04 травня 2020 року Справа № 160/1055/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) в особі військової частини НОМЕР_2 (польова почта В 3675) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Амур-Нижньодніпровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області (вул. Путилівська, 20, м. Дніпро, 49081, код ЄДРПОУ 08353525), про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язати вчинити певні дії, -
27 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_2 (польова почта В 3675), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Амур-Нижньодніпровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області, у якій позивач просить:
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2019 року № 383 про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби.
- поновити з 29.11.2019 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 в списках особового складу частини та всіх видів забезпечення.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 сплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ): грошове забезпечення за час вимушеного прогулу; компенсацію за не отримані дні відпочинку в сумі 128 447 (сто двадцять вісім тисяч чотириста сорок сім) грн. 20 коп.; компенсацію за додаткову відпустку 19 267 (дев'ятнадцять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 08 коп.; одноразову компенсацію за вислугу років 144 505 (сто сорок чотири тисячі п'ятсот п'ять) грн. 41 коп.
- видати новий наказ про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби, в якому вказати календарну вислугу років, пільгову вислугу років та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
- надати ОСОБА_1 витяги з наказів про безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях згідно з довідок № 2656 від 16.10.2019 року та 2657 від 16.10.2019 року; довідку про не отримане речове майно; послужний список та довідки про доходи та соціальні внески для оформлення та отримання військової пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваним наказом, оскільки наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2019 року № 383 про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та зняття зі всіх видів забезпечення без проведення усіх необхідних розрахунків на день виключення є протиправним та в цій частині підлягає скасуванню, оскільки нормами чинного законодавства передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В оскаржуваному наказі зазначено, що вислуга років позивача становить 15 років 2 місяця, проте позивач проходив дійсну військову службу в радянській армії, у зв'язку з чим загальний строк вислуги років становить 16 років і 2 місяці.
На думку позивача, оскаржуваний наказ є протиправним, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд вважає за необхідне продовжити строк розгляду даної адміністративної справи по суті через оголошення загальнодержавного карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
18.03.2020 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення на відзив, в яких, з посиланням на нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, зазначено, що Амур-Нижньодніпровський РТЦК та СП вважає вимоги позивача не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року на адресу суду від Міністерства оборони України 24.03.2020 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за минулі періоди, здійснюється відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
30.03.2020 року на адресу суду надійшов відзив представника військової частини НОМЕР_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позову зазначаючи, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх рапортом на підставі наказу командира військової частини, в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Жодних рапортів на адресу частини не надходило.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року витребувано від Міністерства оборони в України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) в особі військової частини НОМЕР_2 (польова почта В 3675) додаткові докази, а саме: особову справу позивача, розрахунок компенсації за неотримані дні відпочинку позивача станом на момент звільнення; довідку про вислугу років позивача станом на момент звільнення та розрахунок компенсації за вислугу років, яка належить позивачу; докази, чи були виплачені спірні компенсації позивачу при звільненні і в якому розмірі.
06.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач звертався з вимогами про виплату компенсацій та надання днів відпочинку за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза межами пункту постійної дислокації військової частини, але відповіді на вказані рапорти позивач до теперішнього часу не отримав. Вирішуючи спірні правовідносини слід виходити з того, що норми трудового законодавства підлягають застосуванню, так як нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. Відповідачем не враховано службу позивача по мобілізації, що підтверджується довідками №№2656,2657 від 16.10.2019 року та виданими наказами від 05.11.2014 року №95 і від 01.01.2015 року, у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків відповідних осіб.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 29.07.2015 року.
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом від 05.12.2016 року.
У жовтні 2018 року та 2019 роках позивач звертався з рапортами до командира військової частини НОМЕР_2 , в яких просив звільнити його зі служби та провести перерахунок вислуги років за весь час служби, з урахуванням служби в районах проведення АТО та ООС, надати довідки про доходи встановленого зразка, надати послужний список за весь час служби, виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, вирішити питання компенсації або надання вихідних днів за час виконання службових обов'язків в районах проведення АТО та ООС за період 2017-2019 роки включно.
24.11.2019 року листом №3925 військової частини НОМЕР_2 позивача повідомлено, що його рапорт про звільнення було зареєстровано за №9077 від 11.11.2019 року.
26.11.2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №114-РС старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
29.11.2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 №383 старшину ОСОБА_1 з 29.11.2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Амур-Нижньодніпровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.
В оскаржуваному наказі №383 від 29.11.2019 року зазначено:
- вислуга у Збройних Силах становить 15 років 2 місяці;
- виплатити щомісячну грошову премію у повному розмірі, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 листопада по 29 листопада 2019 року;
- провести відрахування коштів з грошового забезпечення за 2 доби відпустки, що була використана в рахунок тієї частини календарного року, що залишився після звільнення;
- грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного забезпечення за 2019 рік отримав;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримав;
- зарахувати до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 , ВОС-0305003.
Позивач не погоджується з оскаржуваним наказом та діями відповідача в частині не зазначення в наказі №383 від 29.11.2019 року та не виплати грошової компенсації при звільненні за не отримані дні відпочинку в періоди виконання службових обов'язків поза межами постійного розташування військової частини у вихідні, святкові та неробочі дні, невикористані календарні дні щорічної та додаткових відпусток, та невірного обчислення вислуги років.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Одним із видів такої служби є військова служба за контрактом.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з підпунктом «б» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Відповідно до ч.9 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з абзацами 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.1.1. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170), Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153.
Частиною 3 п.12.8 Інструкції №170 встановлено, що командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.
Відповідно до пункту 2.9 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 року №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06,2014 року за №611/25388 (далі - Інструкція №333), виключення зі списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині в такі строки: осіб, звільнених з військової служби, призначених для проходження військової служби до інших військових частин (у тому числі направлених на навчання за кордоном строком понад один рік і на посади національного контингенту), зарахованих на навчання до військових навчальних закладів, обраних народними депутатами України, відряджених до органів, установ і організацій із залишенням на військовій службі, а також направлених для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - інші військові формування), - з дня вибуття.
Зі змісту пункту 242 Положення №1153/2008 випливає, що військовослужбовець підлягає виключенню зі списків особового складу військової частини за наявності наступних умов: 1) надходження письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовця; 2) здавання військовослужбовцем посади; 3) проведення з військовослужбовцем усіх необхідних розрахунків, крім випадку наявності його згоди на виключення зі списків особового складу військової частини.
Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З аналізу наведених норм, встановлено, що військовослужбовця не може бути виключено зі списків особового складу військової частини до проведення з ним всіх необхідних розрахунків.
Розрахунок з позивачем було проведено 06.12.2019 року, що підтверджується довідкою, виданою ТВО начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 , згідно з якої всі складові суми грошового забезпечення ОСОБА_1 надійшли на його картковий рахунок у КБ «Приватбанк» лише 06.12.2019 року.
Таким чином, судом встановлено, що в порушення наведених норм позивача було виключено зі списків особового складу військової частини до проведення з ним всіх необхідних розрахунків.
Згоди на виключення зі списків особового складу військової частини до проведення розрахунків позивач не надав.
Відтак, суд вважає заявлену позовну вимогу про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2019 року № 383 про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Похідна позовна вимога про поновлення з 29.11.2019 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 в списках особового складу частини та всіх видів забезпечення також підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про виплату грошової компенсації за невикористану частину додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п.12 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №№620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи з вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Позивач, як учасник бойових дій, не використав всі дні щорічної та додаткової відпустки, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану відпустку у зв'язку зі звільненням зі служби, проте в оскаржуваному наказі №383 від 29.11.2019 року не було зазначено про виплату позивачу вказаної грошової компенсації.
Суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Проте, позовна вимога про стягнення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не підлягає задоволенню, оскільки її розрахунок повинен здійснюватись Військовою частиною НОМЕР_2 , а не позивачем.
Стосовно грошової компенсації за не отримані дні відпочинку, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 № 548-XIV вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігр. Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення (далі-Порядок № 260).
Так, статтею 7 розділу І Порядку № 260 визначено, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Отже, наведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
Норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.
Враховуючи, що нормами спеціального законодавства врегульовано порядок компенсування служби військовослужбовців у святкові, вихідні та неробочі дні шляхом надання днів відпочинку, відсутні підстави для застосування трудового законодавства, зокрема положень Кодексу законів про працю України.
Зважаючи на наведене, в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Стосовно спору про невірний розрахунок вислуги років позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічні норми стосовно зарахування до стажу часу проходження військової служби кореспондуються в абзаці 2 пункту- 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за № 2011-Х
Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії" на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року №1545-ХХІІ встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території' республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Отже, вищезазначені положення законодавства застосовуються і до громадян, які проходили військову службу до прийняття зазначених законів України.
Статтею 78 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року (що був чинний на момент проходження позивачем військової служби) передбачено, що період перебування громадян на дійсній військовій службі в рядах Збройних Сил СРСР зараховується до їх трудового стажу.
Згідно з ч.1 ст.2 зазначеного Закону військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: дійсна військова служба у Радянській Армії.
З матеріалів справи відомо, що позивач 2 роки проходив дійсну військову службу в Радянській Армії, 9 років 10 місяців в органах внутрішніх справ України, з 02.09.2014 року по 17.09.2015 року (1 рік) був мобілізований згідно Указу Президента України № 607/2014 від 21.07.2014 року, служба за контрактом з 15.03.2016 року по 17.09.2016 року (6 місяців), служба за контрактом з 05.12.2016 року по 29.11.2019 року (2 роки 10 місяців). Загальний строк служби у календарному обчислені становить 2 р. + 9 років 10 місяців + 1 рік + 6 місяців + 2 років 10 місяців =16 років 2 місяця.
Таким чином вислуга років в календарному обчисленні становить 16 років і 2 місяця, а не 15 років 2 місяця, як це зазначено в наказі № 383 від 29.11.2019 року.
Відповідачем не враховано службу позивача по мобілізації, що підтверджується довідками № № 2656; 2657 від 16.10.2019 року, що є неприпустимим.
Відтак, позовні вимоги про видання наказу про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби, в якому вказати календарну вислугу років, пільгову вислугу років та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та надання ОСОБА_1 витяги з наказів про безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях згідно довідок № 2656 від 16.10.2019 року та 2657 від 16.10.2019 року; довідку про не отримане речове майно; послужний список та довідки про доходи та соціальні внески для оформлення та отримання військової пенсії, - підлягають задоволенню судом.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 15 Закону України від 20.12.91 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Абзацом шостим пункту 2 цієї статті визначено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
За змістом пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.92 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується; які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
З аналізу статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Постанови №393 слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що обов'язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше з дня його останнього зарахування на службу, оскільки саме від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при повторному звільненні зі служби. При цьому положеннями статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Постанови №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Суд у межах спірних правовідносин зазначає, що як виняток факт ненабуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільнення може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років.
Таким чином, позивач, при повторному звільнені зі служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту мав право, як виняток, на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням вислуги років при попередньому звільненні.
З метою повного захисту прав позивача, суд вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, про оскільки відповідний розрахунок відповідачем не проводився. Однак, що вимога про стягнення конкретної суми не підлягає задоволенню судом, оскільки відповідний розрахунок проводиться спеціально повноважним органом - військовою частиною НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відповідачем у справі не спростовані наведені позивачем в задоволеній частині рішення доводи позовної заяви та обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) в особі військової частини НОМЕР_2 (польова почта В 3675) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Амур-Нижньодніпровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області (вул. Путилівська, 20, м. Дніпро, 49081, код ЄДРПОУ 08353525), про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язати вчинити певні дії - задоволити частково.
Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2019 року № 383 про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби.
Поновити з 29.11.2019 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 в списках особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 видати новий наказ про виключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) - командира 1 самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера 3 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи із списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_2 та компенсацій і виплат за період служби, в якому вказати календарну вислугу років, пільгову вислугу років та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 надати ОСОБА_1 витяги з наказів про безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях згідно довідок № 2656 від 16.10.2019 року та 2657 від 16.10.2019 року; довідку про не отримане речове майно; послужний список та довідки про доходи та соціальні внески для оформлення та отримання військової пенсії.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук