Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 520/6662/15-ц
провадження № 61-38814св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за первісним позовом) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
позивач (за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та визнання дій законними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ПАТ «Дельта Банк» відсутні передбачені законодавством документи, що підтверджують його право кредитора за кредитним договором № 537-013/ФКВ-08 від 04 серпня 2008 року та договором поруки № 537-013/ZФПОР від 04 серпня 2008 року, що укладені з товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк»), та правонаступником якого вважає себе ПАТ «Дельта Банк» .
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд визнати оскаржувані кредитний договір, договір поруки та додатковий договір № 537-013/ФКВ-08 від 20 липня 2011 року, що укладений з ПАТ «Дельта Банк», недійсними з підстав відсутності у кредитора повноважень з надання кредиту у іноземній валюті, а його відмову від виконання покладених на нього зобов'язань за кредитним договором № 537-013/ФКВ-08 від 04 серпня 2008 року перед ПАТ «Дельта банк» законною через порушення банком положень статті 517 ЦК України.
22 січня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 537-013/ФКВ-08 від 04 серпня 2008 року у розмірі 115 008 грн 49 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 отримав кредит та зобов'язався його повернути у строки, визначені кредитним договором та договором поруки № 537-013/ZФПОР від 04 серпня 2008 року, за яким ОСОБА_2 зобов'язалась нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями позичальника, що випливають з договору № 537-013/ФКВ-08, а також неналежним виконанням відповідачами їх зобов'язань з повернення коштів, у зв'язку з чим станом на 29 грудня 2015 року заборгованість за вказаними кредитними зобов'язаннями складає 115 008 грн 49 коп., яку банк просив стягнути з позичальника та поручителя в солідарному порядку.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2016 року вказані позови були об'єднані в одне провадження.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 537-013/ФКВ-08 у розмірі 115 008 грн 49 коп., з яких: 68 017 грн 24 коп. - тіло кредиту; 10 813 грн 33 коп. - відсотки; 5 624 грн - комісія; 28 867 грн 51 коп. - пеня; 1 411грн 83 коп. - сума за ставкою 3 % від простроченого тіла кредиту; 274 грн 58 коп. - сума за ставкою 3 % від прострочених доходів по кредиту.
У частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що відсутні підстави для визнання кредитного договору, додаткової угоди до нього та договору поруки недійсними.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, а тому наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , місцевий суд виходив із того, що порука останньої припиналась 31 березня 2015 року, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення утвореної заборгованості із позичальника та поручителя на користь банку.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 537-013/ФКВ-08 у сумі 13 330 грн 05 коп., з яких: 10 464 грн 92 коп. - тіло кредиту; 655 грн 65 коп. - відсотки; 2 146 грн 76 коп. - комісія; 51 грн 24 коп. - сума за ставкою 3 % від простроченого тіла кредиту; 11 грн 48 коп. - сума за ставкою 3 % від прострочених доходів по кредиту.
Вирішено питання щодо судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що порука ОСОБА_2 припинилась лише щодо щомісячних платежів, що не передували шести місяцям зверненню банком до суду, а тому висновок місцевого суду про припинення поруки в повному обсязі, є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 13 330 грн 05 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 115 008 грн 49 коп.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк».
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не враховано умови пункту 3 договору поруки від 04 серпня 2008 року, яким визначено, що поручитель бере обов'язок солідарно відповідати разом із основним боржником за невиконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, до повного виконання зобов'язання. Таким чином, вважає, що апеляційним судом зроблені передчасні висновки про часткове задоволення позовних вимог щодо ОСОБА_2 , оскільки такі мали б бути задоволені у повному обсязі.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 537-013/ФКВ-08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 19 350 доларів США з розрахунку 11,60 % річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 04 серпня 2008 року по 03 серпня 2015 року. Згідно умов кредитного договору погашення кредиту має здійснюватись частинами - щомісячними платежами в сумі 230 доларів США.
На забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 04 серпня 2008 року було укладено договір поруки № 537-013/ZФПОР, за яким ОСОБА_2 виступила поручителем за зобов'язаннями позичальника, що випливають з кредитного договору № 537-013/ФКВ-08. Строк дії договору поруки було визначено до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
У наступному відповідно до статей 512-519 ЦК України, статей 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України № 369 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним Банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до пункту 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ПАТ «Укрпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком України, та до ПАТ «Дельта Банк» переходять право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Копія відповідного договору та додатків до нього, що підтверджують перехід права вимоги за договорами № 537-013/ФКВ-08 та № 537-013/ZФПОР, долучена до матеріалів справи.
20 липня 2011 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» додаткову угоду до кредитного договору № 537-013/ФКВ-08, якою було змінено передбачений первинним договором порядок повернення кредиту (визначили обов'язок позичальника проводити щомісячні платежі у безготівковій формі на рахунок ПАТ «Дельта Банк»). Таку угоду Жураковський В. В. уклав добровільно і не заперечував (та не ставив під сумнів) права ПАТ «Дельта Банк» як кредитора у наведених зобов'язаннях, чим фактично вчинив дії, які підтверджують визнання ПАТ «Дельта Банк» належним кредитором за вказаним зобов'язанням.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.
Із касаційної скарги вбачається, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині припинення поруки ОСОБА_2 . В іншій частині постанова апеляційного суду не переглядається.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Положеннями статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Згідно частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Умовами спірного кредитного договору сторони передбачили строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу ануїтетними платежами (частинами) та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).
Судами встановлено, що кредитний договір від 04 серпня 2008 року, укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 , діяв до 03 серпня 2015 року.
Із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 15 січня 2016 року.
Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 частково, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з останньої підлягають стягненню грошові кошти за шість місяців, які передували зверненню банком до суду.
Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом не було враховано пункт 3 договору поруки від 04 серпня 2008 року, не можуть бути прийняті судом, оскільки спростовуються вищевикладеним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян