Постанова
Іменем України
12 червня 2020 року
м. Київ
справа № 562/2553/15-ц
провадження № 61-48615св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року в складі судді Шуляка А. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року в складі колегії суддів:Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинковолодіння та визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивовано тим, що в період спільного проживання позивачів разом з матір'ю однією сім'єю в житловому будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , було виконано за їх рахунок комплекс робіт по утриманню житлового будинку, господарських приміщень, його ремонту та переобладнання.
Вартість таких робіт становить не менше 70 % від вартості будинку.
У зв'язку з тим, що в будівництво, ремонт та утримання житлового будинку і господарських споруд вкладали спільні кошти позивачі та їх мати ОСОБА_4 виникло право їх спільної сумісної власності на будинковолодіння.
Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за законом першої черги після матері є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Кожен зі спадкоємців має право на спадкування 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями.
Просили суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті спадкодавця - матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за законом, а саме на 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті спадкодавця - матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, відмовлено в задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 562/2553/15-ц, витребувано її з Здолбунівського районного суду Рівненської області.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що факт виконання ними будівельних робіт підтверджено не лише показаннями свідків, а й висновком експертизи. Згідно висновку судово-будівельної експертизи позивачами вкладено в будинок грошові кошти, що становлять 4/5 вартості всього будинковолодіння. Проте вони просять визнати за ними право власності на значно меншу частку - 2/3 частини. Твердження суду, що експертом не ідентифікована більшість робіт в будинку, деякі з робіт при переліку не обраховувалися є безпідставними.
В зв'язку з тим, що в будівництво, ремонт та утримання житлового будинку і господарських споруд, утримання прибудинкової території вкладали грошові кошти позивачі та мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , та вони проживали однією сім'єю - виникло право спільної сумісної власності позивачів і ОСОБА_4 на зазначене будинковолодіння. Оскільки вклад позивачів в будинковолодіння є значно більшим за його початкову вартість, позивачі набули право власності на будинковолодіння нарівні з ОСОБА_4 .
Доводи інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначала, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірний житловий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності матері та позивачів по справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_4 на праві власності належало будинковолодіння в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20 лютого 1988 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_1 .
Спадкоємцями першої черги за законом щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 є її діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Підставою позову є те, що позивачі, які проживали спільно з ОСОБА_4 з 1981 року по 2014 року провели ряд ремонтних та будівельних робіт, що становлять не менше 70 % від вартості будинку, у зв'язку з чим їм належить на праві власності 2/3 частини будинку.
У висновку експертизи зазначено, що оскільки більша частина робіт в досліджуваному будинковолодінні не може бути ідентифікована на момент проведення експертизи, то відомості про ці роботи були отримані зі слів позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Деякі роботи з переліку не обраховувалися через неможливість визначення навіть орієнтованих об'ємів.
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 дали пояснення, що позивач ОСОБА_1 здійснював ремонт та утримання житлового будинку і господарських споруд, утримання прибудинкової території. В багатьох роботах вони особисто приймали участь, допомагали доставляти будівельні матеріали. Свідки вказували на те, що зі слів позивача ОСОБА_1 всі роботи він фінансував самостійно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
З матеріалів справи та позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 указували, що проживаючи із спадкодавцем однією сім'єю та вкладавши грошові кошти на ремонт та утримання житлового будинку у них виникло право спільної сумісної власності на будинковолодіння, а тому їх частки є рівними, згідно з вимогами статті 357 ЦК України кожен із позивачів та мати мали право на 1/3 частини будинковолодіння.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що поліпшення спільного майна позивачі здійснювали як члени сім'ї власника жилого будинку, а не як співвласники будинку, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності від 20 лютого 1988 року ОСОБА_4 є єдиним власником будинковолодіння в АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини другої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.
Отже, виконання комплексу робіт по утриманню житлового будинку, господарських будівель, їх ремонту є обов'язком позивачів, як членів сім'ї власника житлового будинку.
Члени сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або, коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 ЖК України обов'язок вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування понесених своїх затрат.
Таким чином, встановивши, що поліпшення спільного майна позивачі здійснювали як члени сім'ї власника жилого будинку, а не як співвласники суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська