Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 757/34188/17-ц
провадження № 61-44712св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Сахнацького Олександра Анатолійовича, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., Невідомої Т. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України про стягнення майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що Національною поліцією України розслідуються кримінальні провадження: № 42013100230000087, № 12013100230001027, № 42016110000000123 та № 42016110000000124 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною першою статті 364, частиною першою статті 365, частиною першою статті 367, частиною четвертою статті 190 КК України, у яких вони є потерпілими.
У ході досудового розслідування встановлено, що група осіб, маючи умисел на незаконне збагачення шляхом використання завідомо підроблених документів, за попередньою змовою між собою, шляхом шахрайства та підроблених довіреностей, продали належні їм земельні ділянки, державні акти серії ЯЕ № 269659 та ЯЕ № 269666 на право власності на земельні ділянки, що розташовані у територіальних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, площею 0,5000 га кожна, заподіявши їм значну матеріальну шкоду.
Досудове розслідування у вказаних кримінальних провадженнях здійснюється слідчим відділом Обухівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Київський області (далі - СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області), а процесуальне керівництво відповідною територіальною прокуратурою.
Враховуючи бездіяльність слідчих Обухівського ВП ГУ НП в Київський області вони, як потерпілі у вказаних кримінальних провадженнях, неодноразово звертались до слідчих суддів зі скаргами на бездіяльність слідчих та з відповідними клопотаннями про проведення процесуальних та слідчих дій, направлених на розслідування кримінальних проваджень, за результатами яких слідчими суддями постановлялися ухвали про зобов'язання органу досудового розслідування вчинити певні дії у межах кримінальних проваджень.
Також, за їх заявами внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), кримінальні провадження № 42016110000000123 та № 42016110000000124, щодо дій слідчого СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київський області та/або керівника органу досудового розслідування Київської області, які свідомо вдались до умисного вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень та невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян.
Посилалися на тривалість досудового розслідування, невжиття належних заходів, передбачених КПК України, щодо розслідування кримінальних проваджень слідчими Обухівського ВП ГУ НП в Київський області.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 4 126 666,93 грн та на користь ОСОБА_2 4 126 405,68 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели факт заподіяння їм шкоди органами Національної поліції України та Генеральної прокуратури України, а також причинно-наслідкового зв'язку між завданою їм шкодою та діями вказаних органів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вимоги позивачів до відповідачів про відшкодування їм майнової шкоди спричиненої внаслідок вибуття з власності належного їм майна, тобто в результаті дій, які є предметом розслідування у кримінальному провадженні, ґрунтуються лише на припущеннях і власній суб'єктивній думці позивачів.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявність ухвал слідчих суддів про зобов'язання органу досудового розслідування вчинити певні дії у кримінальних провадженнях, а також про скасування постанов про закриття кримінального провадження самі по собі не свідчать про протиправність дій прокуратури та органу досудового розслідування, про наявність їх вини та завдання ними шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Сахнацький О. А., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, розглянули її поверхнево, не взявши до уваги доводів позовної заяви.
Суди не врахували, що органами досудового розслідування невиправдано довго розслідуються кримінальні провадження, в яких вони є потерпілими, не вчиняють належні дії та реагування, не використовуються надані нормами КПК України повноваження для ефективного та своєчасного розслідування.
Зазначає, що дії слідчих неодноразово визнавалися неправомірними слідчими суддями, які зобов'язували органи досудового розслідування вчиняти ті, чи інші слідчі дії.
Посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції не виклали у своїх судових рішеннях детального аналізу та відповідей на всі аргументи позовної заяви.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У лютому 2019 року Генеральна прокуратура України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
У березні 2019 року Національна поліція України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у складі судді Лесько А. О. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013100230000087 від 14 травня 2013 року за фактом заволодіння земельними ділянками в Обухівському районі, шляхом використання підроблених документів від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України.
Відомості до ЄРДР внесено за матеріалами кримінальної справи № 27-1550, порушеної 25 липня 2011 року слідчим управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за фактом використання підробленого документа.
Крім того, вказаним слідчим підрозділом здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013100230001027 від 01 червня 2013 року за заявою ОСОБА_1 щодо зловживань службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Глобус-2008» під час розроблення проектної документації на земельну ділянку без зазначення заявника, як суміжного землекористувача, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою.
За результатами досудового розслідування СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області у зазначеному кримінальному провадженні неодноразово виносились постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, які судами скасовувалися.
31 грудня 2016 року СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діяннях посадових осіб ТОВ «Глобус-2008» складу кримінального правопорушення, яка набула чинності.
На виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року Генеральною прокуратурою України розглянуто заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2016 року щодо невиконання окремими працівниками прокуратури Київської області судових рішень, постановлених за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 , можливого вчинення кримінального правопорушення та з інших питань після їх внесення до ЄРДР матеріали зазначеної заяви від 15 березня 2016 року направлено до прокуратури Київської області для розгляду відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Сахнацького О. А., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій належно встановили обставини справи, визначилися з правовідносинами, які виникла, та законом, який їх регулює, дійшовши правильного висновку про те, що позивачі не довели обґрунтованості своїх позовних вимог, не надали доказів на підтвердження наявності заподіяної їм шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і діями Національної поліції України, Генеральної прокуратури України.
Отже, позивачами не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їм матеріальної шкоди чи збитків, а також належно не обґрунтовано розмір такої шкоди.
При цьому, сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивачів зобов'язано органи досудового розслідування вчинити певні дії не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що їх дії та бездіяльність заподіяли позивачам матеріальної шкоди чи збитків. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачами ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності за рахунок держави.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі « Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею ЦК України, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, як окремо взятої.
Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Водночас цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належно довели факт заподіяння їм шкоди, а також про очевидність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та завданою їм шкодою, не доведено жодними доказами, що на підставі статей 12, 81 ЦПК України є їх процесуальним обов'язком, а побудовані виключно на їх припущеннях та суб'єктивній оцінці, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Посилання на те, що суди не врахували, що органами досудового розслідування невиправдано довго розслідуються кримінальні провадження, в яких вони є потерпілими, не вчиняються належні дії та реагування, не використовуються надані нормами КПК України повноваження для ефективного та своєчасного розслідування, не спростовують висновків судів та не впливають на правильність вирішення ними справи, оскільки факт зобов'язання слідчим суддею вчинити певні дії органи досудового розслідування, не є підтвердження заподіяння саме таким органом матеріальної шкоди чи збитків та не доводить причинно-наслідкового зв'язку між такою шкодою та діями цих органів, оскільки у статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів-місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
При цьому, судами було встановлено, що позивачі просять відшкодувати за рахунок держави шкоду, завдану їм протиправними діями третіх осіб, які є предметом розслідування у кримінальному провадженні, яке, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, тривало, тому їх вимоги до держави, у будь якому разі, є передчасними.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивачів норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Сахнацького Олександра Анатолійовича - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк