29 квітня 2020 року м. Рівне №460/1451/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі по тексту, - 4 ТВУЗ Держспецзв'язку) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2019 та зобов'язання здійснити таке нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є учасником бойових дій та проходив військову службу за контрактом у 4 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Впродовж 2015 та 2018 років безпосередньо брав участь в АТО. Наказом начальника 4 ТВУЗ Держспецзв'язку від 06.12.2019 №163-ОС був звільнений з військової служби та з 31.12.2019 виключений зі списків особового складу і знятий з усіх видів забезпечення. Поміж тим, вказаний наказ не відображає виплату позивачу грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій, хоча, 12.12.2019 позивач звертався до начальника 4 ТВУЗ Держспецзв'язку із рапортом, яким просив виплатити таку грошову компенсацію. 09.01.2020 відповідач надав відповідь на вказаний рапорт, якою відмовив у виплаті компенсації через відсутність коштів на це у кошторисі. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 по 2019 роки, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої учасникам бойових дій встановлено додаткову відпустку. З огляду на це, просив в судовому порядку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 11.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження). Цією ж ухвалою суду встановлено строк для подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали (а.с.17-18).
08.04.2020 року на адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким відповідач отримав зазначену ухвалу суду лише 07.04.2020 року (а.с.23). Таким чином, встановлений судом строк для подання відзиву відповідачем повинен був закінчитися 22.04.2020 року. Вказані обставини, унеможливили прийняття судом рішення у цій справі у строк, визначений частиною 2 ст.263 КАС України, тобто до 10.04.2020, позаяк в такому разі суд позбавив би відповідача можливості реалізації його права на висловлення своїх заперечень щодо позовних вимог, що у свою чергу суперечило б закріпленому частиною 1 ст. 9 КАС України принципу змагальності сторін.
23.04.2020 року 4 ТВУЗ Держспецзв'язку скористався своїм правом на подання відзиву на позов і надав його суду (а.с.24-29). Відповідач позов не визнав, оскільки не вважає свої дії (бездіяльність) протиправними. В обґрунтування своєї позиції повідомив, що у 2015 році позивачу надано відпустку, передбачену п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначив, що в особливий період надання додаткових відпусток учасникам бойових дій припинено. Також стверджує, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов'язкового щорічного характеру, то вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році та не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Вказав, що питання щодо виплати грошової компенсації за додаткові відпустки учасникам бойових дій регулюються нормами закону, а саме: Інструкцією про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженою наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 13.03.2018 за №151, зареєстрованим в Мінюсті 05.04.2018. Оскільки цією Інструкцією не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій, то відсутні підстави для її компенсації. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
З урахуванням імперативних положень пункту 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, згідно з яким, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, зокрема, щодо подання відзиву та розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину, суд вважає, що поданий відповідачем 23.04.2020 відзив надано з дотриманням строку на його подання, а відтак у суду відсутні підстави не брати його до уваги.
Розгляд справи здійснено 29.04.2020, у зв'язку з перебуванням головуючого судді з 14.04.2020 по 28.04.2020 р. у щорічній відпустці відповідно до наказу Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 №103-від (а.с.35).
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті справи та долучені до них матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
Згідно з наказом начальника 4 ТВУЗ Держспецзв'язку від 06.12.2019 №163-ОС «Про особовий склад» старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до пп. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.12).
31.12.2019 цим же наказом ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.12).
Вказаний наказ містить відомості про виплату грошової компенсації за речове майно, матеріальної допомоги для оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових питань, тощо, однак не відображає виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій.
Як свідчить зміст наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України №83 від 24.03.2015 (по стройовій частині) старший прапорщик ОСОБА_1 у період з 27.01.2015 по 24.03.2015 безпосередньо виконував службові (бойові) завдання по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.11).
Відповідно до довідок №95, №96 від 01.08.2018, виданих 4 ТВУЗ Держспецзв'язку, позивач в період з 13.03.2018 по 30.04.2018 та з 01.05.2018 по 01.07.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Соледар Донецької області (а.с.9, 10).
У зв'язку з цим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 18.06.2015 (а.с.8).
12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, яким просив у зв'язку зі звільненням зі служби виплатити йому грошову компенсацію невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2019 роки як учаснику бойових дій (а.с.13).
Листом від 09.01.2020 за №55/03-96 у відповідь на рапорт позивача відповідач повідомив, що у зв'язку з тим, що рапорт поданий 12.12.2019 , а бюджетний рік завершився 31.12.2019, то кошти на ці видатки у 2019 році в кошторисі 4 ТВУЗ Держспецзв'язку не передбачені (а.с.14).
Не погодившись з зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує і керується таким.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 "Про часткову мобілізацію" №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо неотримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".
Крім того, відповідно до п.5 глави 3 розділу IV «Виплата грошового забезпечення» Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України за №151 від 13.03.2018 року (із змінами від 19.10.2018 Наказ №619), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 404/31856 (далі - Інструкція №151) у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби Держспецзв'язку їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, твердження відповідача про те, що Інструкцією №151 не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій, а тому відсутні підстави для такої компенсації, суд відхиляє як безпідставні і такі, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються викладеним вище.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас (виключення зі списків особового складу) ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2016-2019 роках додаткові відпустки як учасник бойових дій, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, що також підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, які враховуються судом при вирішенні даної справи.
Стосовно посилання відповідача як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки на той факт, що кошти на ці видатки у 2019 році в кошторисі 4 ТВУЗ Держспецзв'язку не передбачені, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частин 1, 2 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23).
Іншими словами, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2019 роки, допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
А тому, певна річ, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності 4 ТВУЗ Держспецзв'язку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2019, та відновленню - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2019 року.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд пам'ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наведених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення повністю.
Правові підстави для застосування положень статті 139 КАС у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 295, пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (33001, вул. Соборна, 227-Д, м. Рівне, код ЄДРПОУ 34781331) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.
Зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 29 квітня 2020 року.
Суддя Гудима Н.С.