03 червня 2020 р. Справа № 440/5189/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава по справі № 440/5189/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
27 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 квітня 2019 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 квітня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив вимоги чинного законодавства та права позивача.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 по справі № 440/5189/19, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 квітня 2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 квітня 2019 року.
Представник позивача, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 по справі № 440/5189/19 змінити в частині розподілу судових витрат; абзац 4 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції : «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правову (правничу) допомогу в сумі 8711,00 грн. (вісім тисяч сімсот одинадцять) грн. 00 коп.».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що судом першої інстанції відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у загальному розмірі 8711,00 грн, з посиланням на відсутність доказів фактичного понесення позивачем вказаних витрат. На думку суду першої інстанції, надана до матеріалів справи копія квитанції не є належним доказом фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката. Вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки чинним законодавством України не встановлено чітких вимог до розрахункового документу, який повинен надати адвокат (адвокатське об'єднання) при сплаті клієнтом послуг та форму такого документа. Отже, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ, який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта, тим більше, що такий порядок розрахунку прописаний у договорі. Враховуючи викладене, посилаючись на роз'яснення ДФС України, вважає, що надана позивачем квитанція є належним підтвердженням необхідності оплати послуг адвоката в розмірі 8711,00 грн. Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідно до п.4.3 договору фактична оплата послуг адвоката здійснюється після прийняття рішення по справі та набрання ним законної сили. Враховуючи викладене, вважає, що надання правової допомоги, її межі, обсяги та вартість підтверджені належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
На думку позивача, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказує, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було подано будь-яких клопотань, зокрема, про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не надано доказів та не зазначено обставин, які б спростовували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на незначну складність цієї справи та на подання адвокатом Малофєєвим А.І. низки ідентичних позовних заяв, оскільки, на думку позивача, ця обставина не є свідченням того, що адвокатом не надавався певний обсяг послуг клієнту саме в цій справі та клієнтом не були понесені витрати на оплату цих послуг.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 № 82 від 12 квітня 2019 року старшого солдата ОСОБА_1 , водія аеродромно-експлуатаційного взводу аеродромно-експлуатаційної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28 березня 2019 року № 11-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку дії контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 14 квітня 2019 року і направлено для зарахування на військовий облік до Полтавського ОМВК Полтавської області (а.с. 18).
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем безпідставно не проведено розрахунку щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений до стягнення розмір судових витрат на правничу допомогу не є співмірним складності справи, кількістю та якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Відповідно ч.3, 4 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги № 19/12 від 19 грудня 2019 року (а.с. 25-26), копії звітів № 21/12 від 19.12.2019 та № 21/02 (дату звіту визначити неможливо) про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом (а.с.27, 57), копії квитанцій від 24.12.2019 на суму 4420,00 грн. та від 21.02.2020 на суму 4291,00 грн. про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) до вищевказаних звітів (а.с.12, а.с. 28).
Відповідно до п.2.1.3 договору Адвокат зобов'язаний своєчасно та якісно виконати роботи (надати послуги), передбачені п. 2.1.1 договору, про що Адвокат формує «звіт про виконані Адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом» (далі - звіт), з яким ознайомлює Клієнта, та згідно зі звітом виписати Клієнту «квитанцію» на оплату виконаних робіт (наданих послуг) (далі - квитанція) для оплати Клієнтом відповідно до умов договору.
Вартість однієї години роботи адвоката за надання Клієнту правничої допомоги, становить 700 грн. (п.4.1 договору).
Згідно з пп.4.1.1 договору під час здійснення Адвокатом представництва Клієнта останній сплачує Адвокату кошти за виконану роботу (надані послуги) відповідно до калькуляції вартості правничої допомоги фактично витрачених годин роботи, але не менше вартості однієї години, зазначеної у п.4.1 договору.
Після підписання сторонами даного договору, про виконані Адвокатом роботи (надані послуги) Клієнту надається звіт, а також квитанція, з метою оплати клієнтом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) відповідно до п.4.3 договору. Такі докази (в копіях) надаються суду для визначення ним обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті відповідною стороною, згідно з умовами договору, та вирішення питання щодо розподілу судових витрат на підставі цих доказів (звіт, квитанція) (п.4.2 договору).
За приписами п.4.3 договору оплата виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) здійснюється клієнтом на підставі отриманих згідно з п.4.2 звіту та квитанції, в триденний термін з дня, наступного за днем набрання законної сили судовим рішенням, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат шляхом готівкового (безготівкового) розрахунку, з одночасним посвідченням у квитанції особистими підписами : Клієнт (П.І.Б.) та Адвокат (П.І.Б.), кошти сплатив та кошти отримав, відповідно.
За твердженням представника позивача, надані до матеріалів справи квитанції є належним і достатнім документом на підтвердження оплати послуг адвоката, оскільки чинним законодавством не встановлено певної форми та вимог до розрахункового документу, який повинен видати адвокат при оплаті клієнтом послуг адвоката.
Поряд з цим, представник позивача вказує, що договором від 19.12.2019 передбачена фактична оплата послуг адвоката клієнтом лише після набрання рішенням суду законної сили, а квитанції видаються клієнту для подальшої оплати послуг адвоката.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
У постанові від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19 Верховний Суд зазначив, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
З викладеного вище вбачається, що підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу, оплачену за допомогою готівки (за відсутності у адвоката розрахункового рахунку), є розрахунковий документ довільної форми, який підтверджує факт отримання адвокатом коштів від клієнта.
Слід відмітити, що надані позивачем квитанції від 24.12.2019 на суму 4420,00 грн. та від 21.02.2019 на суму 4291,00 грн. не містять підпису клієнта та адвоката про фактичну передачу коштів, як це передбачено п. 4.3. договору від 19.12.2019 (лише підпис адвоката в тому, що він виписав квитанцію, та підпис клієнта в тому, що він квитанцію отримав), а відтак, не підтверджують передачу готівкових коштів позивачем адвокату в розмірах 4291,00 грн. та 4420,00 грн. (всього на суму 8711,000 грн.).
Враховуючи викладене, вказані квитанції не є доказом здійснення позивачем оплати послуг адвоката, не у зв'язку з недотриманням певної форми, а в зв'язку з неможливістю за їх змістом підтвердити, що відбувся факт передачі коштів від позивача адвокату.
Колегія суддів відхиляє посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц, та постанову Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 199/2648/15, оскільки вказані постанови ухвалені, по-перше, в порядку цивільного судочинства, та по-друге, за інших фактичних обставин, ніж у даній справі. А саме, зі змісту вказаних постанов Верховного Суду вбачається, що до матеріалів справи надавався документ, який чітко підтверджував саме фактичну передачу коштів, тобто, факт проведення розрахунків між адвокатом і клієнтом.
Не заперечуючи, що умовами договору передбачено оплату коштів за договором на умовах відстрочення платежу (у триденний строк з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили), колегія суддів відмічає, що квитанції від 24.12.2019 та від 21.02.2020, оригінали яких надано до матеріалів справи, не містять жодних реквізитів адвоката Малофєєва А.І. або адвокатського об'єднання (розрахункового рахунку в банківській установі, номеру карткового рахунку тощо), на які клієнт зміг би перерахувати кошти.
Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що зазначені вище квитанції не є та не можуть бути доказом безготівкового розрахунку між позивачем та адвокатом Малофєєвим А.І., оскільки на підставі цих квитанцій неможливо сплатити кошти на користь адвоката у безготівковому порядку.
Таким чином, наданими представником позивача квитанціями не підтверджено розрахунок між адвокатом і клієнтом ані у готівковій, ані у безготівковій формі.
Колегія суддів зауважує, що висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 8711,00 грн. вмотивовано не неналежним оформленням квитанцій (складенням їх у довільній формі), як помилково стверджує представник позивача, а тим, що вказані квитанції не підтверджують фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката, а отже, і понесення позивачем вказаних витрат.
Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи квитанціями не підтверджено факт понесення позивачем вказаних витрат на правничу допомогу в сумі 8711,00 грн. станом на час розгляду справи.
Надаючи оцінку звітам про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, копії яких наявні в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено у звіті № 21/12 від 19.12.2019, який є додатком до договору від 19.12.2019 про надання правничої допомоги, адвокатом виконано наступні види робіт: проведення юридичної консультації Клієнту стосовно звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, рекомендації щодо збору доказів, необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи (витрачено 55 хв., вартість послуги 641,00 грн.), вивчення та аналіз наданих доказів (45 хв., 525,00 грн.), підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи № 620/4218/18 (1 год. 15 хв., 875,00 грн.), написання позовної заяви, виготовлення копій та подання її до суду (3 год. 24 хв., 2379,00 грн.), всього витрачено часу на виконання - 6 год. 19 хв., вартість послуг в розмірі 4420 грн (а.с.11).
Відповідно до звіту № 21/02 (дату в звіті не зазначено), адвокатом надано наступні послуги : вивчення та аналіз відзиву військової частини НОМЕР_1 , проведення юридичної консультації клієнту стосовно надання відповіді на відзив (49 хв., 571,00 грн.), вивчення та підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві (55 хв., 641,00 грн.), написання відповіді на відзив, виготовлення її копій з додатками (4 год. 24 хв., 3079,00 грн.), всього витрачено часу на виконання - 6 год. 08 хв., вартість на загальну суму в розмірі 4291,00 грн.
Разом з тим, слід відмітити, що справа № 440/5189/19 належить до справ незначної складності (відповідає ознакам зразкової справи № 620/4218/18), щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, з 16 вересня 2019 року адвокатом Малофєєвим А.І. подано до Полтавського окружного адміністративного суду низку ідентичних за формою і змістом позовних заяв (предметом яких є визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо невиплати військовослужбовцю-учаснику бойових дій компенсації за невикористану додаткову відпустку).
Вказана обставина ставить під сумнів відомості, наведені у звітах адвоката, щодо часу, витраченого адвокатом на такі види робіт, як підбір нормативної бази, аналіз судової практики, формування правової позиції відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи № 620/4218/18 (1 год. 15 хв., 875,00 грн.), написання позовної заяви (3 год. 24 хв., 2379,00 грн.), вивчення та підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві (55 хв., 641,00 грн.).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, категорії та складності справи в системному зв'язку з кількістю, якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним та обґрунтованим.
Посилання представника позивача на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 колегія суддів відхиляє, оскільки правова позиція, викладена у цій постанові, полягає в тому, що суд позбавлений процесуальних повноважень зменшувати розмір судових витрат на професійну правничу допомогу за власною ініціативою, за відсутності відповідного клопотання протилежної сторони.
Водночас, у даній справі відповідачем, у відзиві на позовну заяву, було викладено свої заперечення щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, зокрема, вказано на неспівмірність заявленого розміру витрат категорії та складності справи, а також на відсутність належних доказів здійснення ОСОБА_1 оплати послуг адвоката Малофєєва А.І.
З огляду на наведене, посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, прийняту за інших фактичних обставин, ніж у даній справі (за відсутності заперечень протилежної сторони щодо розміру судових витрат та за наявності документу про фактичну сплату коштів адвокату), не є прийнятним у спірних відносинах.
Натомість, як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зауважує, що з урахуванням відсутності факту оплати коштів станом на дату розгляду справи, у сукупності з категорією та складністю справи, наявністю у провадженні Полтавського окружного адміністративного суду декількох інших аналогічних позовних заяв, складених адвокатом Малофєєвим А.І., у суду відсутні підстави вважати, що саме сума в розмірі 8711,00 грн. буде сплачена позивачем на користь адвоката після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для розподілу судових витрат на правничу допомогу, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині незадоволення вимог про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, вважає, що суд дійшов вірних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 по справі № 440/5189/19 в частині незадоволення вимог про відшкодування судових витрат на правничу допомогу - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова