09 червня 2020 року
м. Київ
справа № 552/5400/19
провадження № 61-2872ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про поновлення соціальних прав, стягнення матеріальної та моральної шкоди, інфляційних втрат, пов'язаних з несвоєчасною виплатою пенсії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2019 року провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення невиплаченої суми пенсії у розмірі 393 070 грн 93 коп. закрито.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 106 860 грн 01 коп., з яких: інфляційні втрати за період з 06 вересня 2017 року по вересень 2019 року у розмірі 76 531 грн 17 коп.; 3% річних за період з 07 вересня 2017 року по 31 жовтня 2019 року у розмірі 25 328 грн 84 коп.; моральна шкода у розмірі 5 тис. грн.
10 лютого 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області подано касаційну скаргу (надійшла 12 лютого 2010 року), в якій заявник просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми боргу, пов'язаної з несвоєчасною виплатою пенсії, у розмірі 106 860 грн 01 коп., з яких: інфляційні втрати за період з 06 вересня 2017 року по вересень 2019 року у розмірі 76 531 грн 17 коп.; 3% річних за період з 07 вересня 2017 року по 31 жовтня 2019 року у розмірі 25 328 грн 84 коп.; моральна шкода у розмірі 5 тис. грн.
Отже ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2019 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн*250 = 480 250 грн), відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України вказана справа належить до категорії спорів, що можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, тобто не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена справа є малозначною.
Відтак зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про поновлення соціальних прав, стягнення матеріальної та моральної шкоди, інфляційних втрат, пов'язаних з несвоєчасною виплатою пенсії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара