22 травня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1016/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:
-визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
-зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав,що станом на день прийняття наказу про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати вказаних сум протиправною.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим (а.с.15-20). Відповідач зазначає, що позивач на момент звернення був звільнений з військової служби, на момент звільнення з ним проведені розрахунки, претензій до військової частини не заявив. Відповідач наголошує, що у зв'язку з проходженням військової служби під час особливого періоду на підставі ч.ч.17, 19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", право позивача на використання додаткової відпустки як учасника бойових дій було тимчасово припинено. Відповідач вказує, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено права та порядку отримання учасником бойових дій у разі невикористання ним календарних днів додаткової відпустки грошової компенсації. Зважаючи на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 13.06.2018 р. у справі №545/1881/16-а, відповідач вказує на те, що оскільки додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, необхідність грошової компенсації визначеної ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" на неї не поширюється, а чинне законодавство України не передбачає грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.
Позивач відповідь на відзив не подавав.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
07.05.2015 р. позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.6).
Наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України №69 о/с від 24.11.2017 року (по особовому складу) позивача було звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту 26.12.2017 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №319 від 26.12.2017 року (по стройовій частині) позивача з 26.12.2017 року було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на ч.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки".
Разом з тим, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Зокрема, під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки", що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки".
Суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зазначеній справі.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2015 року по 2017 рік, а тому набув право на отримання відповідної грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 26.12.2017 р. №319, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки" за період з 2015 року по 2017 рік, що суперечить вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Стосовно посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 13.06.2018 року у справі №545/1881/16-а та відповідно до якої додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до категорії щорічних, а тому необхідність грошової компенсації, визначеної ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки", на неї не поширюється, суд зазначає наступне.
Так, у справі №545/1881/16-а (провадження №К/9901/22266/18 Верховним Судом сформовано правову позицію щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій при звільненні особи, яка проходила службу в органах місцевого самоврядування. На таких осіб не поширюється встановлене ч.19 ст.10-1 Закону №2011 обмеження у наданні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки" під час особливого періоду, як і не поширюється дія ч.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Таким чином, правова позиція сформована Верховним Судом у справі за №545/1881/16-а не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі №545/1881/16-а особа на час звільнення не мала статусу військовослужбовця.
Натомість, правова позиція Верховного Суду щодо компенсації військовослужбовцю за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій сформована у зразковій справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та підлягає застосуванню щодо спірних правовідносин.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.6).
Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 грудня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національно гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Згідно пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько