Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
10 червня 2020 р. справа №520/5098/2020
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Мар'єнко Л.М.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправною відмову у перерахунку та виплаті щорічних грошових допомог на оздоровлення та до 5 травня, за 2020 рік та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічні грошові допомоги на оздоровлення та до 5 травня , за 2020 рік, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів), а також щорічної допомоги до 5 травня згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25.12.1998, виходячи із розміру восьми мінімальних пенсій за віком (для II групи інвалідів), з 2012р. по 2020 р.;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, провести позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції від 06.06.1996р., виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів), а також щорічної допомоги до 5 травня згідно ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25.12.1998р., виходячи із восьми мінімальних пенсій за віком (для II групи інвалідів), з 2012р. по 2020 р.
Ухвалою суду від 04.06.2020 року позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу перерахунок та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення, а також щорічної допомоги до 5 травня, за період з 2012р. по 2019 р. та зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунку та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення, а також щорічної допомоги до 5 травня , за період з 2012р. по 2019 р. - залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2020 році, а також щорічної допомоги до 5 травня у 2020 році та зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення у 2020 році, а також щорічної допомоги до 5 травня у 2020 році.
В обґрунтування позовних вимог позивача зазначив, що він перебуває на обліку відповідача як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи та у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а також на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення. Також, позивач зазначив, що йому щороку нараховується та виплачується щорічна разова грошова допомога на оздоровлення та до 5 травня. Дані грошові допомоги нараховуються позивачу у розмірі, що встановлений відповідними постановами Кабінету міністрів України. Не погодившись з вказаним позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, в якій просив перерахувати та виплатити вказані допомоги , виходячи із розміру 5 мінімальних заробітних плат та 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно. Листом від 23.03.2020 №02-04/2566 відповідач повідомив, що вказані виплати нараховуються та виплачуються за відповідні поточні бюджетні роки відповідно до діючого законодавства, тому підстав для перерахунку з 2012 року відсутні. З вказаними обставинами позивач не погоджується, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - начальника Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області - Петрової Н. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше
Дослідивши матеріали адміністративної справи, врахувавши вимоги Закону України №3383 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№540-IX від 30 березня 2020 року), щодо продовження всіх процесуальних строків на час дії карантину, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, одержав захворювання, пов'язане з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, набув статусу "особа з інвалідністю 2 групи внаслідок війни", "особа ЧАЕС - І категорії" та "ветеран військової служби", що підтверджується відповідними посвідченнями, копія яких надана позивачем до матеріалів справи.
Суд зазначає, що позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області та отримує щорічну разову допомогу до 5 травня, а також на оздоровлення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок і виплату вказаних допомог, зокрема, у 2020 р., відповідно у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком та 5 мінімальних заробітних плат.
За результатами розгляду вказаної заяви Управлінням соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області листом від 23.03.2020 року №02-04/2566 повідомлено, що виплати на оздоровлення постраждалим від аварії на ЧАЕС та до 5 травня носять щорічний разовий характер, нарахування і виплата їх за відповідні поточні бюджетні роки здійснювалося Управлінням соціального захисту населення Ізюмської міської ради відповідно діючого законодавства України на час нарахування та виплати, тому підстави здійснення перерахунку вказаних виплат з 2012 року відсутні (а.с. 13).
Водночас, суд зазначає, що згідно листа Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 08.04.2020 року №02-04/2923 повідомлено, що ОСОБА_1 щорічні одноразові виплати до 5 травня за 2020 рік не виплачені, а виплати на оздоровлення ЧАЕС за 2020 рік виплачені в розмірі 120 грн. (а.с.14).
Не погодившись із вказаним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент звернення заявника із заявою у квітні 2020 року, діяли положення ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи як вісім мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма діяла з 01.01.2015 року.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.02.2020 р. №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
27.02.2020 року рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, починаючи з 27.02.2020 ані положення п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ані приписи ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Отже, починаючи з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни як вісім мінімальних пенсій за віком.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, як акт який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає, що вказані посилання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є в даному випадку постанова КМ України від 19 лютого 2020 року № 112, не має вищої юридичної сили над положеннями ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, якими передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни як вісім мінімальних пенсій за віком.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що право позивача на щорічну одноразову допомогу до 05 травня, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, ненарахування та невиплати вказаної щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань", оскільки наявний статус позивача передбачає право на нарахуванні та виплату щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, фактично звужує право позивача на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи викладене, а також лист УСЗН Ізюмської Міської ради Харківської області від 08.04.2020 року №02-04/2923, в якому визначено, що позивачу не виплачено допомогу до 05 травня за 2020 рік, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної одноразову грошової допомоги до 5-го травня за 2020 ріку відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, задля відновлення порушеного права позивача, враховуючи положення ст.245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів) за 2020 р., а також про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції від 06.06.1996р., виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів) за 2020 р., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та учасником ліквідації наслідком аварії на Чорнобильській АЕС, і на підставі ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку у 2020 році йому виплачено в розмірі 120 грн., що підтверджується листом УСЗН Ізюмської Міської ради Харківської області від 08.04.2020 №02-04/2923 (а.с.14).
Не погодившись з розміром цієї допомоги, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок вказаної допомоги.
Листом 23 березня 2020 року № 02-04/2566 (а.с.13) в проведенні такого перерахунку відмовлено з посиланням на те, що щорічну допомогу на оздоровлення виплачено в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, що існувала після визнання рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 неконституційними змін, які були внесені пп. 11 п. 28 розд. II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI, щорічна допомога на оздоровлення такій категорії осіб, як позивач, обчислювалася у кратному розмірі до мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.
Так, 01 січня 2015 року набрали чинності відповідні положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (Закон від 28 грудня 2014 року №76-VIII), якими внесені зміни, зокрема, до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та вказану статтю викладено у редакції, відповідно до якої одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" (Закон від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII), який набрав чинності з 22 травня 2016 року, статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено в новій редакції.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у вказаній редакції (яка діє і натепер) щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст. 48 вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26 жовтня 2016 року № 760, якою затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян.
Відповідно до п. 10 вказаного Порядку щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав допомога надається за однією з таких підстав за вибором особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення:
інвалідам I і II групи - 120 гривень;
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень;
інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень;
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплату щорічної допомоги на оздоровлення у кратному розмірі до мінімальних заробітних плат, передбачено було.
Щорічна допомога на оздоровлення позивачу правомірно була виплачена в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12 липня 2005 року № 562, що відповідало вимогам ст. 48 вказаного Закону.
Таким чином, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її перерахунку.
Суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
Вирішуючи спір в цій частині, судом враховані правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №202/4104/17, від 18 січня 2019 року в справі №554/7879/16-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів) за 2020 р., а також про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції від 06.06.1996р., виходячи із розміру п'яти мінімальних заробітних плат (для II групи інвалідів) за 2020 р.
Таким чином, позов ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову у перерахунку та виплаті щорічних грошових допомог на оздоровлення у 2020 році та до 5 травня у 2020 році та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічні грошові допомоги на оздоровлення у 2020 році та до 5 травня у 2020 році, підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправною відмову у перерахунку та виплаті щорічних грошових допомог на оздоровлення та до 5 травня, за 2020 рік та зобов'язання перерахувати та виплатити щорічні грошові допомоги на оздоровлення та до 5 травня , за 2020 рік - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, оформлену листом від 23.03.2020 року №02-04-2566, в частині відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч. 3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення складено 10 червня 2020 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.