14 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1156/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
02.03.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.02.2020 №3939-СГ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності. Оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у задоволенні клопотання відмовлено з підстав надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншому громадянину. З таким рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не погоджується та вважає таким, що не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Правом подати відзив відповідач не скористався. Копію ухвали від 10.03.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі №440//1156/20 відповідач отримав 10.03.2020, що підтверджується розпискою про вручення (а.с.22).
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із клопотанням від 20.01.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності (земель запасу) для ведення особистого селянського господарства, на території Максимівської сільської ради Карлівського району за межами населеного пункту (а.с.12).
За результатами розгляду клопотання наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №3939-СГ від 07.02.2020 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність у зв'язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с.11).
Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
У цій справі відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою виходячи з того, що подане позивачем клопотання не відповідає вимогам ч. 6 та 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Разом з тим, спірний наказ не містить посилань на невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зі змісту поданого ОСОБА_1 клопотання, судом встановлено, що позивачем до нього додано план-схему бажаного місця розташування земельної ділянки, надання будь-яких інших схем чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 07.02.2020 №3939-СГ.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, суд виходить з наступного.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії, а якщо він їх не вчиняє то його можна зобов'язати до цього у судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У цій справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного Кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18.
Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
Враховуючи відсутність такої підстави для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою як відсутність схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель та не подання відповідачем відзиву на позов, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України кваліфікується як визнання відповідачем позову, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 буде зобов'язання Головне управління Держегокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га місце розташування на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.
Відтак позов належить задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З долучених до позовної заяви матеріалів судом встановлено, що 25.02.2020 між ОСОБА_2 (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір на надання адвокатом правової допомоги (а.с.14).
Представник позивача до позову надав попередній розрахунок вартості послуг та роботи адвоката Кумечко І.В.. за надання правової допомоги від 25.02.2020 на загальну суму 7100,00 грн, а до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - копії акту виконаних робіт (наданих послуг) від 12.05.2020, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 6900,00 грн (з урахування подання клопотання про визнання позову у справі та клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу), квитанції від 12.05.2020 №17.
Суд зауважує, що адвокат Кумечко І.В. спеціалізується на представництві інтересів фізичних осіб у спорах з суб'єктами владних повноважень щодо реалізації права на отримання земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації, а тому є обізнаним з відповідною законодавчою базою та переліком документів, які підлягають підготовці для розгляду даної категорії справ.
Дослідивши акт виконаних робіт за договором, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд оцінює вартість наданих адвокатом послуг з правничої допомоги позивачу в 1000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 07.02.2020 № 3939-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності (земель запасу) для ведення особистого селянського господарства, на території Максимівської сільської ради Карлівського району за межами населеного пункту, згідно клопотання від 20.01.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп) та обґрунтовану суму витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча гривень 00 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.В. Костенко