Іменем України
09 червня 2020 року
Київ
справа №805/3048/15-а
касаційне провадження №К/9901/28845/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.09.2015 (суддя Кошкош О.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 (судді: Жаботинська С.В., Васильєва І.А., Казначеєва Е.Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «КОНТІ» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення надміру сплачених грошових зобов'язань,
ПАТ «Виробниче об'єднання «КОНТІ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Горлівської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Донецькій області, правонаступниками якої були Горлівська ОДПІ Головного управління в Донецькій області, Артемівська ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просило стягнути з Державного бюджету України на його користь надміру сплачені грошові зобов'язання (авансові внески з податку на прибуток підприємств) в сумі 5930719 грн.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що між ним та контролюючим органом проведено звірку розрахунків та встановлено наявність надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток в сумі 5930791 грн, що зафіксовано в акті від 07.05.2015 № 125-20. Незважаючи на відсутність у позивача заборгованості зі сплати податків, у порушення вимог пункту 43.1, пункту 43.3, пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган за заявою позивача від 03.03.2015 № 288/6 не повернув з бюджету надміру сплачені суми грошових зобов'язань, що порушує права позивача.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 08.09.2015 позов задовольнив, стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ «Виробниче об'єднання «КОНТІ» надміру сплачені грошові зобов'язання (авансові внески з податку на прибуток підприємств) у сумі 5930719,00 грн. Стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ Виробниче об'єднання «КОНТІ» судовий збір в сумі 487,20 грн.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що факт переплати коштів з авансових внесків з податку на прибуток підтверджений актом звірки між позивачем та контролюючим органом. Позивач відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України звернувся до податкового органу із заявою від 03.03.2015 № 288/6 про повернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток підприємств в сумі 7712131 грн, зокрема в сумі 5930719 грн, проте контролюючий орган, хоча і визнав факт надмірної сплати коштів в сумі 5930719 грн, не подав до органу державного казначейства висновок про повернення коштів, унаслідок чого надміру сплачені кошти позивачу не повернуті. Тому, надміру сплачені кошти в сумі 5930719 грн підлягають стягненню з держбюджету на користь позивача.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 20.04.2016 скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.09.2015 та задовольнив позов частково. Зобов'язав Горлівську ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області скласти та подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про суму надміру сплаченого авансового внеску з податку на прибуток - 5930719 грн, що підлягає поверненню ПАТ «Виробниче об'єднання «Конті». У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення з Державного бюджету на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов'язань є помилковим, з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту його прав. Правильним способом захисту прав позивача є вимога про зобов'язання відповідача виконати покладений на нього законом і підзаконними актами обов'язок щодо надання органу держказначейства висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Артемівська ОДПІ Головного управління ДФС (правонаступник Горлівської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області) подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права та дійшли висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що суди не врахували, що позивач не подав заяву про повернення надміру сплачених коштів, а також того, що факт надмірної сплати має бути підтверджений документальною перевіркою, проте такою не підтверджений.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Артемівської ОДПІ Головного управління ДФС. Замінив відповідача у справі - Горлівську ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області правонаступником - Артемівською ОДПІ Головного управління ДФС.
Верховний Суд ухвалою від 04.06.2020 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 09.06.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Позивач за період з 01.01.2014 по 31.12. 2014 перерахував до держбюджету авансові внески з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 9914526 грн.
За даними розрахунку податкових зобов'язань позивача щодо сплати консолідованого податку на прибуток за 2014 рік податок на прибуток відокремленого підрозділу платника консолідованого податку на прибуток за звітний податковий період становить 3983807 грн.
За даними того ж розрахунку податок на прибуток відокремленого підрозділу платника консолідованого податку на прибуток за звітний (податковий) період, зменшений на суму сплаченого авансового внеску з податку на прибуток, становить мінус 5 930 719 грн.
Відповідно до акта від 07.04.2015 за № 125-20 та акта від 12.08.2015 № 903-20 за період з 01.01.2015 по 30.06.2015 по особовому рахунку позивача з авансових внесків податку на прибуток приватних підприємств обліковується переплата в сумі 5930719 грн.
Позивач 03.03.2015 подав до контролюючого органу заяву за № 288/6 про повернення надміру перерахованого авансового внеску з податку на прибуток у сумі 7712131 грн, у тому числі: суму надміру сплаченого відокремленим підрозділом авансового внеску з податку на прибуток (ККДБ 11024000), що становить 5930719 грн; суму надміру сплаченого відокремленим підрозділом авансового внеску з податку на прибуток (ККДБ 11024000) у січні-лютому 2015 року, що становить 1781412 грн.
Контролюючий орган у листі від 31.03.2015 за № 1389/10/05-03-2001 повідомив позивача, що надміру сплачена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток, яка підлягає поверненню, становить 5930719,00 грн.
Надмірно сплачене грошове зобов'язання в сумі 5930719,00 позивачу не було повернуто.
Згідно з пунктом 14.1.115 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 43.1 статті 43 ПК помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Порядком про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Порядок № 787), визначено алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватися шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім'я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв'язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Суди попередніх інстанцій установили, що, незважаючи на підтверджені факти надмірної сплати позивачем авансового внеску з податку на прибуток підприємств та подання позивачем у встановлений законом строк до контролюючого органу заяви про повернення надміру сплачених сум грошових зобов'язань, контролюючий орган не підготував у встановлений законом строк висновок про повернення відповідних сум з відповідного бюджету та не подав його для виконання відповідному органові казначейства, що призвело до порушення права позивача на отримання надміру сплачених ним до бюджету сум грошових зобов'язань.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що це порушене право підлягає захистові шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених ним сум грошових зобов'язань.
Доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі, про те, що позивач не подав заяви про повернення суми надміру сплаченого грошового зобов'язання, а також про те, що достовірність переплати підтверджується тільки документальною перевіркою, вже були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, унаслідок якої суд зазначив, що позивач подав таку заяву 30.03.2015, а переплата з авансових внесків з податку на прибуток підприємств у сумі 5930719 грн підтверджена належними доказами: листом відповідача від 31.03.2015 № 1389/10/05-03-2001 та актами від 07.04.2015 № 125-20 та від 12.08.2015 № 903-20. При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що закон не висуває вимог щодо підтвердження факту надмірної сплати грошових зобов'язань єдиним доказом - актом чи довідкою, складеними унаслідок перевірок.
Щодо позиції суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача по стягнення з держбюджету надміру сплачених сум грошових зобов'язань не є належним способом захисту, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошує, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.
З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення належного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов'язань.
Така позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2020 у справі № 814/3691/15 (провадження № К/9901/28157/18, № К/9901/28158/18) за позовом ПАТ «Миколаївобленерго» до Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка застосовується судом касаційної інстанції згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.09.2015.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк,
Судді Верховного Суду