30 березня 2020 року м. Рівне №460/470/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О.
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доПовчанської сільської ради
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Повчанської сільської ради (далі - сільська рада, відповідач) та просив: визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку; визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва; зобов'язати Повчанську сільську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 0,25 га згідно з доданими до клопотання графічними матеріалами для будівництва та обслуговування житлового будинку, та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 0,12 га згідно з доданими до клопотання графічними матеріалами для ведення садівництва.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що 18.10.2019 він звернувся до сільської ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва, в порядку статті 118 Земельного кодексу України. До клопотань було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельних ділянок (викопіювання з кадастрової карти с. Будераж Дубенського району Рівненської області кадастровий номер 5621685400:03:034 та викопіювання з кадастрової карти с. Повча Дубенського району Рівненської області кадастровий номер 5621685400:03:034), копія посвідчення учасника бойових дій, згода на обробку персональних даних. 15.11.2019 відбулося засідання двадцять третьої сесії сьомого скликання Повчанської сільської ради, на якому рішення № 5 та № 6 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача не прийняті. Позивач вказав, що головним мотивом такого неприйняття депутати наводили доводи того, що зазначені на графічних матеріалах земельні ділянки ніби-то належать до земель державної власності, а тому відповідач не має повноважень щодо розпорядження такими землями. Хоча такі землі відповідно до відповіді відділу у Дубенському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області знаходяться на території Повчанської сільської ради та відносяться до комунальної власності.
Такі дії органу місцевого самоврядування позивач вважає незаконними, такими, що порушують його право на безоплатну передачу земельних ділянок, встановлене в п.п. "в", "г" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, та суперечать положенням ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, а тому звернувся з позовом до суду.
Ухвалою від 03.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідач подав відзив на позов (а.с.47-51), в якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, зазначивши, що сільська рада не відмовляла позивачу у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою, рішення з цього приводу не набрали необхідної кількості голосів депутатів, про що зазначено в долученому до позову листі сільської ради від 22.11.2019 № 1722. Покликаючись до положень ст.19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", ч.6 ст.49 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач вказав, що депутат має право ухвального голосу з усіх питань , що розглядаються на засіданні ради, але не обов'язок голосувати "за" всі проекти рішень ради. Позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності сільської ради відповідач вважає безпідставною, оскільки клопотання позивача не були проігноровані, сесія ради була скликана, відповідні питання на її розгляд були винесені, право особи бути присутньою на сесії ради не порушувалось. Незаконних дій, спрямованих на порушення прав позивача, сільська рада не вчиняла і не мала такого наміру.
Окрім цього, відповідач вказав про відсутність підстав для врахування при вирішенні цього спору постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, оскільки обставини такої справи не є тотожними обставинам даної справи.
Відповідач зауважив, що в даному випадку сільською радою не приймалось ніяких рішень щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту, а відтак і не наводились мотиви відмови. Вважає, що у разі скасування судом рішення органу місцевого самоврядування може бути зобов'язано сільську раду до іншого альтернативного варіанту поведінки. Тому вважає, що позовні вимоги про зобов'язання сільської ради прийняти конкретне рішення в даному випадку є передчасними.
Також відповідач зауважив, що бездіяльність органу місцевого самоврядування не перешкоджає праву громадянина розпочати розробку проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди, відповідно до абз. 3 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність, а надання такого дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Покликаючись до ч.10 ст.118 Земельного кодексу України, відповідач вказав, що до суду можуть бути оскаржені відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду. Натомість, можливості оскарження відмови цих органів у наданні дозволу на розроблення відповідного проекту Земельним кодексом України не передбачено.
Окрім цього, відповідач вказав, що позовні вимоги про зобов'язання сільської ради надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою не можуть бути задоволені судом, оскільки відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. З урахуванням положень глави 5 та 6 і ст.ст. 35, 39, 40 Земельного кодексу України, ст.12 Лісового кодексу України відповідач зазначив, що містобудівною документацією не передбачається використання бажаної для позивача земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови, а територія, у межах якої позивач бажає отримати земельні ділянки площею 0,25 га та 0,12 га, зайнята лісовою рослинністю та фактично є лісом.
З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відповідь на відзив (а.с.68-70), в якій з покликанням на долучений відеозапис сесійного засідання, зазначив, що посадові особи та депутати сільської ради не могли дійти згоди, чи знаходяться земельні ділянки, щодо яких подані клопотання про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою, в державній власності, а також вказували про відсутність в сільській раді генерального плану. Позивач зазначив, що відповідно до змісту позовних вимог не відбулося виходу за правила дискреційних повноважень, оскільки в даному випадку існує лише один варіант законної поведінки відповідача і саме він повинен бути реалізований. Окрім цього, позивач вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, право на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути захищене судом. Також позивач заперечив доводи відповідача щодо неможливості надання відповідних дозволів на бажані земельні ділянки, та вказав, що окрім дерев, які поросли на вказаній території через негосподарське використання землі і є фактично відрізаними від території навколишніх лісів, більше ніяких ознак лісу не вбачається. За наведеного, просив позов задовольнити повністю.
Протокольною ухвалою від 16.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.03.2020.
В судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце його проведення повідомлені залежним чином.
Представник позивача подав клопотання про судовий розгляд справи за відсутності сторони позивача, за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача будь-які клопотання до початку судового засідання не надходили.
Відповідно до положень ч.9 ст.205 КАС України суд вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, що викладені в заявах по суті справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи та спірні взаємовідносини.
18.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Повчанської сільської ради з двома клопотаннями відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою: щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, які знаходяться на території с. Повча Дубенського району Рівненської області (а.с.7,9).
До клопотань долучив графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельних ділянок (а.с.8,10).
Відповідно до витягу з протоколу № 23 засідання двадцять третьої сесії сьомого скликання Повчанської сільської ради від 15.11.2019, на сесії сільської ради з 14 депутатів присутні 10. Під порядковими номерами 5 та 6 порядку денного було розглянуто питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 . З означеного питання спеціаліст-землевпорядник сільської ради Павлюк Н. ОСОБА_2 . ознайомила присутніх з проектами рішень "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ". Результати голосування в обох випадках: "за" - 0; "проти" - 6; "утримались" - 3 і сільський голова (а.с.13).
Сільська рада листом № 1722 від 23.11.2019 про результати розгляду на сесії сільської ради клопотань про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою повідомила ОСОБА_1 , вказавши, що рішення за такими клопотаннями не прийняті, оскільки не набрали необхідної кількості голосів (а.с.12).
Відділом у Дубенському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області листом від 02.12.2019 № 29-17-0.22-257/106-19 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що зазначені у наданих викопіюваннях земельні ділянки знаходяться на території Повчанської сільської ради та відносяться до земель комунальної власності с. Повча (а.с.16).
Вважаючи неправомірною поведінку сільської ради при вирішенні клопотань про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з пунктами "в" та "г" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , у відповідності до частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України, з метою одержання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га та для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,25 га, що розташовані на території Повчанської сільської ради Дубенського району Рівненської області, звернувся 18.10.2019 з відповідними клопотаннями до уповноваженого органу місцевого самоврядування Повчанської сільської ради.
У встановлений ч.7 ст.118 ЗК України строк клопотання позивача були розглянуті відповідним органом місцевого самоврядування на сесії сільської ради.
Судом достеменно встановлено і сторони не заперечують, що за результатами розгляду клопотань позивача сільською радою не було прийняте жодного рішення по суті клопотань: ні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні про відмову у його наданні, з наведенням мотивів такої відмови.
Слід зазначити, що відповідно до закону, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Щодо доводів відповідача про дискреційність його повноважень у спірних правовідносинах, які зумовлені свободою депутатів сільської ради при виборі своєї позиції при голосуванні за те чи інше рішення порядку денного сесії сільської ради або утриматись від підтримки того чи іншого проекту рішення, суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, вирішення питань, які є предметом судового розгляду в даній справі, відносяться до повноважень місцевої ради, а за результатами їх розгляду відповідач повинен був прийняти рішення.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо дискреційних повноважень, зокрема, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18. Судова практика у цій категорії справ є усталеною.
Суд не приймає доводів ні відповідача, ні позивача щодо наявності/відсутності у спірній ситуації підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою, позаяк в матеріалах справи відсутні будь-які належно підтверджені відомості про те, що органом місцевого самоврядування було з тих чи інших мотивів відмовлено позивачу в наданні таких дозволів. Суд зазначає, що аргументи, які наводились окремими депутатами сільської ради під час обговорення спірних питань на сесії сільської ради, не можуть бути враховані та оцінені судом як мотиви відмови в наданні дозволу органу місцевого самоврядування, оскільки мотиви такої відмови в рішенні сільської ради не відображені. Аналогічно, доводи відповідача у відзиві на позов про невідповідність місця розташування земельних ділянок вимогам містобудівної документації не враховуються судом при вирішенні даного спору, оскільки з таких мотивів сільською радою рішення про відмову в наданні позивачу дозволів не приймалося.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що в дослідженій ситуації сільською радою розгляд клопотань позивача не мав наслідком жодного визначеного законом результату правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Отже, суд вважає, що поведінка відповідача в спірній ситуації є протиправною бездіяльністю.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що оскаржена поведінка суб'єкта владних повноважень не ґрунтується на матеріальному законі, не відповідає критеріям добросовісності та розсудливості, а відтак є протиправною бездіяльністю, яка призвела до порушення права позивача на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови в його наданні.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність, а відтак позивач не позбавлений можливості розробити відповідні проекти за принципом мовчазної згоди, відповідно до положень абз. 3 ч.7 ст.118 ЗК України.
Суд зазначає, що вказаною нормою земельного законодавства встановлено право зацікавленої особи розробити проект землеустрою в разі якщо відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення такого проекту або мотивованої відмови у його наданні. Однак, вказана норма не відміняє встановленого в абз. 1 ч.7 ст.118 Кодексу обов'язку органу місцевого самоврядування розглянути клопотання і дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. Слід зауважити, що в разі якщо зацікавлена особа погодиться з обґрунтованістю мотивів відмови, будуть відсутніми підстави для замовлення такою особою проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди.
Та обставина, що чинне земельне законодавство не виокремлює випадку судового оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування в разі неприйняття встановленого законом рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови в наданні такого дозволу, не дає підстав для висновку, що вищевказана протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування не може бути предметом судового спору.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва слід задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, яким на адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що сільською радою всупереч приписам ч.7 ст.118 ЗК України за результатами розгляду клопотань позивача не прийнято жодного законного рішення з можливих (надати дозвіл чи відмовити в наданні такого), суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача від 18.10.2019 та за наслідками їх розгляду прийняти рішення по суті порушених у клопотаннях питань у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України. Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,12 га для садівництва задоволенню не підлягають.
При цьому, відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 справа №420/5288/18.
За наведеного вище, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Повчанської сільської ради (вул. Річкова,1а, с. Повча, Дубенського району, Рівненської області, 35644; ЄДРПОУ 21094152) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Повчанської сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 від 18.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, що розташовані на території Повчанської сільської ради.
Зобов'язати Повчанську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, що розташовані на території Повчанської сільської ради, та прийняти рішення по суті порушених у клопотаннях питань у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.
В задоволенні позову в частині позовних вимог про зобов'язання Повчанської сільської ради прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, що розташовані на території Повчанської сільської ради, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 березня 2020 року.
Суддя Дорошенко Н.О.