Справа №643/6468/20 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2415/20 Доповідач: ОСОБА_2
01 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2020 року про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою,-
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора, продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів до 28.06.2020 року.
Не погодившись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні клопотання обвинуваченого, його захисника та продовження строку тримання під вартою, постановити в цій частині нову ухвалу, якою задовольнити клопотання обвинуваченого та захисника, застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати місце проживання в певний період доби з 22-00 год. до 06-00 год., покласти на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України та звільнити ОСОБА_8 з-під варти в залі суду. Апелянт вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України не доведеним. Суддею не вказано чому не можливо застосувати відносно обвинуваченого більш м'який запобіжний захід. Вказує, що клопотання про продовження строку тримання під вартою містить інформацію, яка не стосується ОСОБА_8 . Прокурором не надано суду першої інстанції матеріалів, якими обґрунтовується необхідність продовження строку тримання під вартою. Суд не в повній мірі врахував, що обвинувачений має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, офіційно працевлаштований, з постійним джерелом доходу, щиро розкаявся у вчиненому злочині, потерпіла не бажає приймати участі у розгляді справи, матеріальна шкода їй не заподіяна, з цивільним позовом до суду остання не зверталася, не має наміру переховуватися від суду або вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Вислухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, який є тяжким злочином та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 7 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, який є тяжким злочином та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 7 років, в силу ст.89 КК України не судимий, розкаявся у вчиненому злочині. Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, роботи та міцних соціальних не зможе повністю усунути, зокрема, ризик втечі за умови можливої перспективи призначення вказаного покарання.
За таких обставини колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Твердження щодо недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
З огляду на зазначені для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Колегією суддів будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, вважає за необхідне ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2020 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст.405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2020 року про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді