Справа № 22-ц/824/7685/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Ковбель М.М..
362/7549/18 Доповідач-Чобіток А.О.
Іменем України
09 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
У грудні 2018 року позивач пред'явив позов до відповідача, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за відсотками за кредитним договором №223342509 від 31.01.2008 року у розмірі 31 076, 69 доларів США. При цьому посилався на те, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року в справі №2-264/12 було задоволено позовні вимоги банку та стягнуто з відповідача 380774,56 грн. заборгованості за кредитним договором №223342509 від 31.01.2008 року. Рішення суду набрало законної сили, проте не виконано боржником, унаслідок чого позичальнику продовжувались нараховуватись відсотки та пеня за порушення графіку та сплату відсотків.
У грудні 2019 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України на свою користь 3 % річних за прострочення виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року 108 425,35 грн. за період з 06.12.2016 року по 06.12.2019 року.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року в задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав його незаконності та необґрунтованості та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Уважає, що позовна давність до вимог пред'явлених позивачем щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, не застосовується, а тому суд безпідставно застосував строк позовної давності.
Судом першої інстанції установлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" була стягнена заборгованість за кредитним договором в розмірі 380774,56 грн..
Рішення суду відповідачем не виконано, а тому АК "Райффайзен Банк Аваль" на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних за прострочення виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року по сплаті кредиту та процентів за кредитом у розмірі 108425,35 грн. за період з 06.12.2016 року по 06.12.2019 року.
Позивач дізнався про факт свого порушеного права від дня винесення Васильківським міськрайонним судом Київської області рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто 20.11.2012 року. Крім того, у зв'язку із невиконанням зазначеного рішення суду, представником позивача двічі до суду подавалась заява про продовження строку на пред'явлення виконавчих документів до виконання, у яких йому 30.12.2014 року та 04.10.2017 року було відмовлено.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 цього Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У правовій позиції Верховного суду України від 07.09.2016 року у справі № 6-1412цс16, зазначено, що згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції врахував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником вчасно, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним.
Застосовуючи заявлений відповідачем строк позовної давності та обчислюючи його з дати набрання чинності рішення суду від 20.11.2012 року та ухвали від 30.12.2014 року, суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Указаної судової практики притримується Верховний Суд і на даний час, про що свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду в справі №127/15672/16 від 08 листопада 2019 року.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У даній справі АТ «Райффайзен Банк Аваль» уточнив позовні вимоги щодо стягнення 3 % на підставі ст. 625 ЦК України 17 грудня 2019 року ( а.с. 129), а застосувати ст. 625 ЦК України просить з 06.12.2016 року по 06.12.2019 року, тобто в межах трирічного строку.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами АТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення 3 % річних у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є помилковим.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитись з нарахованою позивачем сумою 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, обраховуючи суму 3 % річних від простроченої суми, позивач помилково визначив її у доларовому еквіваленті, проте як за рішенням суду сума боргу стягнута в гривневому еквіваленті і тому саме на вказану суму повинні нараховуватись 3 % річних.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягає 3 % річних від простроченої суми, якою є сума боргу в розмірі 380774,56 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 06.12.2016 року та до дати пред'явлення даної позовної вимоги, 06.12.2019 року (а.с.129), у межах трирічного строку позовної давності, що складатиме 34299,67 грн..
Така позиція суду щодо вказаного періоду стягнення відповідає правовій позиції Верховного Суду України ( справа 3-1522гс16 від 26.04.2017 року) , відповідно до якої стягнення 3% річних можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Доводи ОСОБА_1 про те, що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року вже не підлягає виконанню, оскільки судовими рішеннями від 30.12.2014 року та 04.10.2017 року позивачу відмовлено в продовженні строку на пред'явлення виконавчих документів до виконання, на увагу не заслуговують з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах, наведених вище.
Отже, та обставина, що позивачу відмовлено в продовженні строку на пред'явлення виконавчих документів до виконання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог ( 3 % річних), приходить до висновку про скасування рішення суду з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнувши з відповідача на користь позивача, сплаченого ним судового збору за подачу позову в розмірі 1921,000 грн. та 2881,5 грн..
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 34 299,67 грн. та судовий збір у розмірі 4 802,50 грн..
Стягувач: Акціонерне товаристве «Райффайзен Банк Аваль» - місце знаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ - 14305909.
Боржник: ОСОБА_1 - місце проживання: : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді : О. В. Немировська
Т. І. Ящук