Справа №: 642/6363/16 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2234/20 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.ст.121,187 КК України
28 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з участю їхніх захисників, відповідно: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , без участі потерпілого ОСОБА_11 , належним чином повідомленого про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові дану справу за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 18 02 2020 року,-
Зміст оскарженого судового рішення суду першої інстанції.
Вищевказаним вироком:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, з середньою освітою, раніше проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, та
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Хуторське, Петриківського району, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, з середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз: 23 07 2013 року Петриківським районним судом Дніпропетровської області за ст.395 КК України до 3 місяці арешту,-
визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.п.6,12, ч.2 ст.115 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та виправдано за пред'явленим звинуваченням.
ОСОБА_7 - визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та виправдано за пред'явленим звинуваченням.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.2 ст.121, ч.4 ст.187 КК України та призначено покарання: за ч.2 ст.121 КК України - виді 7 років позбавлення волі; за ч.4 ст.187 КК України - у виді 8 років позбавлення волі, з конфіскацією усього майна.
У відповідності до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві власності, з відбуттям покарання в установі державної кримінально-виконавчої служби України.
На підставі вимог ч.5 ст.72 КК України, яка діяла до 21 06 2017 року, зараховано в строк відбуття покарання, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_7 в період з 11 07 2016 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, по день ухвалення вироку.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 11 07 2016 року.
ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.4 ст. 187 КК України та призначено покарання: за ч.2 ст.121 КК України у виді 7 років позбавлення волі; за ч.4 ст.187 КК України у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна.
У відповідності до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності, з в відбуттям в установі державної кримінально-виконавчої служби України.
На підставі вимог ч.5 ст.72 КК України, яка діяла до 21 06 2017 року, зараховано в строк відбуття покарання, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 в період з 11 07 2016 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, по день ухвалення вироку.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з 11 07 2016 року.
Визначено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід залишити без змін до набрання вироку законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судові витрати на користь держави у сумі 1099 грн. 50 коп. з кожного.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 07 2016 року близько 07:00 год. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на умисне протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів проникли до будинку АДРЕСА_3 , де мешкали ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та здійснили напад, з метою заволодіння чужим майном, шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я.
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , застосували фізичне насилля, шляхом нанесення ударів руками по голові та інших життєво важливих органах потерпілої ОСОБА_12 , з метою зламати її волю до супротиву та змусити віддати всі належні їм грошові кошти та інші матеріальні цінності, а також вимагали від ОСОБА_11 передати ОСОБА_7 паспорт громадянина України на його ім'я, який потерпілий ОСОБА_11 утримував у себе.
Під час противоправних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заподіяли ОСОБА_12 , тілесні ушкодження, які в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпечності для життя.
Після чого, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з місця скоєння кримінального правопорушення зникли.
02 08 2016 року о 23 год. ОСОБА_12 , знаходячись на стаціонарному лікуванні у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова», померла від отриманої закритої черепно-мозкової травми та ускладнень внаслідок травми - набряк-набухання головного мозку.
10 07 2016 року близько 07:00 год. ОСОБА_7 , за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_8 , який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, та є особою, яка раніше здійснювала розбійний напад, маючи умисел на напад, з метою заволодіння чужим майном шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я, з корисливих мотивів, проникли до будинку АДРЕСА_3 , де мешкали раніше йому знайомі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та почали заподіювати удари руками потерпілим з метою зламати їх волю до супротиву та змусити віддати всі належні їм грошові кошти та інші матеріальні цінності.
В ході противоправних дій ОСОБА_8 заподіяв кілька ударів обухом сокири ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_7 почав вимагати від нього передати йому паспорт громадянина України на його ім'я ( ОСОБА_7 ), який був у потерпілого ОСОБА_11 .
Крім того, ОСОБА_7 заподіяв не менше одного удару вилами в нижню частину тіла ОСОБА_11 .
Діями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було заподіяно потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження, серед яких: чотири забиті рани голови, непроникаюча колото-різана рана підключичної області зліва, непроникаюча колото-різана рана грудної клітки спереду зліва, забито-рвана рана лівого стегна, забито-рвана рана правого стегна - відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які призвели за собою короткочасний розлад здоров'я, а також множинні синці і садна голови, синці верхніх кінцівок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не знайшовши матеріальний цінностей в будинку окрім грошових коштів у сумі 200 грн. та мобільного телефону марки «Nокіа» моделі 1202-2, залишили місце вчинення кримінального правопорушення з викраденим, чим заподіяли ОСОБА_11 та ОСОБА_12 матеріальну шкоду (т.3 а.с.153-155)..
Судом дії обвинувачених кваліфіковані за ч.4 ст.187 КК України, як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також за ч.2 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати та постановити новий, яким:
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.357 КК України та призначити покарання: за ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України - 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.1 ст.357 КК України - 1 рік обмеження волі; за ч.4 ст.187 КК України - 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у ваді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115, та призначити покарання: за ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України - 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.4 ст.187 КК України - 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно визначити ОСОБА_8 покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
В апеляційній скарзі прокурор послався на те, що судом необґрунтовано визнано невинуватими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України, оскільки суд належним чином не оцінив докази, досліджені під час судового засідання, а саме: показання потерпілого та свідків, протокол слідчого експерименту від 03 10 2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_8 . На думку прокурора, зважаючи на знаряддя злочину, а також локалізацію поранень, можна стверджувати, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усвідомлювали суспільну небезпечність свого діяння, передбачали реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_11 та бажали їх настання.
Також апелянт вказав, що судом необґрунтовано не взято до уваги докази, які підтверджують, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали умисел на заподіяння смерті ОСОБА_12 , серед яких пояснення експерта, та потерпілого ОСОБА_11 , який в ході допиту стверджував, що обвинувачені наносили численні удари руками та ногами по голові та інших життєво важливих органах ОСОБА_12 , накинули провід на шию та душили її, що свідчить про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 передбачали реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті ОСОБА_12 , що знаходиться у причинному зв'язку з їх діяннями, а також бажали їх настання.
Крім того, вказав, що ОСОБА_7 безпідставно визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, оскільки в ході судового розгляду ОСОБА_11 неодноразово повідомляв про те, що ОСОБА_7 викрав банківську карту «Приватбанку» на ім'я потерпілого та вимагав від останнього назвати пін-код карти.
Вимогу про призначення обвинуваченим більш суворого покарання прокурор обґрунтував тим, що суд першої інстанції не в достатній мірі врахував тяжкість кримінальних правопорушень, наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_8 , а також відомості щодо осіб обвинувачених, зокрема те, що вони офіційно не працевлаштовані, не мають міцних соціальних зв'язків, не визнали свою вину та не відшкодували потерпілому завдані збитки (а.с.188-193).
Позиції учасників судового апеляційного провадження.
Прокурор підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити її вимоги у повному обсязі.
Обвинувачені та їхні захисники вважали оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, просили залишити апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення.
Потерпілий, будучим належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляд справи, від нього не надходило.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинувачених та їх захисників, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги прокурора, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченими інкримінованих їм злочинів, дав належну правову оцінку, обґрунтовано прийшов до висновку про те, що обсяг обвинувачення та кримінально-правова кваліфікація дій обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що викладені в обвинувальному акті за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 та за ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.15 КК України не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи та правильно кваліфікував їх дії за ч.2 ст.121, та ч.4 ст.187 КК України.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо необґрунтованого визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115 та невірної кваліфікації їх дій за ч.2 ст.121 та ч.4 ст.187 КК України, колегія суддів дійшла до такого.
Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.
Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Згідно з ч.1 ст.15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Судом першої інстанції також був проведений аналіз вказаних положень та констатовано, що в діях обвинувачених наявний неконкретизований умисел на настання будь-яких наслідків, які могли настати від завдання поранень потерпілим. Кримінальна відповідальність за вчинені дії, в такому випадку настає за наслідками, що фактично настали. Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_13 заподіянні легкі тілесні ушкодження, а потерпілий ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження, що стало наслідком після тривалого лікування смертю потерпілої.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що у обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 був відсутній мотив та умисел направлений на умисне вбивство ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Показання потерпілого ОСОБА_11 , на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, та згідно яких ОСОБА_8 наносив йому численні удари обухом сокири по голові, а ОСОБА_7 душив його, не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи в повній мірі.
Так, згідно експертного висновку №892-А/16 від 03 10 2016 року (т.2 а.с.21-22), за даними з медичної карти №20418 із ХМКЛШНДМ ОСОБА_11 був встановлений діагноз: ОЧМТ, забій головного мозку, пластинчатий субдуральний крововилив на рівні конвекса правої гемісфери, множинні забиті рани голови, забита рана правого стегна, колото-різані рани грудної клітини зліва, множинні садна, забої тіла. У вказаному висновку наведений повний перелік ушкоджень, які мали місце у потерпілого, серед яких відсутні відомості щодо наявності у нього слідів удушення.
Дані обставини також були підтвердженні експертом ОСОБА_14 у судовому засіданні суду першої інстанції, яка зазначила,що згідно наданої хвороби, слідів удушення у ОСОБА_11 не було, даних про зняте кільце не було (т.3 а.с.158).
Не узгоджують з висновками судово-медичних експертиз і показання потерпілого про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з метою вбивства ОСОБА_12 , накинули останній провід на шию та душили її.
Серед тілесних ушкоджень, описаних у експертному висновку №51/229-Ат/16 від 03 10 2016 року, відсутні відомості щодо наявності на шиї ОСОБА_12 слідів удушення (т.2 а.с.16-18).
Згідно вказаного висновку, причиною смерті ОСОБА_12 є тяжка закрита черепно-мозкова травма, яка відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, та спровоковані нею ускладнення. Смерть ОСОБА_12 настала ІНФОРМАЦІЯ_5 в 23 год. 30 хв. часу у стаціонарі ХМКЛСМГ. Мається причинний зв'язок між травмою голови встановленої у ОСОБА_12 та смертю.
Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_14 вказувала, що в історії хвороби написано, що слідів на шиї потерпілої не було (т.3 а.с.159).
Свідок ОСОБА_15 , яка працює фельдшером виїзної бригади швидкої допомоги та була на виклику 10 07 2016 року, в ході допиту пояснювала, що на шиї потерпілих були відсутні сліди здавлювання (т.3 а.с.162).
Натомість, судом було встановлено наявність у потерпілого ОСОБА_11 тільки легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров'я, а у потерпілої ОСОБА_12 - тяжких тілесних ушкоджень, які стали причиною смерті потерпілої після тривалого лікування (т.2 а.с.18,22, т.3 а.с.171).
Зі змісту показань свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , які прибули на місце скоєння злочину безпосередньо після події, вбачається, що потерпіла ОСОБА_12 хоча і була без свідомості, однак подавала ознаки життя: дихала та видавала хрипи, говорити не могла (т.3 а.с.160, 162, 163).
Також, виходячи з системного аналізу пояснень потерпілого, обвинувачених, експерта, судом встановлено, що обвинувачені прийшли до будинку з метою забрати паспорт ОСОБА_7 та наносили удари руками потерпілому вимагаючи, в першу чергу, повернення паспорта. Після нанесених тілесних ушкоджень потерпілим, залишаючи місце кримінального правопорушення, обвинувачені усвідомлювали, що потерпіли живі, що свідчить про відсутність мотиву на позбавлення життя потерпілих.
Отже, місцевий суд, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, оцінив суб'єктивне ставлення винних до наслідків своїх дій не лише керуючись їхніми показаннями, а з урахуванням сукупності всіх доказів, причин припинення злочинних дій, висновків судово-медичних експертиз про локалізацію і характер тілесних ушкоджень та показань судово-медичного експерта в судовому засіданні.
При цьому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачені не бажали настання смерті потерпілих та не припускали її настання. Водночас ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усвідомлювали, що можуть заподіяти шкоду здоров'ю ОСОБА_12 та ОСОБА_18 та свідомо припускали настання таких наслідків.
Таким чином, місцевий суд належним чином дослідив докази, що мають суттєве значення для з'ясування змісту та спрямованості умислу обвинувачених та правильно кваліфікував дії обвинувачених за ч.2 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої.
Також суд обґрунтовано дійшов висновку, що склад кримінального правопорушення у виді заподіяння легких тілесних ушкоджень які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я потерпілому ОСОБА_13 охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та додаткової кваліфікації не потребує, що стало підставою виправдання обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15 п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України.
Неспроможними є посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 безпідставно визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, оскільки в ході судового розгляду ОСОБА_11 неодноразово повідомляв про те, що ОСОБА_7 викрав банківську карту «Приватбанку» на ім'я потерпілого та вимагав від останнього назвати пін-код карти.
В ході дослідження матеріалів справи встановлено відсутність будь-яких доказів заволодіння ОСОБА_7 банківською картою, належною ОСОБА_11 , окрім показів останнього, а тому, на думку колегії суддів, за встановлених фактичних обставин, виходячи із закріпленого в ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність вини ОСОБА_7 у пред'явленому обвинувачені за ч.1 ст.357 КК України.
Надаючи оцінку доводам прокурора про необхідність призначення обвинуваченим більш суворого покарання, колегія суддів виходить з наступного.
В ході детального аналізу оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання, колегією суддів встановлено, що воно цілком відповідає вимогам ст.65 КК України, оскільки призначаючи покарання, суд у повному обсязі врахував: характер і ступінь суспільної небезпечності скоєних ними злочинів, наслідки, які настали, характеризуючі особу обвинувачених відомості, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, пом'якшуючою покарання обставиною, суд визнав неправомірні дії потерпілого ОСОБА_11 , щодо заволодіння паспортом ОСОБА_7 , які стали причиною дій обвинувачених.
Обтяжуючою покарання ОСОБА_8 обставиною судом визнано його перебування у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, судом було надано оцінку усім відомостям щодо особи обвинувачених, які містяться у матеріалах справи та зазначені у вступній частині вироку. Враховано, що ОСОБА_7 неодружений, не працює, раніше не судимий, а ОСОБА_8 неодружений, непрацюючий, раніше неодноразово судимий, в тому числі і за скоєння корисливих злочинів.
Наведене свідчить, що усі відомості, на які посилається прокурор у апеляційній скарзі, а саме про особу обвинувачених та тяжкість скоєних злочинів, а також наявність обтяжуючої покарання ОСОБА_8 обставини, судом першої інстанції, при визначені виду та міри покарання обвинуваченим, було враховано та, відповідно, не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для скасування оскаржуваного вироку та постановлення нового, як про це просить прокурор.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків та свідчили б про необхідність призначення більш суворого покарання апелянтом не наведено.
Призначене районним судом покарання, на думку колегії суддів, у вищевказаному виді та розмірі є необхідним й достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.65 КК України, а саме: ступеню тяжкості вчинених злочинів, суспільній небезпечності кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого та принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації.
Враховуючи наведене, підстав для зміни вироку суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині кваліфікації їх дій, а також в частині призначеного їм покарання, або скасування вироку з ухваленням нового судом апеляційної інстанції, при перевірці кримінального провадження в апеляційному порядку, з урахуванням доводів апелянта, колегія суддів не встановила, а тому вважає за необхідне вирок районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку, не вбачається. Тому судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 404, 405, 407,409, 420, ч.3 ст.439 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 18 02 2020 року по справі щодо обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , -залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора, - залишити без задоволення.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону України №838-VІІІ від 26 11 2015 року, зарахувати засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 11 07 2016 року по 28 05 2020 року, включно, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженою особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
___________ _____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4