21 липня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В., Шаповалової О.А.
При секретарі: Ганієвій Е.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, нотаріуса Яценко Лідії Іванівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим від 18.03.2008 року,
11.09.2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, нотаріуса Яценко Лідії Іванівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником Уг частки домоволодіння АДРЕСА_1. Другим співвласником вказаного будинку був її брат ОСОБА_3, який продав належну йому Уг частку будинку ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2005 року№9805. Даний договір вона вважала недійсним з декількох підстав. Зокрема, на її думку, нотаріус не мала права на оформлення цього договору, оскільки згідно зі ст.1226 ЦК України суб'єкт права спільної сумісної власності має право лише заповідати свою частку в праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Крім того, при оформленні договору нотаріус порушила вимоги ст.369 ЦК України щодо одержання її згоди як співвласника на продаж спільного сумісного майна. Не відповідає дійсності п.1 договору, в якому зазначено, що домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 1000 кв.м., оскільки згідно з технічним паспортом домоволодіння розмір земельної ділянки складає 1500 кв.м. Відповідач ОСОБА_3 не проживав в належній йому частці будинку, не сплачував комунальні послуги, тому зміст договору в частині передачі книжок по оплаті комунальних послуг, а також про те, що будинок був оглянутий покупцем, також є недостовірним. Крім того, ОСОБА_3 був виданий технічний паспорт на Уг частку домоволодіння без попереднього проведення технічної інвентаризації БТІ М.Сімферополя. На даний час на території домоволодіння є побудовані нею споруди: гараж, літня кухня, які не зареєстровані в БТІ, але вони вказані у технічному паспорті на Уг частку домоволодіння на ім'я ОСОБА_3, тобто відповідач фактично продав належні їй будови. Спір між нею та ОСОБА_3 про поділ домоволодіння розглядався судом з 2001 року, але рішення не було прийнято. Також вважає, що при продажу Уг частки домоволодіння порушено її переважне право покупки.
Справа №22-ц-4332/2008 . Головуючий у суді першої інстанції: Благодатна О.Ю.
Доповідач: Курська А.Г.
Позивачка просила визнати недійсним і скасувати договір купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння і земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що суд не прийняв до уваги, що технічний паспорт на Уг частку домоволодіння виданий ОСОБА_3 05.04.2004 року, але обстеження об'єктів нерухомості згідно з інвентаризаційною справою БРіТІ проводилося лише 20.07.2001 року, у зв'язку з чим за договором купівлі-продажу відчужені об'єкти нерухомості, які були збудовані пізніше в 2002 році, тобто продано належне їй майно.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, не вбачає підстав для її задоволення і вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правовідносини сторін проаналізував на підставі матеріального закону, який підлягав застосуванню, і дійшов вірного висновку про те, що права позивачки ОСОБА_1 не порушено. В зв'язку з цим відмовив в задоволенні позову як до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що є сторонами в договорі купівлі-продажу частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, так і в задоволенні позову до нотаріуса, який не є стороною в договорі, але ним вчинено посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу від 24.10.2005 року №9805.
Суд обгрунтовано застосував по даній справі закони: Закон України „про нотаріат" від 02.09.1993 року, Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , ЦК України в редакції 2003 року щодо недійсності угоди, яка не відповідає умовам закону.
Відповідно до ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин.
Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки судом першої інстанції додержано вимоги процесуального закону про змагальність сторін, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Позивачка, наполягаючи на тому, що нотаріус не виконала своїх обов'язків, не маючи належно оформленої довідки про споруди з БТІ, і всупереч вимогам діючих законів щодо діяльності нотаріусів з зазначених питань, незаконно вчинила договір купівлі-продажу між її братом ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2, який необгрунтовано заявив, що згоден купити належну ОСОБА_3 частку у спадковому майні, про яку йому все відомо - де знаходиться предмет купівлі-продажу, в якому стані і з чого складається. Позивачка вважала, що її брат, співвласник спадкової квартири, продав неналежне йому майно, яке вона зі своїм чоловіком ОСОБА_6 самочинно побудували ще за життя батька - спадкодавця, про що відомо багатьом свідкам. Саме з цих підстав вважала договір купівлі-продажу недійсним і просила суд розглянути спір на підставі ст.ст.228, 235, 369 ЦК України та ст.55 Закону України „Про нотаріат".
