Іменем України
11 червня 2020 року
Київ
справа №816/1109/18
адміністративне провадження №К/9901/66778/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтсервіс» СП на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 (суддя: Кукоба О.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2018 (колегія суддів: Я.М. Макаренко, Н.С. Бартош, О.М. Мінаєва) у справі № 816/1109/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтсервіс» СП до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технафтсервіс» СП (надалі - позивач, ТОВ «Технафтсервіс» СП) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2018 №0000821401.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що правомірність включення до витрат вартості придбаних у ФОП ОСОБА_1 послуг підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку. Крім того, наголошував на відсутності безнадійної кредиторської заборгованості ТОВ «Укрнафтсервіс» у зв'язку з погодженням сторонами строку дії договору поставки до 31.12.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 у даній справі, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2018 у задоволені позову відмовлено.
Мотивуючи відмову у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем на перевірку не надані акти виконаних робіт, по наданню послуг з перевезення та експедиції товару (транспортно-експедиційні послуги). За таких обставин, суди погодились з доводами контролюючого органу про не підтвердження позивачем за результатами планової документальної виїзної перевірки витрат понесених у зв'язку із отримання послуг перевезення та експедиції товару (транспортно-експедиційні послуги) у розмірі 174200,00 грн. Також, суди дійшли висновку про те, що матеріалами справи у їх сукупності не підтверджено факт придбання позивачем упродовж лютого - березня 2017 року транспортно-експедиційних послуг загальною вартістю 174200,00 грн без ПДВ. До того ж суди погодились із висновками відповідача про заниження позивачем доходу на суму кредиторської заборгованості 438533,00 грн., так як станом на 31.03.2017 трирічний строк позовної давності щодо заборгованості за поставлені ТОВ «Укрнафтсервіс» у листопаді 2013 року товари закінчився. Доказів здійснення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості за поставлені товари позивачем не надано. Крім того, судами було установлено, що сторони за договором поставки нафтопродуктів від 01.09.2013 №01/09-01: ТОВ «Укрнафтсервіс» та ТОВ «Технафтсервіс» СП є економічно пов'язаними особами у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати та прийняти нове рішення, згідно якого задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В касаційній скарзі вказується, на доводи, які аналогічні доводам позовної заяви та апеляційної скарги, які не потребують додаткового зазначення.
В письмовому відзиву на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване нею рішення без змін.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Головного управління ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Технафтсервіс» СП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2014 по 31.03.2017.
За результатами перевірки складено акт від 10.01.2018 №41/16-31-14-01-10/31998456 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 110292,00 грн.
На підставі Акту перевірки відповідач 22.01.2018 сформував податкове повідомлення-рішення №0000821401 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: «Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000» загалом у розмірі 138865,00 грн (у т.ч., 110292,00 грн - основний платіж, 27573,00 грн - штрафні (фінансові) санкції).
Судами також було установлено, що в основу спірного рішення контролюючим органом взято дані акту перевірки про неправомірне формування позивачем витрат у І кварталі 2017 року за рахунок віднесення до їх складу вартості придбаних у ФОП ОСОБА_1 послуг з перевезення та експедиції товарів. Зокрема, відповідач зазначив, що позивачем на перевірку не надано акти виконаних послуг за лютий та березень 2017 року, а відтак, витрати у розмірі 174200,00 грн. не підтверджені документально.
Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «Технафтсервіс» СП не включено до складу інших операційних доходів кредиторську заборгованість перед ТОВ «Укрнафтсервіс» у розмірі 438533,00 грн., що виникла за договором від 01.09.2013 №01/09-01 про поставку нафтопродуктів. На переконання фіскального органу, відповідна сума заборгованості є безнадійною, оскільки щодо неї минув строк позовної давності. А оскільки відповідно до вимог підпунктів 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дану заборгованість визначено як безповоротну фінансову допомогу, то її належить включити до доходу в силу вимог пункту 5 П(С)БО №11.
З урахуванням наведеного, фіскальний орган дійшов висновку про завищення позивачем витрат у розмірі 174200,00 грн і заниження доходу на 438533,00 грн та, як наслідок, заниження зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 110292,00 грн.
Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області, позивач оскаржив його до суду, який у задоволені позову відмовив, з чим погоджується Верховний Суд з огляду на наступне.
Щодо висновків Акту перевірки стосовно завищення позивачем витрат у розмірі 174200,00 грн.
Як було встановлено матеріалами справи, ТОВ «Технафтсервіс» СП упродовж лютого, березня 2017 року придбало у ФОП ОСОБА_1 транспортні послуги загальною вартістю 174200,00 грн без ПДВ. Проте, за висновком відповідача, з яким погодились суди попередніх інстанцій, позивач безпідставно відніс розмір отриманих послуг до складу витрат. Такі висновки було зумовлені ненаданням позивачем до перевірки актів виконаних робіт (послуг) за лютий та березень 2017 року на суму 174200 грн.
Пунктом 44.1 ст. 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абзац перший пункту 44.3 цієї статті).
Відповідно до пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК прирівнюється до їх відсутності.
Зазначений висновок щодо застосування норм матеріального права узгоджується із висновком Верховного Суду, який був наданий під час вирішення подібних правовідносин, постанова від 19.03.2019, справа №804/15542/13-а, адміністративне провадження №К/9901/8085/18.
Отже, з урахуванням того, що позивач у належний спосіб не зміг довести під час судового оскарження обставини надання ним до моменту прийняття відповідачів спірного податкового повідомлення-рішення актів виконаних послуг за лютий та березень 2017 року на суму 174200,00 грн., які є первинними документами, що засвідчують факт виконання правочину, висновки відповідача, про завищення ним показника р.2180 Звіту про фінансовий результат (Ф№2) «Інші операційні витрати» на загальну суму 174200,00 грн. є законними.
При цьому, суд касаційної інстанції немає повноважень здійснювати переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги надані позивачем акти виконаних послуг за лютий та березень 2017 року, так як такі були долучені позивачем під час розгляду справи у суді, зазначивши, що їх направлення відповідачу матеріалами справи не підтверджено. Доводи позивача, що такі акти були долучені ним до пояснень (а.с.142) не можливо встановити, оскільки згідно із його змісту слідує про долучення до нього документів на 36 аркушах. Вказівки, які конкретно документи відповідали таким аркушам встановити не вдається за можливе.
Також судом першої інстанції було зазначено, що позивач не міг пояснити мету придбання послуг у ФОП ОСОБА_1 .
Щодо висновків Акту перевірки стосовно не включення до складу інших операційних доходів кредиторську заборгованість перед ТОВ «Укрнафтсервіс» у розмірі 438533,00 грн.
Згідно із пунктом 14.1.257. пункту 14.1 статті 14 ПК України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це:
сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;
сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 названого Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, і не заперечується позивачем між ТОВ «Укрнафтсервіс» (постачальник) та ТОВ «Технафтсервіс» СП (покупець) 01.09.2013 укладено договір поставки нафтопродуктів №01/09-01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у погоджені строки, а покупець - прийняти і оплатити нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних, що складаються на кожну окрему партію товар.
На момент проведення перевірки, і на час розгляду справи у суді за ТОВ «Технафтсервіс» СП обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 438533,00 грн.
Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Аналізуючи наведені приписи законодавства, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду не має сумнівів у правомірності віднесення відповідачем сум кредиторської заборгованості позивача згідно договору поставки нафтопродуктів від 01.09.2013 №01/09-01, який укладений з ТОВ «Укрнафтсервіс» до безнадійної, так як у відповідності до умов договору перебіг строку позовної давності починається окремо для кожної конкретної партії товару з моменту закінчення строку проведення розрахунків, визначеного пунктом 3.2. договору.
Крім того, суди правильно зазначили, що сторони за договором від 01.09.2013 №01/09-01 є економічно пов'язаними особами у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України, так як єдиним власником і директором ТОВ «Укрнафтсервіс» (код ЄДРПОУ 34987871) є ОСОБА_2 , який також являється керівником і засновником ТОВ «Технафтсервіс» СП.
Підсумовуючи наведене, у Верховного Суду не має сумнівів у законності оскаржуваних позивачем рішень судів попередніх інстанцій.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність підстав для відмови в задоволені позову.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтсервіс» СП залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2018 - без змін.
2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду