Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
м. Київ
справа № 462/303/17
провадження № 61-2902св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» на постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів:Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - ТОВ «Львівгаз збут», товариство) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, премій та відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 липня 2015 року по
05 квітня 2016 року вона працювала на підставі контракту на посаді директора ТОВ «Львівгаз збут», з якої її було звільнено за згодою сторін (пункт 1 статті 36 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). З 06 квітня 2016 року її прийнято на посаду заступника директора ТОВ «Львівгаз збут» на підставі безстрокового трудового договору.
06 жовтня 2016 року відповідач видав наказ № Л3-33-16 «Про скорочення штату працівників ТОВ «Львівгаз збут», відповідно до якого з 22 грудня 2016 року підлягала скороченню посада заступника директора. Зважаючи на те, що у період з 03 червня 2016 року по 20 жовтня 2016 року вона перебувала на лікуванні (стаціонарному, амбулаторному, санаторному), з повідомленням про її наступнетзвільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників була ознайомлена 21 жовтня 2016 року.
Зазначеному наказу передував наказ ТОВ «Львівгаз збут» від 10 травня
2016 року № Л3-8-16 «Про скорочення штату працівників», який передбачав скорочення з 12 серпня 2016 року штату працівників ТОВ «Львівгаз збут» на 1 одиницю - посаду заступника директора. На засідання первинної профспілкової організації ТОВ «Львівгаз збут», що відбулося 26 травня 2016 року, не було погоджено виведення зі штатного розпису посади заступника директора.
У порушення приписів статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про наступне вивільнення, а саме 21 жовтня 2016 року, відповідач не запропонував їй іншої вакантної посади (роботи), наявної на той час у товаристві, з посиланням на те, що вона буде запропонована після затвердження нового штатного розпису.
15 листопада 2016 року їй були запропоновані три вакантні посади: секретаря, фахівця Львівського відділу реалізації та начальника територіального відділу реалізації Дрогобицького відділу, 07 грудня 2016 року - п'ять вакантних посад. Однак, усіх наявних у ТОВ «Львівгаз збут» вакантних посад, у період з дати її повідомлення про наступне звільнення до дати звільнення (22 грудня 2016 року), роботодавець не запропонував.
В період її роботи роботодавець не виплатив їй премії за перший та другий квартали 2016 року та одноразову премію з нагоди Дня професійного свята працівників нафтової та газової промисловості, передбачені Положенням про преміювання персоналу ТОВ «Львівгаз збут», затвердженим директором
06 квітня 2016 року, та колективним договором товариства.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила: поновити її на посаді заступника директора ТОВ«Львівгаз збут»;стягнути з ТОВ «Львівгаз збут» на її користьсередній заробітокза час вимушеного прогулу з 22 грудня 2016 року по день ухвалення рішення суду, а також премії:за 1 квартал 2016 року урозмірі18 000,00грн, за 2 квартал
2016 року у розмірі 2 725,79 грн, премію з нагодипрофесійного свята у розмірі 1 000,00грн, а також 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 статті 40 та КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема статті 49-2 КЗпП України щодо своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про скорочення чисельності штату працівників та майбутнє вивільнення, та в період від попередження про наступне звільнення та до моменту звільнення, відповідач виконав обов'язок щодо працевлаштування позивача. Так, 15 листопада 2016 року їй були запропоновані вакантні посади: секретаря ТОВ «Львівгаз збут», фахівця з реалізації Львівського відділу реалізації, начальника територіального відділу реалізації Дрогобицького відділу реалізації, від яких позивач відмовилася, а
07 грудня 2016 року - посади інженера з охорони праці, комірника, фахівця з договірної роботи (відділ супроводу клієнтів), фахівця з договірної роботи 1 категорії (відділ супроводу клієнтів), провідного фахівця з фінансової роботи, від яких позивач також відмовилася.
Установивши дотримання роботодавцем порядку звільнення позивача із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату, суд першої інстанції вважав необгрунтованими вимоги про поновлення її роботі та задоволення похідних від зазначеної вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Оскільки Положенням про преміювання персоналу ТОВ «Львівгаз збут», затвердженим директором 06 квітня 2016 року, встановлено право, а не обов'язок роботодавця виплачувати квартальні премії та одноразову премію з нагоди професійного свята, з урахуванням особистого внеску працівника у діяльність товариства у кожному конкретному випадку, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для їх стягнення за рішенням суду.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ «Львівгаз збут» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, квартальних премій та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ «Львівгаз збут».
Стягнуто з ТОВ «Львівгаз збут» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 358 017,70 грн без урахування податків та інших обов'язковихзборів.
