30 липня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Берзіньш B.C.
суддів Шестакової Н.В. Шаповалової О.В. при секретарі Кравчук З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства праці і соціальної політики АР Крим, Управління праці і соціального захисту населення Центрального району м. Сімферополя про визнання дій Міністерства праці і соціальної політики АР Крим неправомірними, стягнення недоотриманої щорічної допомоги учаснику війни за 2005-2007р.р. за апеляційною скаргою Управління праці і соціального захисту населення Центрального району м. Сімферополя на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 25 березня 2008 року,
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 25 березня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено: зобов'язати Управління праці і соціального захисту населення Центрального району м. Сімферополя виплатити позивачеві недоодержану суму щорічної допомоги учасникові війни за 2005-2007р.р. 3148грн., передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; в решті позову вимоги залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі Управління праці і соціального захисту населення Центрального району м. Сімферополя ставить питання про скасування постанови в частині задоволення позову з ухваленням нової постанови про відмову в позові у зазначеній частині, зазначивши, що витрати держави на загальносоціальні потреби визначаються з урахуванням Бюджетного кодексу України і Законів про Державний бюджет України; апелянт зобов'язаний забезпечити цільове використання коштів і не може нести відповідальність за зобов'язаннями держави; суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначені обставини, а також пропуск позивачем строку на подачу позову, тому постанова . суду не відповідає вимогам закону.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши позивача і апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є учасником війни, тому на підставі ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» має право на щорічну грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком; на протязі 2005-2007р.р. ця допомога виплачувалася позивачеві не в повному обсязі. Обґрунтовуючи право позивача на доплату за вказаний період щорічної
Справа № 22-а-4849/2008р. Головуючий першій інстанції Гулевич Ю.Г.
Доповідач Шестакова Н.В.
допомоги, суд першої інстанції також послався на ст.22 Конституції України, ст.19 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» і рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року: в частині строку на звернення з позовом суд зазначив, що відповідач при розгляді справи не заявляв клопотання стосовно пропуску цього строку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду.
Як свідчать матеріали справи, позивач має статус „учасник війни" і на підставі ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» має право на щорічну грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі мінімального споживчого бюджету. З урахуванням виплати позивачеві сум грошової допомоги на протязі 2005-2007р.р. не в повному обсязі, сума недоплати склала 3148грн.
Аналізуючи правові положення щодо виплати щорічної грошової допомоги учасникам війни, колегія суддів вважає, що право позивача на отримання грошової допомоги за цей період, виходячи з розміру встановленого прожиткового мінімуму Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту», не обмежено і не залежить від фінансових можливостей держави.
Доводи апелянта на відсутність правових підстав для задоволення позову не можуть бути прийняті до уваги, оскільки принципові висновки щодо конституційності нормативних положень в частині припинення або звуження пільг, компенсацій і гарантій, на які по законах України мають право окремі категорії громадян, зроблені у рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі 1-29/2007 (п.3.2) зазначено, що держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. У п.п.4.5 зазначеного рішення Конституційного Суду України також зроблено висновки про те, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, збережені пільги, компенсації і гарантії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень, і Верховна Рада не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. На підставі наведеного зазначеним рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема, п.13 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію ч.5 ст.ст.123,14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При розгляді справи „Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату набавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення частини 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно -правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов'язків, не повинні прийматися до уваги.
Довід апелянта щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовом не може бути прийнятим до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст.100 КАС України порушення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За матеріалами справи вбачається, що відповідач при розгляді справи не наполягав на відмові у позові з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права; апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду.
Керуючись ст.ст. 195.198,200 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Центрального району м. Сімферополя залишити без задоволення.
Постанову Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 25 березня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України на протязі одного місяця.