01 червня 2020 року
м. Київ
справа № 363/4703/17
провадження №22-ц/824/3949/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариств комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року /суддя Чіркова Г.Є./
у справі за позовом акціонерного товариств комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся з вимогами про стягнення заборгованості в розмірі 17 147 грн. 36 коп. за кредитним договором №б/н від 06 лютого 2015 року та понесених судових витрат в розмірі 1600 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 06 лютого 2015 року в розмірі 1 387 грн. 40 коп., а також судовий збір в розмірі 1 600 грн., а всього 2 987 грн. 40 коп. /а.с. 66-68/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення в частині відмови у стягнення заборгованості з процентів та неустойки скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків та неустойки з урахуванням того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, відповідач не надавав відзиву та не спростовував доводи позивача. Звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором може становити економічну небезпеку для країни, призвести до невиплат по відсоткам за депозитними договорами. Вказувала на те, що під час підписання анкети-заяви від 06.02.2015 р. відповідач погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відсутність підпису під такими умовами не свідчить про не укладення договору, оскільки було укладено договір приєднання до умов надання кредитного договору, які розміщено на офіційному сайті банку. Доказів, що відповідача було ознайомлено з іншими тарифами та умовами, ніж ті, що долучені до позовної заяви, відповідачем не надано, водночас, висновок суду першої інстанції щодо не ознайомлення відповідача з тарифами, умовами та правилами ґрунтується на припущеннях. Вказувала на те, що суд першої інстанції, не маючи жодних доказів проти вимог позивача та заперечень з боку відповідача, а тому застосована правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 не підлягала застосуванню саме у даній справі.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позову, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 06.02.2015 р. ОСОБА_1 підписана Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 18 жовтня 2017 року по укладеному кредитному договору від 06 лютого 2015 року рахується на загальну суму 12 498 грн. 64 коп., яка складається з наступного: 1387 грн. 40 коп. - заборгованості за тілом кредиту; 5971 грн. 46 коп. - заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом; 4210 грн. 05 коп. - заборгованості за нарахованою пенею та штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 578 грн. 45 коп. (процента складова).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався вимогами статей 626, 628 ЦК України про те, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; частиною першою статті 638 ЦК України якою встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановивши, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та те, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) і не спростована позивачем при розгляді вказаної справи, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту.
Однак з таким висновком суду, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цих кодексом.
Позивач не звільнений від обов'язку доказування в силу закону.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 06.02.2015 р. відповідач отримала кредит у розмірі 2000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Однак з доказів на підтвердження позовних вимог, наданих позивачем, неможливо встановити ані видачу кредитних коштів, ані те, на яких умовах надавався кредит відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування по даній цивільній справі є права і обов'язки сторін, які передбачені умовами договору №б/н від 06.02.2015 року, який складається з анкети-заяви відповідача від 06.02.2015 року, Умов та правил надання банківських послуг, які викладені на сайті банку, тарифів банку, та умови їх виконання сторонами.
Позивач стверджує, що згідно наданої суду копії анкети-заяви від 06.02.2015 року вбачається, що відповідач висловив згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна». Проте, з наданої копії не вбачається, що відповідач надала згоду на отримання картки «Універсальна», оскільки у відповідній графі заяви відсутні будь-які відмітки.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що згідно вказаної заяви ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, не врахував, що в Анкеті така інформація відсутня і жодними доказами у матеріалах справи не підтверджується.
Окрім того, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Позов не містить посилання на доказ, який підтверджує ту обставину, що відповідач отримав кредит, та в подальшому порушив обов'язок повернення кредиту, сплати процентів за його користування, комісії та неустойки у виді пені та штрафів, а саме не виконував або неналежним чином виконував умови договору №б/н від 06.02.2015 року.
Так, належним доказом цієї обставини є документ, який підтверджує зарахування кредитного ліміту на картковий рахунок відповідача та зняття останнім цих кредитних коштів, або виписка по рахунку, або будь-які інші фінансові документи.
Оцінюючи розрахунок заборгованості за договором /а.с. 4-5/, колегія суддів вважає, що останній не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Відповідно до п. 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог банк не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складний банком, який суд першої інстанції помилково вважав належним доказом по справі, в частині заборгованості по тілу кредиту, не є таким доказом та не доводить фінансових операцій відповідача і надання кредитних коштів. За відсутності даних щодо видачі кредитних коштів та їх розміру, колегія суддів доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність виданого кредиту та заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.
Доводи апеляційної скарги висновків суду в частині, в якій у задоволенні позовних вимог відмовлено, не спростовують та містяться на формальних міркуваннях, оскільки позивачем не доведено належними доказами ані факту надання кредиту, ані умов, на яких його було видано.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариств комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року - задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року -скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: