Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №826/24557/15
адміністративне провадження №К/9901/31667/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.)
у справі №826/24557/15
за позовом Приватного підприємства «Алекс-П»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
У листопаді 2015 року Приватне підприємство «Алекс-П» (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ в Оболонському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 01.07.2015 №0004002202 та №0004012202.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи, в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, підтверджують реальність господарських відносин позивача з контрагентами ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛД», та ТОВ «ФІНПРОМ ГРУП «ДІОНІКА»», натомість відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів відсутності фактичного виконання договорів укладених з вказаними вище контрагентами у періоді, що перевірявся.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами договори реально не виконувались, а були оформлені з метою штучного формування витрат та податкового кредиту Підприємства, посилаючись при цьому на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фінансово-промислова група «Діоніка»», а також на отриману від інших органів ДФС інформацію, зокрема щодо відсутності основних фондів та трудових ресурсів у контрагента позивача ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛТ» та його відсутністю за місцезнаходженням; не підтвердження реальності здійснення операцій з отримання товарів (робіт, послуг) ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» у контрагентів продавців, тощо.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
30 листопада 2017 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про законність в обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
30 травня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» за липень, серпень, вересень, жовтень 2014 року, ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛТ» за жовтень, листопад 2014 року, ТОВ «ФІНПРОМ ГРУП «ДІОНІКА» за грудень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 05.06.2015 № 510/26-54-22-02/31958235 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки, контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 277 562, 00 грн за 2014 рік;
- пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201, пункту 201.1 статті 201, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 308 403, 00 грн, у т.ч.: за липень 2014 року - 52 962, 00 грн, за серпень 2014 року - 59 529, 00 грн, за вересень 2014 року - 51 566, 00 грн, за жовтень 2014 року - 74 827, 00 грн, за листопад 2014 року - 36 327, 00 грн, за грудень 2014 року - 33 192, 00 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2015:
№ 0004002202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 416 343, 00 грн, в тому числі за основним платежем - 277 562, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 138 781, 00 грн;
№0004012202, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 462 605, 00 грн, в тому числі за основним платежем - 308 403, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 154 202, 00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку провідсутність фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛТ», ТОВ «ФІНПРОМ ГРУП «ДІОНІКА».
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» (Постачальник) укладено договір поставки №55 від 25.04.2014, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність у зумовлені строки Покупцеві пакувальні матеріали. Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України. Ціна розуміється на умовах DDР склад Покупця (м. Київ, вул. Автозаводська, 18), згідно правилам ІНКОТЕРМС-2010.
Також між Позивачем (Покупець) та ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛТ» (Постачальник) укладено Договір поставки №1814 від 01.10.2014, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність у зумовлені строки Покупцеві пакувальні матеріали. Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України. Ціна розуміється на умовах DDР склад Покупця (м. Київ, вул. Автозаводська, 18), згідно правилам ІНКОТЕРМС-2010.
Між Позивачем (Покупець) та ТОВ «ФІНПРОМ ГРУП «ДІОНІКА» (Постачальник) укладено Договір поставки №1211/2 від 12.11.2014, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність у зумовлені строки Покупцеві пакувальні матеріали.
На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів, позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, тощо. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом, підписані та скріплені печатками сторін та мають всі необхідні реквізити.
Також, позивачем надані докази реалізації придбаних у зазначених контрагентів товарів іншим суб'єктам господарювання, зокрема такі як видаткові накладні, довіреності, картки рахунку 281, оборотно-сальдові відомості, що також досліджувалися судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фінансово-промислова група «Діоніка»», як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.
Крім того, Верховний суд не приймає до уваги доводи скаржника про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ТОНВЕЙ КОНСАЛТ», оскільки останнє анульовано 29.05.2015, в той час як договірні взаємовідносини між Позивачем та даним контрагентом мали місце в 2014 році.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова