Житомирський апеляційний суд
Справа №369/7651/19 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Категорія 26 Доповідач Галацевич О. М.
27 травня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №369/7651/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 16 січня 2020 року суддею Волковою Н.Я. у м. Коростені,
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» (далі - Товариство) звернулося до суду із позовом, в якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов договору позики від 03.04.2018, просило стягнути з останнього на користь Товариства борг у сумі 135000 грн.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 січня 2020 року позовні вимоги Товариства задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства 135000 грн боргу за договором позики №03/04-18 від 03.04.2018. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову Товариства.
Зазначив, що при вирішенні спору судом враховані докази, подані лише позивачем, а він був позбавлений можливості подати свої заперечення, оскільки з 05 травня 2019 року по 27 липня 2019 року та з 05 жовтня 2019 року по 22 грудня 2019 року перебував за межами України, не був обізнаний про наявність позову та розгляд справи судом.
На його думку, заявлений позов є наслідком неправомірних дій посадових осіб Товариства щодо нього, оскільки будь-яких коштів він у борг не брав. При прийнятті на роботу, яка була пов'язана з перевезенням (поставкою) товарів від постачальників до торгових мереж, керівництвом Товариства було поставлено умову фіктивного оформлення угоди позики на суму 135000 грн, які повинні були стати нібито гарантією належного виконання ним посадових обов'язків, проте насправді грошових коштів від Товариства він не отримував.
Вказав, що доказами фіктивності укладеної угоди та неотримання ним коштів у сумі 135000 грн можуть бути відомості щодо руху грошових коштів на банківських рахунках ТОВ «ТД Дітрейд» за період 3 квітня 2018 року, відсутність відповідних записів по бухгалтерському обліку останнього щодо виникнення дебіторської заборгованості, відсутність аналогічних даних у фінансовій звітності підприємства станом на кінець 2018 року та у відомостях, що подаються до податкових органів, а також відсутність будь-яких претензій з боку Товариства до нього на момент звільнення.
Крім того, зазначив, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, такий вид діяльності як надання фінансових послуг серед видів дозволеної діяльності у Товариства відсутній і останнє не є фінансовою установою.
Отже, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову Товариства.
У відзиві представник Товариства просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Послався на те, що позика відповідачем отримана, підтвердженням реальності укладеного правочину є договір позики та розписка, підписані ОСОБА_1 , що виключає ознаки фіктивної угоди. Вважає також безпідставними посилання ОСОБА_1 на відсутність до нього претензій з боку Товариства з огляду на наявність у матеріалах справи претензії від 23.04.2019. Також послався на те, що надана позика не містить ознак кредиту, не передбачає сплати процентів за користування грошовими коштами, не є фінансовою послугою, а тому Товариство не потребує наявності спеціального статусу фінансової установи та ліцензійних документів на видачу позики.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник Товариства в судове засідання не з'явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виник спір щодо виконання умов договору позики, який регулюється положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
Зокрема, 03.04.2018 року сторони уклали договір позики, за яким позивач як позикодавець передав у власність відповідача як позичальника грошові кошти в сумі 135000 гривень строком до 02.04.2019 року. Договір позики укладено в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позивачем представлено розписку відповідача про отримання грошової суми в розмірі 135000 грн зі строком їх повернення до 02.04.2019 року, дійсність якої відповідачем не оспорена (а.с.8). Відповідно до вказаної розписки сплата відсотків за користування позикою не передбачена.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.
Судом також встановлено, що позивач висунув вимогу про повернення суми позики, що підтверджується претензією від 23.04.2019, яка направленна відповідачу за місцем проживання цінним листом (а.с. 14, 16), проте останнім не представлено доказів належного виконання угоди, факт укладення угоди не оспорений.
Встановивши, що позивачем представлено докази того, що відповідач отримав від нього позику в сумі 135000,00 грн, а відповідачем не представлено доказів належного виконання прийнятого на себе зобов'язання, суд дійшов висновку про задоволення вимог Товариства про стягнення суми неповернутої позики.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України
Статтями 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок позикодавця.
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують факт укладення договору позики та отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Зокрема, матеріали справи не містять оригіналу такого договору та розписки. Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження за наявності посвідчених позивачем копій цих документів, оригінали яких судом першої інстанції не витребовувались та не оглядались.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2020 року у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду згідно п. 8 ч. 1 ст. 365 ЦПК України витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд»: фінансово-бухгалтерську звітність за 2018-2019 роки, яка стосується предмета спору та документи, які підтверджують рух коштів на банківських рахунках Товариства за 03 квітня 2018 року, які стосуються предмета спору (а.с. 81).
Повторно ухвалою апеляційного суду від 22 квітня 2020 року (а.с. 123) зобов'язано ТОВ «ТД Дітрейд» надати суду для огляду оригінали договору позики №03/04-18 від 03 квітня 2018 року, укладеного між Товариством і ОСОБА_1 та розписки до даного договору від 03 квітня 2018 року. Також, за наявності, Товариству запропоновано надати: видатковий касовий ордер (якщо позика надана готівкою з каси); платіжне доручення або виписку банку з рахунку підприємства (в разі безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника в банку).
Проте вимоги вищезазначених ухвал, які отримані позивачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 89, 100, 125,126), не виконані.
Тому, вважати, що позивачем доведено належними доказами факт передачі ОСОБА_1 та отримання ним від Товариства певної грошової суми, підстав не має.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням колегією суддів нового судового рішення про залишення позову без задоволення та стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених ним на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана справа згідно п. 1 ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, а тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 січня 2020 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про залишення позову без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3037,50 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 28 травня 2020 року.