Стягнуто з ТОВ «Львівгаз збут» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звільнення
ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням положень частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не запропонувавпозивачуусі наявні вакантні посади, у період з 21 жовтня 2016 року по 22 грудня 2016 року,зокрема: бухгалтера 2-ї категорії та фахівця Самбірського відділу реалізації (на час відпустки по догляду за дитиною). Крім того, станом на дату попередження позивача про наступне вивільнення (21 жовтня 2016 року) у товаристві існували три інші посади, що не були запропоновані позивачеві та були заповнені 01 листопада 2016 року шляхом переведення на ці посади інших працівників товариства, посади яких скороченню не підлягали, а саме: головного фахівця Львівського відділу реалізації, на яку була переведена ОСОБА_3 ; провідного фахівця відділу супроводу клієнтів, на яку була переведена
ОСОБА_4 ; бухгалтера 1-ї категорії, на яку була переведена ОСОБА_5 . Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, заподіяння якої вона обгрунтовувала незаконним звільненням її з роботи, що позбавило її зайнятості, певної визначеності у житті, можливості професійної реалізації, втрати життєвих зв'язків, а також доходу як джерела існування, на який вона розраховувала, будучи інвалідом ІІІ групи з 14 листопада 2017 року,що свідчить про її соціальну незахищеність. З огляду на наведене та керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вважав наявними підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Оскільки відповідно до внутрішніх нормативних актів ТОВ «Львівгаз збут» виплата премій, є правом, а не обов'язком керівництва ТОВ «Львівгаз збут», і виключно йому належать дискреційні повноваження щодо їх надання та визначення розміру, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 про стягнення невиплачених премій.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Львівгаз збут», у якій заявник просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що висновок апеляційного суду про невиконання роботодавцем обов'язку працевлаштування позивача, визначеного частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, не грунтується на фактичних обставинах справи. ОСОБА_1 звільнена з посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, та у зв'язку з її відмовою від вакантних посад запропонованих 15 листопада 2016 року та 07 грудня 2016 року. Не пропонування власником їй інших вакантних посад, зокрема бухгалтера 2-ї категорії та фахівця Самбірського відділу реалізації, не може свідчити про невиконання ТОВ «Львівгаз збут» обов'язку з працевлаштування позивача, оскількиОСОБА_1 за відсутності бухгалтерської освіти неспроможна виконувати обов'язки бухгалтера 2-ї категорії, від запропонованої їй посади посаду фахівця Самбірського відділу реалізації відмовилася посиланням на її місце проживання у місті Львові, тоді як заняття цієї посади передбачає виконання роботи поза межами міста Львова, від запропонованої їй
15 листопада 2016 року аналогічної посади фахівця з реалізації Львівського відділу реалізації, вона також відмовилася.
Питання переводу працівників з однієї посади на іншу є виключно компетенцією власника, судам не належить обговорювати питання про доцільність переведення власником працівників з однієї посади на іншу, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про не пропонування ОСОБА_1 вакантних посад: головного фахівця Львівського відділу реалізації, провідного фахівця відділу супроводу клієнтів, бухгалтера 1-ї категорії, оскільки зазначені посади не були вакантними, у зв'язку з тим, що на них були переведені працівники товариства з інших відділів, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 235 КЗпП України, оскільки не врахував, що збільшенню тривалості періоду вимушеного прогулу позивача сприяли її недобросовісні процесуальні у суді першої інстанції, зокрема звернення з клопотанням про витребування у Львівському управлінні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відомостей про трудові відносини осіб ТОВ «Львівгаз збут» та звіту про суму нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, наслідком неотримання яких стали неодноразові відкладення судових засідань.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у березні
2019 року, ОСОБА_1 просила залишити касаційну скарг ТОВ «Львівгаз збут» без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій дійшов обгрунтованих висновків про порушення відповідачем при її звільненні положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України, та розраховуючи середній заробіток за час її вимушеного прогулу, що становить 515 днів, правильно виходив з відсутності її вини у тривалому розгляді справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду першоїінстанції у частинівирішення позовних вимог
ОСОБА_1 про стягнення квартальних премій у апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому у касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що з06 квітня 2016 року
ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Львівгаз збут» на посаді заступника директора на підставі безстрокового трудового договору.
Наказом від 06 жовтня 2016 року № ЛЗ-33-16 «Про скорочення штату працівників ТОВ «Львівгаз збут», у зв'язку зі зменшенням об'ємів виконуваних робіт та перерозподілом посадових обов'язків, вирішено скоротити з 22 грудня
2016 року штат працівників ТОВ «Львівгаз збут» на 1 одиницю, зокрема посаду заступника директора ТОВ «Львівгаз збут».
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з 22 грудня 2016 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із зміною штату працівників ТОВ «Львівгаз збут», на підставі наказу від 06 жовтня
2016 року № ЛЗ-33-16 «Про скорочення штату працівників ТОВ «Львівгазбут», та роз'яснено, що після затвердження нового штатного розпису, їй буде запропоновано місце роботи відповідно до кваліфікаційних вимог.
15 листопада 2016 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на посади: секретаря, фахівця з реалізації Львівського відділу реалізації, начальника територіального відділу реалізації Дрогобицького відділу реалізації, від переведення на які вона відмовилася зазначивши, що вказані посади не відповідають рівню її кваліфікації, досвіду роботи та місцю проживання.
07 грудня 2016 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на посади: інженера з охорони праці, комірника, фахівця з договірної роботи (відділ супроводу клієнтів), фахівця з договірної роботи 1 категорії (відділ супроводу клієнтів), провідного фахівця з фінансової роботи, від переведення на які вона відмовилася.
Наказом від 22 грудня 2016 року № 118-к/тр заступника директора ТОВ «Львівгаз збут» ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Станом з 21 жовтня 2016 року по 22 грудня 2016 року, згідно даних Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, у ТОВ «Львівгаз збут» були вакантними дві штатні посади: бухгалтера 2-ї категорії та фахівця Самбірського відділу реалізації (на час відпустки по догляду за дитиною), переведення на які ОСОБА_1 запропоновано не було.
У період з 21 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року у ТОВ «Львівгаз збут» були наявні вакантні посади: головного фахівця Львівського відділу реалізації, на яку була переведена ОСОБА_3 ; провідного фахівця відділу супроводу клієнтів, на яку була переведена ОСОБА_4 ; бухгалтера 1-ї категорії, на яку була переведена ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Львівгаз збут» підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Виходячи з системного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішених позовних вимог про поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у ТОВ «Львівгаз збут» за період з 21 жовтня
2016 року по 22 грудня 2016 року були наявними дві вакантні посади: бухгалтера 2-ї категорії та фахівця Самбірського відділу реалізації (на час відпустки по догляду за дитиною), а також у період з 21 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року - три вакантні посади: головного фахівця Львівського відділу реалізації, на яку була переведена ОСОБА_3 ; провідного фахівця відділу супроводу клієнтів, на яку була переведена ОСОБА_4 ; бухгалтера 1-ї категорії, на яку була переведена ОСОБА_5 , які відповідач ОСОБА_1 не запропонував, а тому її звільнення не можна вважати законним.
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, з огляду на таке.
Передбачений частиною першою статті 40, частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України обов'язок роботодавця працевлаштувати працівника, який підлягає скороченню, полягає у необхідності запропонувати йому вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, якщо працівник відсутній у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.
Частиною другою статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відтак, посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.
Вказуючи про те, що на дату звільнення ОСОБА_1 не було запропоновано посаду фахівця Самбірського відділу реалізації (на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника), суд апеляційної інстанції не врахував, що така посада, у розумінні чинного законодавства, не може вважатися вакантною.
Посилаючись про наявність на дату звільнення позивача у ТОВ «Львівгаз збут» вакантної посади бухгалтера 2-ї категорії, а у період з 21 жовтня 2016 року - вакантної посади бухгалтера 1-ї категорії, на яку була переведена
ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції не урахував, що позивач за освітою та кваліфікаційним вимогам вказаним посадам не відповідає.
Зазначаючи про недотримання ТОВ «Львівгаз збут» обов'язку працевлаштування позивача, передбаченого частиною другою статті 49-2 КЗпП України, з посиланням на наявність у відповідача вакантних посад, на які були переведені працівники з інших відділів, що не вивільнялися, апеляційний суд не звернув увагу, що питання переведення працівників з одного відділу в інший за їх згодою, належить виключно до повноважень власника чи уповноваженого ним органу, оскільки це стосується питання організації виробництва і праці, а тому суди не повинні входити в обговорення питання доцільності такого переведення (перестановки).
Натомість, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач вживав заходи на реальне працевлаштування позивача, запропонувавши їй у період між попередженням про наступне вивільнення та звільненням вакантні посади:секретаря ТОВ «Львівгаз збут», фахівця з реалізації Львівського відділу реалізації, начальника територіального відділу реалізації Дрогобицького відділу реалізації, інженера з охорони праці, комірника, фахівця з договірної роботи, відділ супроводу клієнтів, фахівця з договірної роботи 1 категорії, відділ супроводу клієнтів, провідного фахівця з фінансової роботи, від яких позивач відмовилася, що не може свідчити про невиконання ним вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи і застосував норми матеріального права, та дійшов обгрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасувати, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко