Іменем України
11 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1836/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУ НП в Луганській області, відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 286430,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 25.12.2006 проходив службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції України. На підставі наказу ГУНП в Луганській області від 19.12.2017 № 885 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції з 26.12.2017 за пунктом 7 частини першої статті77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Після звільнення позивача з Національної поліції відповідач вчасно не провів розрахунок при звільненні, тому позивач звернувся до суду. Згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 по справі № 360/4485/19 позовні вимоги позивача були задоволені повністю.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений відповідачем тільки 24.03.2020.
Із посиланням на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про державну службу», постанову Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 № 393, постанову Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 № 988, Кодекс законів про працю України зазначає, що відповідачем у порушення чинного законодавства вчасно не проведено належних коштів позивачу при звільненні, тому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні має бути стягнуто в судовому порядку у розмірі 286430,88 гривень.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. У позовній заяві, серед іншого, просив розглянути справу без його участі (арк. спр. 5).
Представник відповідача 25.07.2019 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 20516/2020 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. спр. 37-39).
Згідно із частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення частини дев'ятої статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (арк. спр. 28-29).
Ухвалою суду від 27.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (арк. спр. 49).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції України. На підставі наказу ГУНП в Луганській області від 19.12.2017 № 885 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції з 26.12.2017 за пунктом 7 частини першої статті77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (арк. спр. 13).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 360/4485/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року в сумі 22410 (двадцять дві тисячі чотириста десять) гривень 24 копійки з відрахуванням законодавчо встановлених податків та зборів. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 абзац третій резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 змінено в частині розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення, а саме: зазначивши замість “в сумі 22410 гривень 24 коп.” слова і цифри “в сумі 22060,08 грн.” (арк. спр. 15-24).
Позивачем не заперечувався факт здійснення виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період: з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року в сумі 18414,56 гривень, яку отримано 24.03.2020. Вказане підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (арк. спр. 11).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15.
Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Трудові відносини та служба, пов'язана із забезпеченням охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або па яку вільно погоджується.
Згідно статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці» одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом.
Зокрема, відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно частини третьої статті 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений статтею 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічну правову позицію з цього питання висловлено Верховним Судом України в постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Таким чином, виплативши ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у нижчому розмірі, аніж це передбачено чинним законодавством, відповідач порушив конституційні права позивача на оплату праці у розмірах, передбачених законодавчими актами, у зв'язку із чим відповідач зобов'язаний разом із виплатою недоплаченої суми одноразової грошової допомоги відшкодувати працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 по справі №360/4485/19 фактично здійснено відповідачем 24.03.2020, що відповідачем не заперечується.
Відтак, на користь позивача з відповідача, з урахуванням судових рішень по справі №360/4485/19, підлягає стягненню середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період: з 27.12.2017 по 24.03.2020.
Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Таким чином, для визначення середньоденної заробітної плати за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 при обрахунку мають бути використанні саме календарні дні.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 18.05.2020 №381/11/22-2020 за останні два повні календарні місяці жовтень-листопад 2017 року позивачу нараховано 21360 гривень. Протягом цих двох місяців було 61 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (21360 гривень: 61 =350,16 гривень).
За період з 27.12.2017 по 24.03.2020 було календарних 818 днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 286430,88 гривень.
Таким чином, оскільки Головним управлінням Національної поліції в Луганській області порушено право ОСОБА_1 на належну оплату праці та це порушення встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні за період: з 27.12.2017 по 24.03.2020 у розмірі 286430,88 гривень як суму відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі грошового забезпечення при звільненні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням вимог частини першої статті 139 КАС України судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом у розмірі 2102,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 05.05.2020 № 0.0.1696179080.1, підлягає стягненню за рахунок бюджетного відшкодування відповідача.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період: 27 грудня 2017 року по 24 березня 2020 року затримки виплати грошового забезпечення при звільненні в розмірі 286430 (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста тридцять) гривень 88 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова