Апеляційне провадження № 11сс/818/928/20 Головуючий 1ї інстанції - ОСОБА_1
Справа № 638/4344/20 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія : у порядку КПК України
7 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020220480001227 від 25.03.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020220480001227 від 25.03.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції прокурор у кримінальному провадженні Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2020 року і прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про арешт майна в рамках даного кримінального провадження, посилаючись на наявність підстав для арешту.
Вислухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши представлені матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи в слідчому управлінні Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020220480001227 від 25.03.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.
25.03.2020 р. слідчий поліції ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова з клопотанням про арешт майна в межах кримінального провадження № 12020220480001227 від 25.03.2020 року. В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що досудовим розслідуванням встановлено, що 24.03.2020 за адресою м. Харків, вул. Клочківська, 339 працівниками поліції було виявлено автомобіль марки RANGE ROVER чорного кольору д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками зміни вузлів та агрегатів вказаного автомобілю. Під час перевірки документів на вказаний автомобіль , особа, яка представилась як ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не зміг надати для підтвердження права власності чи права користування вищевказаного автомобілю та пояснити походження вказаного автомобілю, що свідчить про те, що вказаний автомобіль може бути здобутий злочинним шляхом або ж може бути причетним до вчинення якого-небудь злочину. Після чого прибула слідчо-оперативна група Шевченківського ВП ГУНП та проведено поверхневий огляд вказаного автомобілю, після чого його було вилучено. Слідчий зазначив, що відповідно до відомостей НАІС МВС України за державним реєстраційним номером НОМЕР_1 значиться автомобіль Ленд Ровер Рендж Ровер чорного кольору 2016 р.в., зареєстрований на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що вказаний автомобіль є предметом злочину, на якому може пересуватися особа, яка знаходиться в розшуку, який може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, для чого необхідно проведення низки експертиз та інших слідчих дій, є необхідність в арешті вказаного автомобіля. Не застосування вказаного заходу зумовить труднощі в частині встановлення істини по справі, внаслідок того, що вказане майно може бути приховане, відчужене, пошкоджене чи знищене, а тому просив накласти арешт на вищезазначене майно.
Слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання слідчого з тих підстав, що клопотання про накладення арешту на майно не містить належного обґрунтування підстав визнання вилученого майна доказом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 290 КК України, не містить обґрунтування ризиків, передбачених абзацом другим частини 1 ст. 170 КПК України і незрозуміло яким чином поліцейськими було встановлено, що автомобіль «RANGE ROVER» чорного кольору д.н.з. НОМЕР_2 містить наявні ознаки зміни вузлів та агрегатів. Також із доданої до клопотання довідки від 24.03.2020 року вбачається, що власником є ОСОБА_9 , відомостей про повідомлення якої, про здійснення досудового розслідування, до клопотання не надано, допит її в матеріалах клопотання відсутній. Відомості про те, що вказаний автомобіль оголошувався у розшук не надано, заяви від власника автомобіля ОСОБА_9 про викрадення авто відсутні. Єдиними доказами на які посилається слідчий є рапорт старшого оперуповноваженого Управління стратегічних розслідувань в Харківській області та допит його як свідка. Долучений до матеріалів клопотання акт огляду транспортного засобу, який знаходиться на тимчасовому відповідальному зберіганні є нечитаємим. Відомостей про те, що зазначений автомобіль марки «RANGE ROVER» чорного кольору д.н.з. НОМЕР_2 оголошувався у розшук не надано, заяви від власника автомобіля ОСОБА_9 про викрадення авто відсутні. Враховуючи, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які давали б беззаперечні підстави суду прийти до висновку про наявність необхідності в накладенні арешту на вказане майно, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання.
Проте, такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та не узгоджується з вимогами КПК України.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Аналіз вище зазначених норм закону свідчить, що Кримінальним процесуальним кодексом України чітко передбачені підстави для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
При цьому, ст. 171 КПК України передбачено вимоги щодо змісту клопотання про накладення арешту на майно. Серед всього іншого зазначено, що у клопотанні слідчого про арешт майна повинно бути вказано підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна. Тобто, у клопотанні про арешт майна, слідчий повинен чітко вказати мету зазначену в законі та довести необхідність арешту саме з цією метою.
Даних вимог закону слідчим поліції не дотримано.
У ч. 2 ст.171 КПК України передбачено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Як вбачається з наданого клопотання про арешт майна, слідчим зазначено в клопотанні про достатні підстави вважати, що вказаний в клопотанні автомобіль є предметом злочину, на якому може пересуватися особа, яка знаходиться в розшуку, який може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження. При цьому, підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту саме з цією метою, слідчим не вказано. Слідчим та прокурором не доведені правові підстави для арешту майна, можливість використання його як доказу у кримінальному провадженні та для забезпечення даного кримінального провадження.
Також слідчим не виконано вимоги п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме не додано документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном. Матеріали клопотання не містять відомостей щодо повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в даному кримінальному провадженні щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України. Крім того, слід врахувати, що докази, відповідно до ст. 84 КПК України, це фактичні відомості, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Серед них документи є процесуальними джерелами доказів.
Документи, які підтверджують право власності на вказаний транспортний засіб або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном, до клопотання не додано. При цьому, колегія суддів керується судовою практикою, згідно якої: «під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Додана до клопотання ксерокопія відомостей АМТ (МВС) належним чином не завірена та не відповідає приписам ст. 99 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Процедура подання й вимоги до оформлення копій письмових доказів регламентується ч.ч. 3,4,5,6 ст. 99 КПК України, відповідно до якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом. На підставі норм ст. 99 КПК сторона кримінального провадження, яка подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинна зазначити про наявність у неї або іншої особи оригіналу письмового доказу. Згідно усталеної судової практики, відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку. «Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затверджені Наказом Міністерством юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 (далі Правила) встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами. В п. 2 розділу 1 глави І Правил зазначено, що копія документа - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак. Пунктом 8 розділом 10 глави ІІ Правил встановлено, що копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія». Слідчим дані вимоги закону не дотримані.
Крім того, судова колегія погоджується з висновками слідчого судді, що докази, надані слідчим до клопотання, на які він посилається як на доказ, а саме рапорт старшого оперуповноваженого Управління стратегічних розслідувань в Харківській області та допит його як свідка та акт огляду транспортного засобу, які є нечитаємими, внаслідок нерозбірливості копії.
Відповідно ч.ч.1 та 2 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності -також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Вказана вимога Закону судом дотримана не була, а тому ці порушення належить вважати істотними, зокрема, виклик судом власника майна для розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна є обов'язковим. Згідно ч.ч. 1 ,2 ст. 173 КПК України, клопотання про арешт майна може розглядатися без виклику власника майна лише якщо це необхідно з метою забезпечення арешту майна, але це правило не поширюється на випадки розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Ні слідчим, ні прокурором не доведено, що потреби досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб та не доведено значення вилучення майна для встановлення обставин у вказаному кримінальному провадженні і можливість використання його як доказу у кримінальному провадженні, який може бути зіпсований, знищений, перетворений, пошкоджений чи прихований.
За вказаних обставин рішення слідчого судді суду першої інстанції є передчасним, оскільки ч. 3 ст. 172 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. Слідчим суддею не прийнято до уваги, що прокурором не дотримано вимог ст. 170 КПК України, в результаті чого ухвала підлягає скасуванню.
На підставі вказаного, судова колегія дійшла висновку, що ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2020 року підлягає скасуванню, апеляційна скарга - частковому задоволенню, а зазначене клопотання слідчого про накладення арешту підлягає поверненню прокурору для приведення клопотання слідчого у відповідність з вимогами ст. 171 КПК України та усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 392, 404, 405, 407, ч. 1 ст. 412, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Харківської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2020 року скасувати.
Матеріли клопотання про арешт майна від 25 березня 2020 р. слідчого слідчого Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020220480001227 від 25.03.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України повернути прокурору для усунення недоліків та приведення у відповідність з вимогами ст. 171 КПК України, надавши для цього строк 72 години з моменту отримання повного тексту ухвали.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді