Справа № 640/22273/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
03 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,
секретаря Суркової Д.О.,
за участю представників сторін:
від позивача - не прибув,
від відповідача - Кокиза Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року, -
У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Плюс Буд» (далі - позивач, ТОВ «Євро Плюс Буд») звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податковим повідомлень - рішень.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що про проведення перевірки не було повідомлено у законодавчо встановлені строки та спосіб. Крім того, висновки контролюючого органу грунтуються виключно на податковій інформації та звітності контрагента позивача та не враховують суті та наслідків господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом. Наявні у позивача документи підтверджують реальне виконання договірних відносин, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження направлення позивачу запита про надання інформації та листа про призначення та проведення перевірки. Окрім того, за результатами оцінки наданих сторонами доказів, судом встановлено підтвердження позивачем належним чином складеними первинними документами реальне виконання господарських взаємовідносин, які мали місце у періоді, що перевірявся податковим органом.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом досліджено та не перевірено факт отримання позивачем запиту податкового органу про надання інформації. Також судом не враховано, що саме на платника податків покладено обов'язок по наданню документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки. На підтвердження правильності висновків податковим органом було заявлено клопотання про допит свідка - директора контрагента позивача, яке було проігноровано судом. Крім того, місцевий суд не надав оцінки тому, що позивачем не надано копій документів, складання яких передбачено договором, реальність виконання якого відповідачем ставиться під сумнів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду, відповідачем надано запитувані судом документи. Позивач вимоги зазначеної ухвали не виконав.
Протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на належного - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що відповідно до пункта 75.1 статті 75, підпункта 78.1.4 пункта 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, у період з 26 вересня 2018 року по 02 жовтня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп».
За результатами проведеної перевірки 09 жовтня 2018 року контролюючим органом складено акт перевірки, у висновку якого зазначено про порушення позивачем пункта 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункта 200.1 статті 200, пункта 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періода у сумі 109801,00 грн., а також пунктів 44.1 та 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, що полягало у не наданні документів до перевірки.
За наслідками перевірки відповідачем 02 листопада 2018 року винесено податкове повідомлення - рішення форми «В4» №0056161404, згідно з яким ТОВ «Євро Плюс Буд» зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періода на 109801,00 грн.
Також 05 листопада 22018 року податковий орган прийняв податкове повідомлення - рішення форми «ПС» №0056181404, яким на підставі абзаца 2 пункта 121.1 статті 121 Податкового кодексу України до позивача застосував штрафні санкції у розмірі 510 грн.
Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПП України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Абзацем 5 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно пункту 78.4. статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу (його заступник або уповноважена особа) приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки врегульовані положеннями статті 79 ПК України.
Відповідно до пункта 79.1 наеденої правової норми документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно з пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Враховуючи зміст наведених вище норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови своєчасного повідомлення платника податків про таку перевірку, зокрема: надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказа про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.
Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме, підстав для прийняття за її результатами актів індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення, вимоги, рішення про опис майна в податкову заставу, тощо).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 821/595/17 та від 26 квітня 2019 року у справі № 2а/0470/5839/12.
Як убачається із матеріалів справи, запит від 25 квітня 2018 року про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень), зокрема, документів, які безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків із Товариством з обмеженою відповідальністю «Вартін Груп» у період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, а також щодо використання у власній господарській діяльності послуг, придбання яких документально оформлено у відносинах із вказаним платником податків, позивачем отримано 11 травня 2018 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Однак, відповіді на зазначений запит позивачем не надано.
Натомість, доказів, які б підтверджували виконання податковим органом вимог статті 79 ПК України, а саме направлення на адресу позивача копії наказа про призначення позапланової невиїзної перевірки, а також повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки, відповідач суду не надав.
Фіскальний чек про направлення рекомендованого листа від 21 вересня 2018 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такий не є належним доказом на підтвердження виконання положень статті 79 ПК України.
Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (пункт 86.10 статті 86 ПК України).
У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа N 826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа N 21-425а14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N 1570/7146/12).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що дії контролюючого органу щодо проведення позапланової невиїзної податкової перевірки позивача є протиправними, оскільки не було додержано вимог законодавства про обов'язкове своєчасне надіслання або вручення платнику податків копії наказа про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення, а отже, рішення контролюючого органу, прийняті за результатами такої перевірки, є протиправними.
Покликання відповідача на положення пункта 85.2 статті 85 ПК України колегія суддів до уваги не приймає, оскільки обов'язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, виникає у платника податків тільки у разі виконання податковим органом вимог податкового законодавства щодо повідомлення платника про проведення такої перевірки.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді В.П. Мельничук
О.Є. Пилипенко
(Повний текст постанови складений 03 червня 2020 року.)