Справа № 22-ц/824/7983/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Колдіна О.О.
752/26490/18 Доповідач-Чобіток А.О.
Іменем України
09 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-
У грудні 2018 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 937, 09 грн..Зазначав, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 25 жовтня 2012 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 11200, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При встановленні кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. За п.1.1.1.63 договору овердрафт - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 28 листопада 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 28937, 09 грн., яка складається з: 4162,26грн. - тілокредиту; 14506, 93 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом;8413, 75 грн. - пеня ;500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1354, 15грн. - штраф (процентна складова).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити. Зазначає, що відповідно до укладеного договору N б/н від 25.10.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11200.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладанні договору сторони керувались положенням ч. 1 ст. 634 ЦК України. Укладаючи кредитний договір, сторони досягли усіх істотних умов договору. Відповідно до Постанови Верховного Суду по справі № 755/18246/15-ц від 07.03.2018 року, встановлено, що позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору єднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під часукладення договору. У справі №444/9519/12 від 28.03.2018 р. ВП ВС прийнялаправовий висновок, що в межах строку кредитування відповідач повинен повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.
Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затверджене Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75: «Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи…». Виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку. Позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку та користувався кредитним лімітом Банку, шо підтверджується Випискою про рух коштів, а також прослідковується у розрахунку заборгованості. Відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом.
До апеляційної скарги позивачем додано виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 25.10.2012 по 29.03.2020.
При розгляді даної справи судом першої інстанції установлено, що 25.10.2012 р. ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, відповідно до якої виявив бажання оформити на своє ім'я кредитний ліміт на платіжну картку Кредитка «Універсальна».
Підписана позичальником анкета-заява посилань на суму бажаного кредитного ліміту не містить.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до підписаної відповідачем заяви, останній ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов'язується неухильно дотримуватись.
На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з тарифів банку, копію паспорта відповідача.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов ( які містяться в матеріалах справи) розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у визначеному банком розмірі, сплати комісії та неустойки у зазначених банком розмірах і порядку. За наявними в матеріалах справи письмовими доказами суд позбавлений можливості прийти до обґрунтованого висновку про наявність у відповідача будь-якої заборгованості перед АТ «ПриватБанк», оскільки такі вимоги не були доведені позивачем належними і допустимими доказами.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, суд апеляційної інстанції уважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року, ухваленої в аналогічній справі.
Висновків суду першої інстанції аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.
Велика Палата Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року зазначила, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81). Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно з ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Звернувшись до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , позивачем на підтвердження позову додано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25.10.2012 року, укладеного між банком та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 року, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25.10.2012 року, укладеного між банком та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 28.11.2018 року, світлокопію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка не містить розміру бажаного кредитного ліміту та розмір відсотків за їх користування, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Надані позивачем Витяги з Тарифів та Умов не містять посилань на особу відповідача, а сам їх текст не датований та не має посилань на номер розпорядчого акту, яким вони були затверджені правлінням.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави за наданих до позову позивачем доказів уважати, що між сторонами в даній справі був укладений Договір про надання банківських послуг, оскільки позивачем не доведено, що сторони в певній формі уклали договір і такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду з даного питання.
Висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03.07.2019 року, яким керувався суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи, приймався судом касаційної інстанції у аналогічній справі та із подібних правовідносин, унаслідок чого посилання позивача на висновки Верховного Суду в справах № 755/18246/15-ц від 07.03.2018 та №444/9519/12 від 28.03.2018 р., на увагу не заслуговують.
При цьому слід зазначити, що відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором №б/н від 25.10.2012 року станом на 31.05.2015 року, наданого позивачем, то починаючи з 08.11.2012 року по 25.05.2015 року здійснено погашення за кредитом у розмірі 20 068,50 грн., а згідно із розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором №б/н від 25.10.2012 року станом на 28.11.2018 року здійснено погашення за кредитом у розмірі 23 837,96 грн., що разом складає 43 906,46 грн., що перевищує розмір як тіла кредиту, який позивач вимагає стягнути - 4162,26 грн., так і той, що фактично був отриманий - 11200,00.
Отже, вимога позивача про повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, також є безпідставною.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що звернувшись з даним позовом до суду, позивачем на підтвердження заявлених ним вимог щодо укладення банком 25.10.2012 року з відповідачем кредитного договору, додав лише розрахунки заборгованості, копію анкети-заяви, Витяги з Тарифів та Умов та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які взагалі не датовані.
При цьому в позовній заяві позивач зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку, а у клопотанні від 04.12.2018 року просив суд розглянути справу за відсутності представника, зазначивши про те, що всі необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку банку відсутні (а.с.38).
Отже, суд першої інстанції розглядав дану справу на підставі лише вищевказаних доказів.
До апеляційної скарги позивачем додано виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 25.10.2012 по 29.03.2020.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, надавши суду апеляційної інстанції виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 25.10.2012 по 29.03.2020, не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції та причин неподання не вказав, унаслідок чого вказані докази не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст.ст. 374, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий: А.О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
Т. І. Ящук