Постанова
іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 487/5703/18
провадження № 51-253км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150030003021, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новомиколаївка Вітовського району Миколаївської області, без місця реєстрації, проживаючого у гуртожитку Надбузького професійного аграрного ліцею ( АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Питання щодо речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону.
Згідно з вироком суду 6 серпня 2018 року приблизно о 17:00 неповнолітній ОСОБА_7 проходивши по вул. Бузький бульвар біля житлового будинку № 5 у м. Миколаєві, побачив ОСОБА_8 , котра йшла попереду нього, підійшов до неї ззаду, схопив руками сумочку, яка знаходилась на плечі потерпілої та намагався висмикнути її, але не зміг цього зробити. Тоді, засуджений завдав потерпілій одного удару рукою в область голови, після чого ОСОБА_8 почала кричати, а ОСОБА_7 намагався втекти, проте був затриманий співробітниками поліції.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. На думку захисника, наявні в матеріалах кримінального провадження докази не підтверджують винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину та перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння, а також вказує на те, що не всі докази було відкрито стороні захисту.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновку суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Судові рішення свідчить, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Зокрема, як убачається із вироку, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доводиться показаннями потерпілої ОСОБА_8 , котра під час судового розгляду пояснила, що вона йшла по вулиці та почула позаду шум, а коли обернулась, побачила, що біжить дитина. Далі, нападник намагався стягнути сумку з її плеча, проте вона увернулась та відчула удар кулаком ззаду по голові, вона почала кричати і нападник втік. ОСОБА_8 зазначила, що саме ОСОБА_7 намагався заволодіти її майном та завдав їй удару по голові, схоже було, що він перебував під дією наркотичних засобів. В подальшому, ОСОБА_8 разом з працівниками поліції та ОСОБА_7 поїхали до відділу поліції, де вона давала пояснення, а також їздила на експертизу.
Показання потерпілої є чіткими, послідовними, узгодженими з іншими доказами, зокрема з показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , котрі у суді пояснили, що коли вони прибули на місце події потерпіла їм повідомила, що до неї підбіг хлопець та намагався заволодіти сумкою й завдав їй удару по голові. Під час затримання ОСОБА_7 вів себе неадекватно, було схоже, що він перебуває в стані викликаному вживанням наркотичних засобів. Потім підійшла потерпіла і впізнала ОСОБА_7 , як особу, котра завдала їй удару та намагалась заволодіти її майном.
Крім того, суд проаналізував фактичні дані, що містяться у: протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, з якої вбачається, що невстановлена особа із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя, намагалась заволодіти майном потерпілої; протоколі затримання ОСОБА_7 ; заяві ОСОБА_8 про добровільну видачу слідчому належної їй сумки та протоколі огляду цієї сумки; висновку експерта, відповідно до якого потерпілій було завдано легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, суд оцінив показання потерпілої та свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими та в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які вона послались при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.
Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи захисника про безпідставне визнання обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, потерпіла ОСОБА_8 та свідки вказували, що засуджений під час затримання вів себе неадекватно, було схоже, що він перебував у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, у зв'язку з чим йому було надано медичну допомогу та ОСОБА_7 сам пояснив, що вживав «спайси».
Крім того, перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння в момент вчинення злочину підтверджується наявною в матеріалах кримінального провадження роздруківкою алкотестеру «Drager», якою встановлено, що за результатами проведення тестування ОСОБА_7 перебуває в стані алкогольного сп'яніння (1.69%). До того ж, про факт зловживання ОСОБА_7 алкоголем та канабіоїдами свідчить наявна в матеріалах кримінального провадження довідка наркологічного диспансеру.
Доводи захисника про відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до медичних документів потерпілої та як наслідок отримання висновка експерта, який є недопустим доказом, не заслуговують на увагу, оскільки такий доступ можливий у разі відмови потерпілої надати наявні в розпорядженні у неї документи. Обґрунтованих доводів того, що вищезазначені документи було отримано з порушеннями вимог КПК, касаційна скарга захисника не містить, чого також не вбачається з матеріалів справи.
Разом із цим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що експертизу № 828, якою встановлено ступінь тяжкості спричинених потерпілій тілесних ушкоджень, було призначено на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2018 року. Висновок цієї експертизи було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, як і інші матеріали досудового розслідування. Висновок був предметом дослідження суду першої інстанції і учасники судового розгляду мали можливість висловлювати свої позиції щодо такого висновку.
Відтак, на думку колегії суддів, вважати такий висновок недопустимим доказом, у даному конкретному випадку, підстав немає.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Судами встановлено, щоОСОБА_7 скоїв закінчений замах на вчинення відкритого викрадення майна ОСОБА_8 , поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої.
Враховуючи викладене, доводи захисника про те, що у кримінальному провадженні обов'язково має бути визначено експертним шляхом розмір матеріальних збитків, завданих потерпілій протиправними діями засудженого, є безпідставними та відсутність такого висновку ніяк не впливає на кваліфікацію дій останнього.
Суд касаційної інстанції, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій, адже відсутні обставини, які б давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості таких висновків.
Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість, є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку вбачається, що припризначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, проте за місцем навчання характеризується негативно, як особа схильна до протиправної поведінки, вживає наркотичні засоби та алкогольні напої, з 19 жовтня 2016 року перебуває на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом - зловживання канабіоїдами, алкоголем.
З урахуванням обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та за наявності обставини, що його пом'якшує - вчинення злочину неповнолітнім, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 186 КК.
Рішення про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів,а тому місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання через суворість, визнав їх безпідставними, та належним чином мотивувавши своє рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень та закриття кримінального провадження відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3