Іменем України
09 червня 2020 року
Київ
справа №809/2657/15
касаційне провадження №К/9901/26489/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 (судді: Гулид Р.М., Кузьмич С.М., Довга О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000201701 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів в сумі 24633,99 грн, у тому числі в сумі 19707,19 грн за основним платежем та в сумі 4926,8 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000211701 про визначення грошового зобов'язання зі сплати мита на товари, які ввозяться громадянами, в сумі 11197,26 грн, у тому числі в сумі 8957,81 грн за основним платежем та в сумі 2239,45 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він не є особою, на яку закон покладає обов'язок щодо сплати податку на додану вартість та ввізного мита, оскільки при декларуванні транспортних засобів він діяв на підставі довіреностей в інтересах інших осіб, які і є суб'єктами сплати грошових зобов'язань, що виникли за операціями з ввезення транспортних засобів.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 07.09.2015 позов задовольнив повністю, скасував податкові повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000201701 та податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000211701. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ввозив транспортні засоби на підставі довіреностей, якими його уповноважили на такі дії громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Ці особи вказані у графі « 9» митних декларацій як особи, відповідальні за фінансове врегулювання, та є платниками податків, на які частина друга статті 293 Митного кодексу України покладає обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.12.2015 скасував постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 та відмовив у задоволенні позову.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що декларант або уповноважена ним особа, здійснюючи ввіз на митну територію України товарів або транспортних засобів з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації, несе повну відповідальність за достовірність відомостей зазначених в ній, в тому числі щодо достовірності митної вартості, тому у разі виявлення її заниження, грошові зобов'язання мають бути визначені декларанту або уповноваженій ним особі. У даному разі таку відповідальність несе позивач, оскільки він, діючи на підставі виданої йому довіреності, здійснив ввезення та митне оформлення транспортних засобів за недостовірними відомостями про визначення їх митної вартості.
ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: пункту 1 частини першої, частини шостої статті 265, пункту 1 частини першої статті 276, частин першої та другої статті 293, частини другої статті 303 Митного кодексу України, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.01.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд ухвалою від 04.06.2020 прийняв касаційну скаргу до провадження, призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 09.06.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
На підставі статей 345, 351 Митного кодексу України, відповідно до пунктів 4, 16 Положення про Державну фіскальну службу України та наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 16.12.2014 за № 93 ГУ ДФС в Івано-Франківській області провела невиїзну документальну перевірку з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності платником податків ОСОБА_1 за митними деклараціями від 03.07.2012 № 206050000/2012/405527 та від 03.07.2012 № 206050000/2012/405529 під час здійснення митного оформлення транспортних засобів, унаслідок якої склала акт від 12.01.2015 № 0034/17-01/ НОМЕР_1 .
В акті перевірки зафіксовано таке.
Громадяни України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на виконання усних договорів видали громадянину України ОСОБА_1 довіреності від 16.06.2012, на підставі яких уповноважили купити за кордоном за ціною та на відомих йому умовах транспортні засоби будь-якої марки, підписати від їх імені договори купівлі-продажу, представляти їх інтереси у відповідних органах митної служби з питань оформлення документів на ввезені на їх ім'я транспортні засоби, подавати від їх імені заяви та документи в необхідні установи та організації, отримувати довідки та документи, отримувати свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, сплачувати необхідні платежі та виконувати всі дії і формальності, пов'язані із довіреностями.
ОСОБА_1 27.06.2012 ввіз через Львівську митницю на митну територію України вантажний автомобіль марки RENAULT модель KANZOO, номер кузова НОМЕР_2 , рік виготовлення - 2005 та легковий автомобіль марки AUDI, модель А4, номер кузова НОМЕР_3 , рік виготовлення - 2011.
При перетині митного кордону України Підлуський В.М. подав митним органам України на вантажний автомобіль марки RENAULT модель KANZOO фактуру б/н від 23.06.2012, в якій зазначена вартість товару 1600 євро, та на легковий автомобіль марки AUDI, модель А4, фактуру б/н від 19.06.2012, в якій зазначена вартість товару 3700 євро.
Для митного оформлення товару та нарахування митних платежів подав митні декларації:
від 03.07.2012 № 206050000/2012/405527, згідно з якою вартість транспортного засобу - вантажного автомобіля марки RENAULT модель KANZOO на день митного оформлення становить за курсом Національного банку України 16103,93 грн;
від 03.07.2012 № 206050000/2012/405529, згідно з якою вартість транспортного засобу легкового автомобіля марки AUDI, модель А на день митного оформлення за курсом Національного банку України становить 37240,33 грн.
Здійснюючи митний контроль, митниця відповідно до вимог пункту 8 статті 336 Митного кодексу України направила запит до уповноваженого органу іноземної держави для встановлення автентичності поданих митному органу під час митного оформлення документів.
Від Федеральної державної служби фінансів Королівства Бельгії надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що рахунки, надіслані митними органами України, не відповідають рахункам, які є у справах адміністрації митного акцизного управління. Так, вантажний автомобіль марки RENAULT модель KANZOO, номер кузова НОМЕР_2 , рік виготовлення - 2005, був проданий фірмою «HOUARI CARS» ОСОБА_3 за ціною 2700 євро, а легковий автомобіль марки AUDI, модель А4, номер кузова НОМЕР_3 , рік виготовлення - 2011 був проданий компанією B.V.B.A.-KVN-CARS Нестору Ткачу за ціною 11500 євро (рахунок від 20.06.2012 № 286).
З метою прийняття рішення про проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 митниця ДФС надіслала листа від 21.11.2013 за № 12-43/2/3227 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області разом з матеріалами, отриманими від митних органів Королівства Бельгії на запит Департаменту митної справи України, згідно з якими автентичність поданих ОСОБА_1 митниці документів документально не підтверджена.
З огляду на зазначене, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області установило заниження громадянином ОСОБА_1 рівня митної вартості товарів унаслідок подання митному органу недостовірних відомостей про визначення митної вартості, яка не базується на документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що зумовило заниження грошових зобов'язань з ввізного мита в сумі 8957,81 грн та з податку на додану вартість в сумі 19707,19 грн.
На підставі акта перевірки від 12.01.2015 № 0034/17-01/ НОМЕР_1 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000201701 про визначення ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів в сумі 24633,99 грн, у тому числі в сумі 19707,19 грн за основним платежем та в сумі 4926,8 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000211701 про визначення грошового зобов'язання зі сплати ввізного мита в сумі 11197,26 грн, у тому числі в сумі 8957,81 грн за основним платежем та в сумі 2239,45 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - МК) 8) декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.
Згідно з частиною першою статті 50 МК відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Відповідно до частини першої статті 51 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 МК заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до частини першої статті 257 МК декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 257 МК митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів: відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору.
Відповідно до частини восьмої статті 264 МК з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Згідно з частиною тринадцятою статті 264 МК документи, відомості про які зазначені в митній декларації, повинні зберігатися декларантом або уповноваженою ним особою протягом не менше ніж 1095 днів. Декларант та уповноважена ним особа несуть установлену цим Кодексом та іншими законами України відповідальність за подання недостовірних відомостей, внесених ними до митної декларації, за знищення або втрату документів, відомості про які зазначені в митній декларації, до закінчення строку зберігання, передбаченого цією частиною.
Відповідно до частини першої статті 265 МК декларантами мають право виступати: 1) при переміщенні товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України або при зміні митного режиму щодо товарів на підставі зовнішньоекономічного договору, укладеного резидентом, - резидент, яким або від імені якого укладено цей договір; 2) в інших випадках - особа, яка відповідно до законодавства України має право вчиняти щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення юридично значущі дії від свого імені.
Частинами 5, 6 статті 265 установлено, що декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені. Декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.
Відповідно до частини першої статті 266 МК декларант зобов'язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; 2) на вимогу органу доходів і зборів пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.
Частиною четвертою статті 266 МК визначено, що у разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.
Згідно з частиною п'ятою статті 266 МК особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.
Відповідно до частини першої статті 293 МК особою, на яку покладається обов'язок із сплати митних платежів, є декларант. Якщо декларування товарів здійснюється особою, уповноваженою на це декларантом, на таку особу покладається обов'язок із сплати митних платежів солідарно з декларантом.
Згідно з частиною другою статті 293 МК особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Частинами першою та другою статті 303 МК визначено, що у разі несплати або неповної сплати митних платежів у встановлений строк такі платежі стягуються в порядку та строки, визначені Податковим кодексом України. Належні до сплати суми митних платежів стягуються з осіб, відповідальних за їх сплату.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 345 МК органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно з частиною першою статті 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Пунктом 2 частини другої статті 351 МК документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 9 статті 351 МК оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом.
Такий порядок визначений у частині шостій статті 345 МК, відповідно до якої результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) (далі - ПК) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з абзацом 3 пункту 180.1 статті 180 розділу V «Податок на додану вартість» ПК для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Аналізуючи зазначені норми законів, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Заявлення митної вартості товарів, відомості про яку використовуються для нарахування митних платежів, зокрема мита та податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), здійснюється декларантом (особою, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування) або уповноваженою ним особою під час декларування товарів.
МК кодекс покладає обов'язки зі сплати митних платежів та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів, під час декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення на декларанта (особу, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування) або на особу, уповноважену на декларування від імені декларанта.
При цьому МК на декларанта або на особу, уповноважену на декларування від імені декларанта, у повному обсязі покладає відповідальність за вчинення порушення митних правил, які відповідно до частини першої статті 67 МК є адміністративними правопорушеннями, до яких належить, зокрема і заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей, необхідних для визначення митної вартості товару (стаття 485 МК). Відповідно, відповідальність за подання недостовірних відомостей, внесених декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів до митної декларації, яка покладена в повному обсязі статтею 264 МК на декларанта або уповноважену ним особу, є відповідальністю за адміністративне правопорушення, яка передбачає накладення на цих суб'єктів адміністративного стягнення.
У разі виявлення контролюючим органом унаслідок документальної невиїзної перевірки своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України заниження податкових зобов'язань, заявлених у митних деклараціях, контролюючий орган зобов'язаний визначити суму грошових зобов'язань платнику податків, який згідно з частиною другою статті 293 МК визначений особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Отже, обов'язки зі сплати митних платежів та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів, під час декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення МК покладає на декларанта (особу, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування) або на особу, уповноважену на декларування від імені декларанта. Водночас обов'язок із сплати вже донарахованих після проведення документальної перевірки митних платежів - податкового зобов'язання МК покладає на відповідного платника податків, зокрема фізичну особу, яка має, одержує (передає) об'єкти оподаткування або провадить діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, і на яку покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПК.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що позивач у спірних правовідносинах діяв на підставі нотаріально засвідченої довіреності як повірений за договором доручення, який вчиняв від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (стаття 1000 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому позивач не є платником податків у розумінні пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Суд першої інстанції достовірно установив, що у графі митних декларацій № 206050000/2012/405527 та № №206050000/2012/405529 як «особи, відповідальні за фінансове врегулювання» зазначені довірителі - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які є платниками мита та податку на додану вартість. До того ж позивач також не зазначений у графі 14 митних декларацій як декларант, а декларантами у цій графі зазначені інші особи.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не допустив неправильного їх застосування. Натомість суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило скасування постанови суду, яка відповідає закону.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка застосовується судом касаційної інстанції згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 344, 352, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 скасувати та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2015.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду