03 червня 2020 р. Справа № 818/98/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. ,Бершова Г.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 818/98/17
за позовом ОСОБА_1
до Конотопського міськрайонного суду Сумської області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Конотопського міськрайонного суду Сумської області, в якому просив суд:
- визнати неправомірним наказ голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 грудня 2016 р. в частині виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород;
- зобов'язати видати відповідний наказ про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі двадцяти трьох місячних суддівських винагород.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.07.2019 в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
08.01.2019 ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі № 818/98/17 за виключними обставинами, в якій просив скасувати вказану постанову, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Конотопський міськрайонний суд Сумської області видати наказ про нарахування позивачу вихідної допомоги із розміру 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням доплати за вислугу років за відрахуванням раніше виплачених сум за 23 повних роки роботи в суді.
Підставою для перегляду судового рішення, у зв'язку з виключними обставинами зазначив про встановлену Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, неконституційність окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 р., застосованого судом при вирішенні справи, та відновлення положення, згідно з яким посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється з 01 січня 2015 року в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, із величини яких повинна виплачуватися вихідна допога.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі № 818/98/17 за позовом ОСОБА_1 до Конотопського міськрайонного суду Сумської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 р. скасувати та задовольнити його заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі № 818/98/17.
В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні його заяви, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року за №11-р/2018 визнані неконституційними положення частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, і це є підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, розгляд справи проводити без участі представника відповідача.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами, виходив з того, що вказані заявником обставини, а саме наявність Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року по справі № 11-р/2018 не змінюють правового регулювання спірних правовідносин та не доводять факту допущення судом помилки при розв'язанні спору, а тому, підстави для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі № 818/98/17 відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
На обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року за №11-р/2018 визнані неконституційними положення частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, і це є підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами.
Так, Велика палата Конституційного Суду України 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 справа №1-7/2018(4062/15) розглянула на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Конституційний Суд України вважав, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Отже, Конституційний Суд України вважає, що положення частини третьої статті 133 Закону № 2453 в редакції Закону № 192 звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення. Таким чином, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453 в редакції Закону № 192 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 23 січня 2017 року звернувся з позовною заявою до Конотопського міськрайонного суду Сумської області, у якій просив суд визнати протиправним та скасувати Наказ від 21.12.2016 в частині виплати вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород та зобов'язати відповідача виплатити вихідну допомогу в розмірі двадцяти трьох місячних суддівських винагород.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував на те, що Наказ Конотопського міськрайонного суду Сумської області № 33-б від 21.12.2016 в частині виплати вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород є протиправним, оскільки він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі двадцяти трьох місячних суддівських винагород.
Тобто, предметом розгляду справи № 818/98/17 були дії/рішення відповідача щодо розміру вихідної допомоги, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з посади судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області у відставку, а саме: кількісного виразу цієї винагороди (три посадових оклада судді чи двадцять три). При цьому, позивач не заперечував вартісну величину згаданої допомоги (застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати), у зв'язку з чим, ця обставина судом не досліджувалась.
Як вбачається зі змісту постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , висновки суду ґрунтуються на застосуванні статей 116, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та статті 58 Конституції України.
В той же час, Рішенням Конституційного суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 з дня його ухвалення визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частин 3, 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Таким чином, норми, якими керувався Сумський окружний адміністративний суд від 09.02.2017 року при ухваленні спірної постанови Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-рп/2018 неконституційними не визнавались.
Отже, вказані заявником обставини, а саме наявність Рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, не змінює правового регулювання спірних правовідносин, а тому, підстави для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 по справі № 818/98/17 відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами, заявник просить вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Конотопський міськрайонний суд Сумської області видати наказ про нарахування позивачу вихідної допомоги із розміру 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням доплати за вислугу років за відрахуванням раніше виплачених сум за 23 повних роки роботи в суді, тобто з іншого кількісного розміру грошової допомоги, яка підлагала виплаті у зв'язку з виходом у відставку, що свідчить про розгляд справи поза межами предмету розгляду справи №818/98/17.
Частиною 6 ст. 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Крім того, частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
У відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 справа №1-7/2018(4062/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином дія частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» втратила чинність 04 грудня 2018 року.
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №820/2462/17.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 246, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 по справі № 818/98/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов