиційним договором, вартість якого згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно складає 4 328 636 грн.
Наведене послугувало підставою звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки вважає протиправною передачу відповідачем-1 у власність відповідача-2 в цілому об'єкту інвестування, з огляду на те, що він є співвласником об'єкту інвестування відповідно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції з відповідною часткою - 5295/10000 (2292000*100%/4328636 =52*95%), однак частка позивача у спільному майні - об'єкті інвестування - відповідачами всупереч умов інвестиційного договору не визначена та відомості щодо неї не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За договором про спільну діяльність згідно ст. 1130 ЦК України сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
З огляду на наведені приписи цивільного законодавства інвестиційний договір укладений 07.05.2004 TOB «Енергополіс» та Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" за своїм змістом є договором про спільну діяльність зазначених учасників без створення юридичної особи для досягнення певної мети; спільна діяльність сторін здійснювалася на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство), тому правовідносини за ним регулюються ст.ст. 1132-1143 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Згідно з ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Разом з тим, до спірних відносин сторін у даній справі належить застосовувати положення Закону України «Про інвестиційну діяльність» у відповідній його редакції станом на час виникнення цих відносин, оскільки за змістом договору сторони узгодили спільну інвестиційну діяльність щодо реконструювання спального корпусу санаторію належного на праві власності відповідачу-1 за власний рахунок останнього та за рахунок інвестованих коштів позивача з його правом після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі реконструйованого об'єкту пропорційно фактичним витратам.
Інвестиціями, згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
За змістом ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Статтею 7 зазначеного Закону передбачено права суб'єктів інвестиційної діяльності та установлено, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.
Частиною 5 статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
За змістом ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 316 ЦК УКраїни правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (частина 2 статті 16 ЦК України).
З огляду на наведені приписи законодавства, яке враховуючи предмет спору та суб'єктний склад спірних правовідносин належить застосовувати, позивач у даній справі за своїм правовим статусом є інвестором реконструкції спального корпусу - об'єкту інвестиції, відтак за наведених фактичних обставин справи, оскільки ним виконано всі умови інвестиційного договору, він є титульним володільцем об'єкту інвестування відповідно до фактичних витрат на інвестування реконструкції, тому правомірними та такими, що підлягають задоволенню судом, є його вимоги про визнання права на частку в розмірі 5295/10000 зазначеного новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача.
Посилання скаржника на відсутність істотних умов договору про спільну діяльність не береться судовою колегією до уваги, оскільки сторони, узгодивши предмет спільної діяльності - реконструкцію спального корпусу як об'єкту інвестування силами, засобами, за рахунок власних коштів Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" та коштів залучених від ТОВ «Енергополіс» як довірителя, порядок, строки та суму інвестування ТОВ «Енергополіс» у реконструкцію; обов'язки Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" щодо ознайомлення довірителя з проектно-кошторисною документацією для здійснення реконструкції, укладення від свого імені договорів будівельного підряду, будівництва та введення в експлуатацію об'єкта інвестицій; визначення частки ТОВ «Енергополіс» у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції після закінчення реконструкції та здачі в експлуатацію об'єкта; визначення загальної площі спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ «Енергополіс» у загальному обсязі інвестування; передачі у власність ТОВ «Енергополіс» цих площ протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надання ТОВ «Енергополіс» усіх необхідних документів на ці площі та сприяння йому в оформленні права власності на ці площі, визначили таким чином умови договору про спільну діяльність, скоординували свої дії щодо спільної справи, встановили правовий статус майна для спільної діяльності, їх участь у результатах спільних дій тощо.
Обгрунтування щодо помилковості висновку судів при попередньому розгляді справи, що інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність міститься у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у даній справі..
Щодо застосування у даній справі позовної давності за заявою відповідача-2, то судова колегія зазначає наступне.
Позовна давність згідно зі ст. 256 ЦК України- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За змістом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно з частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, за змістом наведених приписів цивільного законодавства вбачається, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Як вбачається із матеріалів справи, у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №907/584/14, ухваленій за результатами розгляду позову ТОВ «Енергополіс» до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" про визнання права власності на частку об'єкта інвестування за договором від 07.05.2004 № 7 і зобов'язання вчинити певні дії, викладено висновок про пропуск позивачем позовної давності, що послугувало підставою для відмови у задоволенні позову у зазначеній справі.
Разом з тим, Верховний Суд 12.03.2019, скасовуючи рішення попередніх судів у даній справі та направляючи її на новий розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій, посилаючись тільки на висновок суду першої інстанції та Верховного Суду України у справі № 907/584/14 стосовно того, що позовна давність для пред'явлення вимог щодо визнання права власності на частку об'єкта інвестування за інвестиційним договором від 07.05.04 № 7 спливла, не звернули уваги на доводи ТОВ «Енергополіс», відтак дійшли передчасних висновків про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень ч. 5 ст. 267 ЦК України та визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Розглядаючи у ході нового судового розгляду доводи ТОВ «Енергополіс» щодо неможливості визначення його частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування до вирішення спору у справі № 5/160-8/41 (за позовом генерального підрядника про стягнення з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва" грошових коштів), судом першої інстанції встановлено, що порядок визначення частки ТОВ «Енергополіс» у реконструкції об'єкта інвестування встановлено умовами інвестиційного договору
Так, згідно п. 4.3.1 відповідач-1 був зобов'язаний по закінченню реконструкції об'єкта та здачі його в експлуатацію визначити частку позивача в реконструкції пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції, що можливо провести лише на підставі балансової вартості об'єкта, яка не могла остаточно бути визначена через наявність судового спору з генеральний підрядником - ЗАТ «Будівельне управління N21» (справа №5/160-8/41 Господарського суду м.Києва) щодо вартості здійснених на об'єкті інвестування підрядних робіт.
Остаточне судове рішення у зазначеній справі з генеральним підрядником прийнято 15.04.2013.
За наведених обставин наявність спору учасника інвестиційного договору - Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва"- та генпідрядника щодо остаточної вартості об'єкту інвестування перешкоджала визначенню сторонами інвестиційного договору балансової вартості об'єкту, а відтак - частки довірителя, оскільки така за умовами договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому є поважною причиною пропуску позовної давності для пред'явлення позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об'єкта інвестування за інвестиційним договором від 07.05.2004 № 7.
Разом з тим, як встановлено матеріалами справи 15.04.2013 - у день коли було прийнято остаточне рішення у справі з генеральним підрядником, після якого стало можливим сторонам інвестиційного договору визначити балансову вартість об'єкту інвестування, право власності на цей об'єкт уже було зареєстровано за ТОВ «Центр Квітка» - підприємством, що створене шляхом виділу із Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва".
Позивач звернувся до відповідача-1 (лист № 5 від 18.02.2014 (том ІІІ а.с.158) з проханням виділити в натурі та передати ТОВ «Енергополіс» його частку об'єкта інвестицій в розмірі пропорційному обсягу здійснених інвестицій.
Однак, як з'ясувалося, 01.03.2013 створено та зареєстровано ТОВ «Центр Квітка» шляхом виділу з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва", який передав об'єкт інвестування балансовою вартістю 4 485 973,00 грн створеному товариству, котре, у свою чергу здійснило заходи для державної реєстрації за собою права власності на передане майно 15.04.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначеною вартістю 4 328 636,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, про наведене позивачу стало відомо з листування з Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації м. Києва", який 27.02.2014 повідомив позивача про відмову у виділенні частки за інвестиційним договором з підстав закінчення терміну дії останнього, після чого позивач 24.11.2016 звернувся до суду з вимогами, що становлять предмет даного спору, до ТОВ «Центр Квітка» як до відповідача, оскільки саме він зареєстрував за собою право власності в цілому на об'єкт інвестування як на нерухоме майно.
За таких обставин, оскільки судом визнано поважними причини пропущення позовної давності, порушене право позивача - право власності на частину новоствореного майна відповідно до вкладу, яке позивач набув як інвестор відповідно до умов інвестиційного договору та приписів ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у момент його державної реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно як новоствореного об'єкта нерухомості - підлягає захисту у спосіб обраний позивачем - шляхом визнання судом за ТОВ «Енергополіс» права власності на частку у новоствореному об'єкті нерухомого майна, що відповідає закону та дає суду змогу належним чином ефективно захистити порушені майнові права позивача.
За приписами статті 2 ГПК України завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, у томі числі, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
З огляду на викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо визнання відносно ТОВ "Центр Квітка" права власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2 399,3 кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а" (реєстраційний номер об'єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №41905821240) є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене пояснення, які надавалися учасниками справи, судовою колегією розглядалися в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 у справі №907/762/16 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.
Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,-
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" від 17.12.2019 (вх.ЗАГС №01-05/46771/19 від 26.12.2019) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 у справі №907/762/16 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору залишити за скаржником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст.287,288 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 26.06.2020.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.