Перевіряючи такі твердження позивачки суд першої інстанції визнав їх необгрунтованими і правильно виходив з того, що вони не є безумовною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки домоволодіння.
З пояснень нотаріуса Яценко Л.І. убачається, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений у відповідності з вимогами діючого законодавства і за наявності всіх необхідних документів, будь-яких перешкод для посвідчення угоди не було. Також нотаріус підтвердила, що позивачка була письмово повідомлена про продаж будинку і про усі суттєві умови угоди, в тому числі про ціну, але у встановлений місячний строк будь-яких пропозицій щодо покупки Уг частки будинку від неї не надійшло, тому вважала, що переважне право позивачки на купівлю спірної частки будинки не порушено.
Відповідно до ст.ст.177 і 212 ЦПК України суд у продовж декількох судових засідань дослідив всі докази, якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, обґрунтовували свої вимоги і заперечення, оцінив їх за своїм переконанням, яке грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, жоден з яких наперед не має для суду встановленого значення. Суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності і відобразив результати оцінки в мотивувальній частині рішення.
З огляду на зазначене судова колегія вважає доводи апеляційної скарги про недослідженість обставин справи безпідставними.
Крім того позивачка могла лише пред'явити вимоги про перевід прав покупця, а не про визнання угоди недійсною, але такого позову не було заявлено.
Згідно зі ст.34 і ст.36 Закону України „Про нотаріат" до дій, що вчиняються приватним нотаріусів віднесено посвідчення угоди (договорів, заповітів, доручень та інше) та передання заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам.
Саме такі дії було вчинено приватним нотаріусом Яценко Л.І. в цій справі, що відповідає межам її повноважень і свідчить про те, що нотаріус не є відповідачем у справі про визнання недійсним вчиненого договору купівлі-продажу, навіть у разі оспорення такого договору третьою особою, що не є стороною в договорі.
За життя батька позивачкою не врегульовано питання про визнання права власності за собою на будь-які споруди за даною адресою.
За правилами ст. 119 ЦК України ( 1963 року) про наслідки надбудови, прибудови або перебудови будинку, що є спільною частковою власністю, суд може за наявності передбачених законом умов, а також з урахуванням конкретних обставин справи відповідно змінити частки у справі власності на будинок (квартиру).
Претензії позивачки до свого брата ОСОБА_3 фактично зводяться до незгоди з рішенням суду за 2004 рік, яким їй відмовлено в задоволенні позову про зміну часток як спадкоємців-власників жилого будинку, які не могли бути перешкодою для укладення договору купівлі-продажу Уг частки будинку, що перейшла до нього від батька у спадок, оскільки рішення набрало законної сили і є обов'язковим для цих сторін ( ст.ст. 14, ч.3 ст.61 ЦПК України).
Відповідно до закону, який діяв до 01.01.2004 року, коли один зі спадкоємців після смерті спадкодавця капітально відремонтував будинок чи іншим чином істотно збільшив його цінність, то у таких випадках зазначений спадкоємець залежно від обставин справи мав право згідно зі ст.469 ЦК України вимагати від інших спадкоємців відшкодування безпідставно збережених ними коштів.
Таке ж положення матеріального закону збереглося і в новому ЦК України 2003 року.
Але, як убачається з фактичних обставин справи, ОСОБА_1 не пред'являла до брата-спадкоємця будь-яких позовних вимог і безпідставно вважає, що ним було продано її власне майно.
З моменту отримання у власність Уг частки спадкового будинку і по день розгляду справи позивачка залишається власницею саме цього майна, про що є запис в БТІ, розподілу якого між спадкоємцями відповідно до ідеальних часток не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що до складу спадкового майна після смерті їх батька необгрунтовано включено прибудову та інші приміщення (гараж), які збудовані за життя батька, але не ним, і тому, на думку апелянта, не могли входити ні до спадкової маси, ні до предмету договору купівлі-продажу, є необгрунтованими, і з урахуванням вищенаведеного не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні матеріального закону.
За таких підстав судова колегія вважає, що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2, ні приватний нотаріус, який засвідчив договір купівлі-продажу, не порушили права власності ОСОБА_1 на будь-які літери в спірному будинку.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим від 18.03.2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.