ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 640/10917/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (адреса місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 39439980) (надалі - відповідач або ГУ ДФС), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення:
- від 01.03.2019 № 0014714202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 164 676 грн. 24 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 41 169 грн. 06 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014744202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 13 723 грн. 02 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3 430 грн. 76 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014724202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн. 00 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014734202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн. 00 коп.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 наголошує на винесенні ГУ ДФС у м. Києві спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням порядку їх прийняття, встановленого діючими нормами податкового законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, та вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до норм чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.2 п.78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до Наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 09.01.2019 № 65, заступником начальника відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб Головного Управління ДФС у м. Києві Захарченко Наталією Олександрівною, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податків, прощеного (анульованого) кредитором ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" № (ЄДРПОУ 38004195) фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
За результатами перевірки посадовою особою відповідача було винесено акт від 28.01.2019 № 115/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки), яким було встановлено порушення позивачем:
- п. 179.1 ст. 179 розділу ІV Податкового кодексу України (надалі - ПК України) з урахуванням п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, не надано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік;
- п.п. "а" п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п. "д" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, не задекларовано річний оподатковуваний дохід за 2016 рік у сумі 914 868,00 грн. та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 164 676,24 грн.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень ПК України, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у сумі 13 723,02 грн.
На підставі вказаного акту перевірки, 28.01.2019 відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:
- від 01.03.2019 № 0014714202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 164 676 грн. 24 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 41 169 грн. 06 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014744202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 13 723 грн. 02 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3 430 грн. 76 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014724202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн. 00 коп.;
- від 01.03.2019 № 0014734202, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем були подані заперечення від 12.02.2019.
Листом від 26.02.2019 № 23195/С/26-15-42-02-27 ГУ ДФС висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
Згодом, позивачем були подані на податкові повідомлення-рішення скарги від 18.03.2019 № 205, № 17, № 18, № 19, які рішенням Державної фіскальної служби України від 07.05.2019 № 20987/6/99-99-11-05-01-25 залишені без задоволення.
Позивач вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. п. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абз. 2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Так, п. п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Згідно п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до п. п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України є вичерпним.
Згідно з п. п. «б» п. п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.
Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Згідно з п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.06.2018 р. по справі № 814/574/16.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» № 321-VIII від 09.04.2015, положення якого набрали чинності 07.05.2015, підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Так, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми, прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, слід розглядати окремо.
У разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.10.2018 р. по справі № П/811/533/17.
У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що позивачем протягом перевіряємого періоду отримано дохід, який згідно з Податковим кодексом України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи.
Листом від 14.09.2018 р. № 14/09/2018/1 ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" повідомив контролюючий орган щодо анулювання основної суми кредитної заборгованості ОСОБА_1 .
З наявної в матеріалах справи повідомлення ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" від 26.11.2015 № 512719/И_4524, вбачається, що анульована Товариством сума заборгованості позивача, включає в себе суму основного боргу (кредиту) у розмірі 914 868,00 грн.
При цьому таке анулювання (прощення) здійснене за самостійним рішенням ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС", не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року та без зміни валюти зобов'язання по кредиту.
Відтак, вказана сума боргу анульована ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" являє собою дохід платника податку в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, та який позивач був зобов'язаний включити до податкової декларації за 2016 рік.
Тобто, ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" дотримано умови, з якими положення підпункту «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України пов'язують обов'язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 01.03.2019 р. № 0014714202 та відсутності правових підстав для його скасування.
Доводи позивача про те, що ТОВ "ФК "ВЕКТОР ПЛЮС" не повідомив його про анулювання суми боргу, спростовуються наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого поштове відправлення вручене 22.04.2016 особі за довіреністю - Кальновець С.М.
Щодо посилання позивача на пропуск строку позовної давності, то суд зазначає таке.
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Суд встановив, що враховуючи норми п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, граничним терміном подання декларації про майновий стан і доходи для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня, що настає за звітним роком, тобто позивач повинен був подати декларацію, в якій мав відобразити дохід за ознакою "126" до 01.05.2017.
Отже, суд відхиляє доводи позивача про порушення контролюючим органом строків позовної давності для стягнення такої заборгованості.
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Відтак, за встановлених обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, правильними є й доводи відповідача щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту), згідно податкового повідомлення-рішення від 01.03.2019 р. № 0014744202.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.03.2019 р. № 0014734202, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн. за неподання на перевірку Книгу обліку доходів та витрат, суд зазначає наступне.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. ( п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України)
Відповідно до п. п. «а» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, наказом Міністерства доходів і зборів України 23.06.2017 р. № 591 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Порядок поширюється на фізичних осіб - платників податків (далі - платники податків), які отримують доходи та відповідно до розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) зобов'язані подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі - декларація) та/або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, крім осіб, які перебувають на податковому обліку як самозайняті особи.
Книга обліку та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податків та повинні надаватись контролюючим органам на їх вимогу.
Таким чином, застосування до позивача штрафу за ненадання до перевірки книги обліку доходів витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу є правомірним.
Відповідно до п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Податкові декларації платників податків подаються за базовий звітний (податковий) період, о дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним (п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України).
Згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Акту перевірки позивачем не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік за наявності обставин, за яких доходи підлягають декларуванню.
Враховуючи наведене застосування до позивача штрафу за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік є правомірним.
Щодо доводів позивача про те, що податкові повідомлення-рішення від 01.03.2019 направлені йому з порушенням терміну їх надіслання судом до уваги не приймаються, оскільки відсутній конверт та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а також відсутній у матеріалах справи трек-номер Укрпошти, на який посилається позивач у своїй позовній заяві.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).
Разом з тим, позивачем не спростовано доводи відповідача-1, які викладені в Акті перевірки, з якими погоджується і суд.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко