ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 640/9670/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання незаконним розпорядження
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) (надалі - відповідач або ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд:
- визнати незаконною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати одноразової грошової допомоги - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 17620 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на протиправність відмови відповідача у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що відповідно до наказу Міністерства оборони України пункту 4 підпункту 6 розділу ХХІІ від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам", одноразова грошова допомога не виплачується, зокрема, у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 17.07.2018 уклав контракт з Міністерством оборони України та проходить службу в Києво-Святошинському районному військовому комісаріаті Київської області, який є відокремленим підрозділом Київського обласного військового комісаріату.
09.11.2018 позивач звернувся з рапортом на ім'я військового комісара Києво-Святошинського РВК підполковника ОСОБА_2 , в якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу, яка встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
У відповідь позивач отримав лист відповідача від 27.12.2018, в якому було зазначено, що відповідно до пункту 4 підпункту 6 розділу ХХІІ від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам", одноразова грошова допомога не виплачується, зокрема, у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (надалі - Постанова № 704) (тут і надалі нормативно правові акти в редакції, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 12 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, за приписами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1-2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 -XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, пунктами 1, 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, одноразова грошова допомога за підписання першого контракту є різновидом одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Також, відповідно до п. 1 розділу ХХІІ Наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 07.06.2018 № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 (надалі - Наказ № 260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується:
особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки;
особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком від 3 до 5 років;
особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком від 1 до 5 років;
особам, які підписали контракт строком на 5 років, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов'язків за цими посадами.
Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов'язків за посадою на підставі наказу командира (абз. 1 п. 3 розділу ХХІІ Наказу № 260).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.07.2018 між позивачем та Міністерством оборони України було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
09.11.2018 позивач звернувся до військового комісару Києво-Святошинського районного військового комісаріату з рапортом щодо виплати одноразової грошової допомоги з приводу підписання першого контракту з ЗСУ.
Як зазначалося вище, відповідач листом від 27.12.2018, в якому було зазначено, що відповідно до пункту 4 підпункту 6 розділу ХХІІ від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам", одноразова грошова допомога не виплачується, зокрема, у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України.
Так відповідно до п. 4 розділу ХХІІ Наказу № 260 передбачено, що Одноразова грошова допомога не виплачується:
особам рядового складу, які в період проходження військової служби за контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу;
особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;
особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом;
у разі продовження військової служби за новим контрактом;
у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом (кадрової військової служби офіцерського складу);
у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом або кадрової військової служби офіцерського складу, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.
Разом з тим, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що позивач був звільнений з військової служби за контрактом або кадрової військової служби офіцерського складу, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.
Також відповідачем вказаних доказів суду надано не було.
Відповідно до п.п. 8 п. 6 Постанови №704 (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) було визначено: виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах:
особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
У відповідності до ст. 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році складає - 1 762 грн.
Розмір виплати в 2018 році складає: для осіб офіцерського складу - 17 620 грн.
Відповідно до положень Постанови КМУ №704 умовою отримання виплати є підписання контракту після того, як норма набрала чинності (Згідно п.10 вказаної Постанови №704, ця Постанова набирає чинності з 01.01.2018) і підписання контракту вперше. Тобто особа не повинна була раніше виконувати обов'язки військової служби за контрактом (незалежно від виду контракту). Інших умов отримання виплати Постанова №704 не передбачено.
Відтак, позивачем було укладено контракт 17.07.2018 року, тобто після набрання чинності зазначеною Постановою КМУ.
Факт первинності укладення контракту позивачем відповідачем не заперечується, а відтак зазначена обставина в силу ч. 1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягає доказуванню.
Відтак, позивач з моменту укладення контракту набув права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту з 17.07.2018 року відповідно до положень Постанови №704.
Щодо посилання відповідача на п.п. 6 п. 4 розділу ХХІІ Наказу № 260, як на підставу для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, суд зазначає таке.
Рішення, накази і постанови міністерств є підзаконними нормативно-правовими актами, постанови Кабінету Міністрів України мають вищу юридичну силу і у випадку колізії (протиріччя) застосуванню підлягають саме постанови Кабінету Міністрів України.
Крім того, Наказом №260 фактично було звужено положення Постанови №704.
Суд наголошує, що звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст.46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Відповідно до ч. 4-5 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 7 зазначеної статті Закону № 2011-ХІІ порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відтак, з аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що законом надано право Міністерству оборони України встановлювати порядок виплати грошового забезпечення.
В той же час умови такої виплати відповідно до норм Закону визначаються Кабінентом Міністрів України.
Так, Постановою №704 встановлено дві обов'язкових умови для отримання одноразової грошової допомоги:
- підписання контракту після того, як норма набрала чинності;
- підписання контракту вперше.
Інших умов, як то проходження до укладення контракту військової служби в інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також служби в правоохоронних органах, Постановою №704 не визначено.
Зазначений у Постанові № 704 перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Законом № 2011-ХІІ делеговано Міністерству оборони України право встановлювати порядок виплати грошового забезпечення.
Проте суд зазначає, що право встановлювати «порядок виплати грошового забезпечення» не є тотожним праву встановлювати "умови надання грошового забезпечення".
Виключне право встановлювати умови надання грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення першого контракту належить Кабінету Міністрів України, а відтак не може бути звужено чи розширено актами Міністерства оборони України.
З огляду на вищевикладене, відповідач не може посилатися на наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» як на підставу відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення першого контракту.
Постановами КМУ, чинними на дату виникнення права позивача на отримання такої допомоги, обмежень визначених у зазначеному наказі не передбачено, а відтак така допомога має бути нарахована та виплачена позивачу.
Одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення першого контракту є видом грошового забезпечення військовослужбовця, отже підпадає під поняття "Оплати праці", яка у випадку її невиплати з вини роботодавця підлягає стягненню.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про визнання протиправною відмову Київського обласного військового комісаріату щодо невиплати одноразової грошової допомоги - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов'язання Київського обласного військового комісаріату виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 17 620 грн.
У відповідності до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України , суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказу понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 17 620 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять гривень).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко