Справа № 420/486/20
30 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва ) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 15 протоколу від 22 листопада 2019 № 161, зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою суду від 28.01.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що він є учасником бойових дій і в період з 20.06.1981р. по 21.07.1983 р. брав участь у бойових діях в складі діючої армії в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою Київського районного військового комісаріату №192 від 24.12.2007р. Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони СРСР №0634 від 30 травня 1990 року майор ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за пунктом 59 підпункту «в» (за скороченням штату). Відповідно до витягів із акту огляду МСЕК серії 2-18 ОВ №078338 від 04.03.08р. та серії 10-ААВ від 05.02.2014 р. позивачу встановлена друга група інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач вказав, що він звернувся до Військового комісару Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності та додав до неї перелік необхідних документів, однак згідно витягу з протоколу від 22 листопада 2019 року № 161 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року №3597-ІУ “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач вказав, що не погоджується із прийняттям вказаного рішення посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. та вказавши, що позивач, як особа з інвалідністю 2 групи, причина інвалідності- у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченого ст.16 Закону №2011-ХІІ в редакції на момент встановлення інвалідності позивачу, а саме -04.03.2008р. Разом з тим, як зазначив позивач, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, внесена, набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правові Законом України № 5040-VІ від 04 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» відносини не розповсюджується, тому позов подано в межах строку звернення.
27.02.2020р. до суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що ОСОБА_1 не має права на одноразову грошову допомогу, а копія виписки із акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ № 078338 від 05.03.2008р., додана до позову, не є належним та достовірним доказом викладених у позові обставин. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 1990 року, тобто до набуття чинності Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" № 3597-IVвід 04.04.2006р., яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги. Крім того, позивач, який вважає, що на нього розповсюджується Порядок №499 не наддав документи передбачені п. 3 вказаного Порядку. Разом з тим, як зазначив відповідач, позивач не проходив військово-лікарську комісію, причинно-наслідковий зв'язок штатною ВЛК не встановлювався, і проховуючи цю обставину з надуманих підстав вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги від Міністерства оборони України станом на 04.03.2008р. Таким чином, на думку відповідача, позивач вводить в оману суд і Міністерство оборони України, коли наводить у позові всупереч доданим документам інше формулювання причини інвалідності: “у зв'язку із пораненням, захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.”, ніж те, що зазначене у виписці із акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ № 078338 від 05.03.2008р. У позивача такого причинного зв'язку поранення: "Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" немає та відтак посилання позивача на Порядок № 499 безпідставне. Разом з тим, відповідач вказав, що з 1 січня 2014 року Законом встановлено термін, протягом якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його, а саме - протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч. 8 ст. 16-3 Закону) та дана норма поширюється на позивача так як він мав право звернутися вже після повторного огляду та підтвердження групи 2 інвалідності і встановлення іншої причини інвалідності - після 05.02.2014. При цьому, ОСОБА_1 не звертався після 05.02.2014р. протягом трьох років для реалізації свого права, відтак не має взагалі права на подання заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги. У зв'язку з викладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
23.03.2020р. до суду від представника позивача надійшли пояснення по справі, у яких представник ОСОБА_1 , посилаючись на висновки Верховного Суду у постановах від 28.01.2020р. №0640/3952/18, від 28.02.2020р. по справі №820/3204/16, від 20.01.2020р. №420/5959/18, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
30 травня 1990 року майор ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за пунктом 59 підпункту «в» (за скороченням штату) та виключений з усіх видів грошового забезпечення, що підтверджується витягом з наказу начальника штабу Краснознам'яного Одеського військового округу №0150 від 16.06.1990р.(а.с.8).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій і в період з 20.06.1981р. по 21.07.1983 р. брав участь у бойових діях в складі діючої армії в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою Київського районного військового комісаріату №192 від 24.12.2007р.(а.с.9).
Згідно з виписки з акту огляду медико-соціальною експертної комісії до довідки Серії 2-18 ОВ №078338 від 04.03.2008р. ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено другу группу інвалідності, із зазначенням причини « поранення отримане під час війни в Афганістані»(а.с.11).
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертної комісії до довідки Серії 10ААВ №584091 від 05.02.2014р. ОСОБА_1 , при повторному огляді, якому встановлено другу группу інвалідності, зазначено, що «захворювання пов'язане з виконанням обов'язкової військової служби під час перебуванння в країнах, де велись бойові дії».
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №161 від 22.11.2019р., ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті спірної грошової одноразової допомоги, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006р. №3597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний вйськовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(а.с.13).
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинної на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги) затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 2 вказаного Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331.
При цьому, вказаним Порядком №975 визначено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Згідно п. 3 зазначеного Порядку№975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як зазначалось судом, згідно довідки МСЕК Серії 2-18 ОВ №078338 від ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено другу группу інвалідності з 04.03.2008р. (а.с.11).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, якою встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Так, згідно п.п. 2 п. 2 зазначеного Порядку №499, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи; 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; 36-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи,
Згідно п. 3 Порядку №499 особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Згідно п. 7 Порядку №499, керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
В даному випадку, підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у спірному рішенні Комісії Міністерства оборони України стало те, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006р. №3597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний вйськовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
При прийнятті рішення суд враховує позицію постанови Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі №750/5074/17, згідно з якою частиною шостою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
З огляду на зазначене, виникнення права на отримання допомоги ставиться в залежність від дати звільнення особи лише щодо військовослужбовців строкової служби, а стосовно інших категорій військовослужбовців особливостей щодо дії норми у часі не встановлено.
Системний аналіз правових норм у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності, дає підстави для висновку, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» саме в даному випадку, пов'язується з днем встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби або пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду від 22.03.2018р.у справі № 288/349/17, а також від 07.02.2019р. у справі №816/1266/16, від 03.10.2019 р. у справі №127/5911/16-а.
Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому групи інвалідності.
З огляду на зазначене відмова позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) є неправомірною.
У відзиві на позовну заяву, Міністерство оборони України посилалось на те, що при зверненні за виплатою зазначеної допомоги ОСОБА_1 було порушено вимоги Порядку № 499 від 28.05.2008 р., а саме, не надано документ про встановлення причинно - наслідкового зв'язку поранення встановленого ВЛК.
Однак, суд звертає увагу на той факт, що вказані обставини не були вказані у рішенні від №161 від 22.11.2019р. в якості підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Слід зазначити, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку саме тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Суд зазначає, що зі змісту виписки з акту огляду МСЕК №087338 №2018 ОК та довідки Серії 10ААВ №584091 від 05.02.2014р. чітко вбачається причинно-наслідковий характер виникнення захворювання- «поранення отримане під час війни в Афганістані» та «захворювання пов'язане з виконанням обов'язкової військової служби під час перебуванння в країнах, де велись бойові дії».
Відомості, визначені у цьому документі, розширеному тлумаченню підлягати не можуть, адже вони встановлюють конкретну хворобу та причину її виникнення. Будь-яких документально підтверджених доводів стосовно неправдивості відомостей з Протоколу відповідачем не зазначено.
Надаючи оцінку позовній вимозі про визнання протиправною відмови Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва ) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає, що у даному спорі оскаржуване рішення має чітке документальне вираження.
Визнання протиправною відмови, на переконання суду, є ефективним засобом відновлення порушених прав у тих випадках, коли неможливо ідентифікувати документ, яким така відмова оформлена. У даному ж випадку, ефективним способом захисту порушених прав є саме скасування рішення, оформленого як акт індивідуальної дії.
За таких обставин, суд вважає, що за наявних фактичних обставин, а також на підставі наданих позивачем документів, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 15 протоколу від 22 листопада 2019 № 161, є необгрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд вважає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Крім того, "ефективний засіб правого захисту" можливий за наявності двох обов'язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відсутність "бажаного результату" виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки "бажаний результат" встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
Слід зазначити, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Крім того, слід зазначити, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
У зв'язку з викладеним та беручи до уваги висновок суду щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскарженого висновку, позовні вимоги позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 15 протоколу від 22 листопада 2019 року № 161.
Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, м.Київ, Повітрофлотський проспект,6) призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.