04 травня 2020 року Справа № 280/2152/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )
до - Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
30 березня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі - позивач) Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточнених вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобовязати відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 14631,07 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 14631,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з військової служби на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що предбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». У зв'язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 03.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідолення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
23.04.2020 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №18874) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Зазначає, що відповідач є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. Індексацію грошового забезпечення не проведено з причини відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Просить у задоволенні позову відмовити.. З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Старший лейтенант ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 24.05.1994 на посаді офіцер відділення морально-психологічного забезпечення, що підтверджено довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 24.03.2020 №234.
05.03.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_4 із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2019.
Відповідач листом від 20.03.2020 №137 повідомив позивача про те, що починаючи з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не проводилась. Розмір індексації в грудні 2015 року становив 365,68 грн з якої 365,68 грн фіксована.
Департаментом фінансів Міністерства оборони України було доведене рішення Міністра оборони від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 стосовно виплати грошового забезпечення у 2016 році, відповідно до п.7 якого виплату індексації було призупинено до окремого роз'яснення. Надалі було доведене роз'яснення Міністерства соціальної політики від 08.08.2017 №13700з, відповідно до якого Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, не передбачений механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.
Враховуючи зазначене, нарахувати та виплатити індексацію мого грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 можливості у військової частини НОМЕР_4 немає.
Вважаючи вказану бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, та за необхідне зобов'язати цей орган вчинити певні дії щодо нарахування та виплати належних видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч. 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).
Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Судом встановлено, що позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ця обставина визнається сторонами.
Щодо наявності у позивача права на проведення індексації його доходів суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Тобто сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як уже зазначалося, позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Наведене у сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від узятих на себе зобов'язань шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
За таких підстав бездіяльність відповідача, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вищевказаний період є протиправною.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період січня 2016 року по лютий 2018 року є протиправною, а тому належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 включно.
Разом з тим вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року ОСОБА_1 у сумі 14631,07 грн задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Враховуючи наведене вище, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а відтак позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 04.05.2020.
Суддя Р.В. Сацький