241/1419/19
2/241/81/2020
04.06.2020 року смт. Мангуш
Першотравневий районний суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Демочко Д.О.
при секретарі Цукановій Л.П.
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в смт. Мангуш цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд, -
Позивач, в інтересах якого діє за довіреністю представник, звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 26.12.2011 року, яка станом на 31.05.2019 року становить 33044,10 грн. та судового збору, вказавши на таке.
26.12.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого, відповідач отримав кредит у розмірі 3300,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та банком договір.
Отже, АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та умовами виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому змінювався.
Однак, відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яку позивач і просить стягнути з відповідача.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в позовній заяві просив справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач в судове засідання не з'явився, не зважаючи на те, що про розгляд справи повідомлявся належним чином - заказною кореспонденцією з повідомленням і від нього не надійшло повідомлення про розгляд справи в його відсутності, тому справа розглядається заочно.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до анкети - заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 26.12.2011 року, витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 3300,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом ( а.с. 8-33).
Як свідчить довідка ПАТ КБ «ПриватБанк», надана позивачем на підставі договору про надання банківських послуг від 26.12.2011 року було видано кредитну картку з терміном дії до 09/15 року з номером НОМЕР_1 (а.с.57).
Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.
Розрахунком заборгованості за договором від 26.12.2011 року підтверджується факт користування відповідачем кредитними коштами та часткове погашення кредиту (а.с.5-7).
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, також оплачувати комісії на умовах, передбачених укладеним договором. При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.
Згідно Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 9), штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань становить 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.
З розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № б/н від 26.12.2011року станом на 31.05.2019 року заборгованість становить 33044,10 грн. та складається з наступного: 2883,70 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 26429,23 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1681,45 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: а саме 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 1549,72 грн. - штраф (процентна складова). (а.с. 5-7).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з п. п. 2.1.1.2.12, п. п. 2.1.1.2.13 Умов та Правил, по закінченню строку дії відповідна картка продовжується банком на новий термін, за що клієнтом вноситься плата згідно діючих тарифів. Клієнт зобов'язаний до закінчення останнього місяця терміну дії картки звернутись до обслуговуючого відділення банку для отримання платіжної картки з новим терміном дії.
У постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, предметом якої був спір за позовом банківської установи про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 686/6697/16-ц.
Виходячи з наведеного, зобов'язання відповідача повернути кредитні кошти за договором б/н від 26.12.2011 року настали у вересні 2015 року по закінченню строку дії виданої картки.
Отже, суми до стягнення, нараховані позивачем поза строком дії картки (з 09/15 року), не охоплюються положеннями укладеного між сторонами кредитного договору, а отже не можуть бути стягнуті з відповідача, як кредитні зобов'язання саме за цим договором.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Так, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, стягнути як прострочене тіло кредиту, так і заборгованість за двома видами пені і двома видами штрафів.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір тіла кредиту, зміну розміру кредитного ліміту, розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на тарифи обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи та Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем платіжної картки взагалі містили умови, зокрема й щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися ним самим.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок зміни кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
На підставі викладеного та враховуючи, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі 2883,70 грн.
Стосовно стягнення суми заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом, суд не стягує відсотки з відповідача, з тих підстав, що до складу заявленої в позовних вимогах суми не входить заборгованість за нарахованими відсотками.
Щодо відсотків за користуванням кредитом, суд зазначає наступне, проценти підлягають стягненню лише в межах позовної давності та за базовою ставкою 30,00 % на рік. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що в укладеному між сторонами договорі встановлено фіксовану процентну ставку, оскільки умовами не передбачено умов і порядку зміни ставки в залежності від певних умов (індексів).
Одностороннє підвищення відсоткової ставки позивачем є порушенням вимог ч. 2 ст.1056-1 ЦК України, яка передбачає, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України та викладена у постанові у справ № 6- 1374 цс від 11 жовтня 2017 року.
За умовами укладеного між сторонами договору визначено право банку змінювати в односторонньому порядку тарифи (у тому числі процентну ставку) та встановлювати обов'язок клієнта у разі незгоди із зміненими тарифами звернутися до банківської установи з заявою про розірвання договору та погасити заборгованість у повному обсязі.
Разом із тим, на думку суду, зміна умов договору за змістом ст. 654 ЦК України має вчинятись у такій самій формі, що і договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Нормами ст. 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 638 цього кодексу договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦК України). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Таким чином, із змісту наведених норм випливає, що зміна кредитного договору щодо зміни процентної ставки має здійснюватись у письмовій формі шляхом надіслання зацікавленою особою відповідної пропозиції (оферти) у письмовій формі, а зміни набирають чинності з моменту акцепту пропозиції позичальником, що також має бути здійснена у письмовій формі.
Пункт 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг не містять відповідного порядку щодо направлення і прийняття сторонами пропозиції про зміну Тарифів, у тому числі процентної ставки, оскільки визначають, що ознайомитись зі зміненою процентною ставкою позичальник може лише у виписці банку, яку він зобов'язаний отримувати. При цьому, за змістом наведених вище Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник не має права відхилити змінену в односторонньому порядку банком процентну ставку, а у разі незгоди має право лише на розірвання договору з повною сплатою боргу. При цьому змінена процентна ставка розпочинає діяти відразу з моменту прийняття відповідного рішення Банком і не залежить від волі та волевиявлення позичальника.
Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг визначає можливість зміни тарифів банком в односторонньому порядку, тому є нікчемним щодо зміни процентної ставки банком в контексті положень ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами (обов'язків здійснити мінімальний щомісячний платіж») та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, від 12 листопада 2014 року,у справі 6-2104цс16 від 14 грудня 2016 року, а також знайшла відображення у правових висновках по справі №444/95/12 від 28.03.2018 року яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.
Так, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
Оскільки, позивач звернувся з позовом до суду 16.07.2019 року, він мав правові підстави вимагати стягнення відсотків за користування кредитом за період часу з 16.07.2016 року, але не довше ніж до кінця строку дії картки.
Проте, як вбачається з довідки ПАТ КБ «ПриватБанк», наданої позивачем на підставі договору про надання банківських послуг від 26.12.2011 року було видано кредитну картку з терміном дії до 09/15 року. Тобто строки стягнення відсотків не підпадають під строки дії кредитної картки, а отже відсутні правові підстави стягнення відсотків за кредитним договором.
Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором дорівнює 2883,70 грн., а саме заборгованість за кредитом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Як вбачається з платіжного доручення від 02.07.2019 року (документ, що підтверджує сплату судового збору) (а.с. 1), розмір судових витрат складає 1921 гривень, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 2883,70 грн. х 100% : 33044,10 грн. ціни позову = 8,73%), тобто 8,73% від ціни позову (8,73% х 1921 гривень : 100% = 167,70 грн.), що складає 167,70 грн.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 203, 257, 261, 267, 509, 526, 549, 625, 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» (р/р НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.12.2011 року, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2883 (дві тисячі вісімсот вісімдесят три) гривні 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 167 (сто шістдесят сім) гривень 70 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду.
Суддя Д.О. Демочко