2008 року серпня місяця „04" дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В., Кірюхіної М.А.
При секретарі: Фетисовій Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ Інформаційно-правовий центр «Берегиня-Крим» про визнання угоди дійсною, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 липня 2004 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ТОВ Інформаційно-правовий центр «Берегиня-Крим» про визнання угоди дійсною та визнання за нею права власності на АДРЕСА_1. Вимоги мотивовані тим, що 19.01.2004 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_1 сплатила відповідачу суму еквівалентну 23000 доларам США, тобто 124550 грн., що підтверджується довіреністю на право розпорядження спірним домоволодінням, договором завдатку. Нотаріально угода не була оформлена з вини відповідача, оскільки у нього не було усіх технічних документів на домоволодіння. Крім того, зазначила, що 19.01.2004 року вона оселилася у спірному будинку.
Рішенням Залізничного районного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2004 року визнано договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 19 січня 2004 року - дійсним, визнано право власності на АДРЕСА_1 за покупцем ОСОБА_1.
На вказане рішення суду ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення відповідача, представника ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_4, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Справа № 22-ц-1648/2008 р. Головуючий суду першої інстанції Поєдинок І.А.
Доповідач Горбань В.В.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що між позивачкою і ОСОБА_2 - власником АДРЕСА_1 був укладений договір купівлі-продажу зазначеного будинку в простій письмовій формі, який на підставі статті 220 ЦК України можливо визнати дійсним.
Проте таке рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», якщо угода, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) та ч. 2 ст. 220 ЦК (в редакції 2003 року) за вимогою сторони, яка виконала угоду вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вищезазначені роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України і фактично не з'ясував чи існували на час укладення угоди в наявності будь - які передбачені законом обмеження.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 20.02.2004 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 58000 грн. Згідно з умовами договору ОСОБА_2 повинен був повернути зазначену суму до 20 травня 2004 року. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору ОСОБА_3 25.05.2004 року звернувся до суду з позовом про стягнення суми за договором позики. Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Сімферополя від 27.05.2004 року у забезпечення позову був накладений арешт на АДРЕСА_1. Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 17 серпня 2004 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором позики стягнуто 58000 грн. та суму сплаченого державного мита - 580 грн., а усього 58580 грн. Виконавчий лист знаходиться на примусовому виконанні у ВДВС Залізничного районного управління юстиції м. Сімферополя.
Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння дійсним і визнання права власності на дане домоволодіння, тобто на 23.06.2004 року спірне домоволодіння знаходилося під арештом.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачці було відомо про дані обставини. Оскільки при зверненні позивачки до нотаріальної контори про укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння нотаріусом було відмовлено в оформленні даного договору у зв'язку з тим, що будинок знаходиться під арештом (а.с. 2-3).
Однак суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, не звернув уваги на дані обставини і фактично не з'ясував у зв'язку з чим був накладений арешт на спірний будинок.
За таких обставин, оскільки рішення суду про визнання договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 дійсним і визнання права власності на дане домоволодіння за ОСОБА_1 стосується прав ОСОБА_3, який є кредитором ОСОБА_2 за договором позики, а останній є власником спірного домоволодіння, на яке на час ухвалення рішення було накладено арешт і на яке могло бути покладено стягнення у разі виконання рішення суду, а суд першої інстанції не звернув на це уваги і фактично вирішив спір відносно прав і обов'язків ОСОБА_3 який не був притягнутий до участі у справі, то воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦП К України.
Виходячи з наведеного і керуючись ст.ст. 303. 304. 307. п. 4 ст. 311.314,. З 1 5 ЦПК України, колегія суддів.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 липня 2004 року скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.